Літературний форум
МАЙБУТНЄ НАЦІЇ

Віталій ВІНТЕР: ЧИТАЮЧИ КНИЖКИ ПІД МУЗИКУ ПРОЖИВАЮ ТИСЯЧУ ЖИТТІВ

17:35 24.11.2015

Віталій ВІНТЕР: ЧИТАЮЧИ КНИЖКИ ПІД  МУЗИКУ ПРОЖИВАЮ ТИСЯЧУ ЖИТТІВ

На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український спудей-журналіст Віталій ВІНТЕР.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Я родом з Черкащини. Вірю, було невипадковим те, що я народився у чудовому місті Шпола – географічному центрі України (до останніх злощасних подій). Переконаний, саме ця невидпадковість вплинула на становлення мене як особистості і формування моїх поглядів: прагнення до справедливості, свободолюбства та правди. Ці цінності глибоко шанувалися й у моїй родині. Зокрема, моєю мамою, яка завше наставляла і розраджувала мене у тяжку годину.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

За підтримки моєї мами, керуючись бажанням нести цінності, прищеплені мені сім’єю та рідним містом, я обрав професію вчителя. Згодом зрозумівши, що виховання потребують не тільки діти, але й українське суспільство, вирішив змінити свій орієнтир на журналістику, яку й зараз вивчаю.

Які маєш захоплення поза фахом?

Навчання у філологічному університеті прищепило мені любов до літератури. Як говорять, той, хто не читає, приречений прожити лише одне життя, а читаючий проживає тисячу. Також люблю філармонію, оперету та класичну музику – це мій прихисток від реальності. Хобі – грати на фортепіано, відвідувати виставки. Вважаю, що творчість допомагає розвиватися духовно. Останнім часом активно цікавлюсь політичним життям країни і у подальшому маю намір творити його.

Маєш багато друзів?

Ніколи не був прихильником полігамії, зокрема і в дружбі. Маю декілька вірних друзів, але так, як людина відкрита до нових знайомств, маю багато добрих знайомих.

Що порадиш тому, хто хоче прийти в українську журналістику і збутися в ній?

На жаль, у сьогоднішній журналістиці дуже мало професіоналів. Всі забули, що кредо журналіста – пошук істини і донесення правди до суспільства. Людина, яка вирішила присвятити себе журналістиці, повинна, у першу чергу, вирізнятися сміливістю: завжди і за будь-яких умов доносити правду, не бути заанґажованим, не залишати місця у своїй діяльності для суб’єктивізму. Варто пам’ятати, що журналістика вважається однією з найнебезпечніших професій, тому, якщо ви не готові покласти своє життя за правду і справедливість, то залишайтеся в «диванній дивізії» і пишіть пости.

Що значить для тебе Київ, чи пов’язуєш своє подальше життя з цим містом?

Обожнюю Київ. Саме це історичне місто дозволило розкритися моїй індивідуальності. Це місто перспектив, перспектив саморозвитку, кар’єрних амбіцій і сучасної української культури. Столиця приваблює молодь з різних куточків України і дуже приємно споглядати, як мультикультурне середовище формує нове бачення майбутнього країни. Також це політичний центр України, тому, безперечно, я бачу себе лише в Києві на поприщі політичної журналістики або у царині політики.

Що для тебе самореалізація?

Як і кожна людина, я прагну бути щасливим. Самореалізуватися – це втілити у життя усі свої мрії та бажання, створити родину, без упину розвивати себе як особистість, нести в суспільство свої ідейні надбання та змінювати світ на краще. Бо я вірю, що саме мені доведеться відповідати перед своїми дітьми за країну, у якій нам жити.

Чи є у тебе діточі мрії, які би хотів зреалізувати?

У дитинстві я мріяв бути архітектором. Навіть зараз, коли я прогулююсь містом, я милуюсь архітектурою. Але мені завжди псує враження радянська забудова, у мене завжди виникає бажання забрати цю псевдоархітектуру з наших історичних вулиць. Але вже є розуміння, що запізно вчитись на архітектора, тому мені залишається лише мріяти, що Україна позбавиться цієї ганебної частини історії не лише де-юре, але й де-факто.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Бажаю кожному навчитися критично мислити, завжди бути активними членами суспільства і давати нам, журналістам, зворотній зв'язок. Тому що ми працюємо на вас і заради вас.

 

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.