Літературний форум
Герої нації

ЯРОСЛАВ ПАВЛЮК

10:54 13.03.2017

ЯРОСЛАВ ПАВЛЮК

Нині Ярославу Павлюку виповнилося би 62 роки…
2008 його не стало…
З Ярославом Павлюком, довголітнім головою Літфонду Львівської організації Спілки письменників мене пов»язували не просто роки дружби, а чогось більшого – побратимства, щирої дружби, довіри, творчості. Спершу я редагувала його першу прозову, неймовірно талановиту книгу «Фільмар», йому від мене перепадало на горіхи, потім уже він гостро критикував мої поезії. І я дослухалася, бо він мав і смак, і поетичне чуття.... Ми знаємо його як автора історичної поеми «Нічний імператор» про легендарних Розумовських, роману «Гладіатор», «Сад п»яних вишень». А його «Подвійне задзеркалля» саме про те, що нещодавно нагадав у своїй промові Іван Малкович, щоправда не згадавши свого друга – про болісний пошук Шевченка у собі, у нас. Справжнього, буремного, правдивого. Це Славко до всіх чіплявся із питанням вгадати автора рядків «Слова дощем позамивались… І не дощем, і не слова». Він провів своє дослідження і опублікував його у своїй останній книзі 2005 року.
А ще Славко був добрим другом Джеймса Мейса. Він і ховав його, плакав над його могилою. І потім постійно допомагав мені – словом, ділом. Він стільки би міг ще зробити, стільки створити… Мій прекрасний, незабутній Славко Павлюк. Цей же вірш написано ще за його життя. Ми прощалися, його забирали в лікарню, от я і написала до його альбому. Вийшло сумно, обіцяла – при наступній зустрічі перепишу… Та потім часу уже не було…
***
Ярославе, брате мій, пора!
Білий світ, немов кришталик солі...
При холоднім світлі ліхтаря
Відцвітає золота магнолія.

При холодній каві вечори…
Наші долі - ніби зведенята,
Щось забув, чи не договорив,
А уже пора… Пора прощатись…

Коник жде отам за ворітьми,
На траву прибутню впали роси,
І прозріння - молоді громи
Разом не вживаються. Лиш в голосі…

Тільки в пісні блискавки навхрест,
Мов колосся золотаве неба.
Це вогонь… стихія… і протест.
Висоти невтолена потреба.

Квітка відцвітає. Відлітай!
Кінь копитом креше біля хати.
Розійшлися хмари. Небокрай
Чистий-чистий. Брате… брате … брате…
Наталя Дзюбенко-Мейс

РОМАН КУХАРУК Ярослав ніколи не помре. Він переселився у будинок у якому ніхто не спить. Щомісяця свічу свічку у михайлівському золотоверхому за його світлу душу. Його романи живуть і після смерти, бо він словом своїм смерть подолав. А його щупаки на підзамчі оспівані мною. Коли йду попри гнатюка три си дивлю на вікна чи не промайне його княжий лик...