Життя дарує миті щастя, на які , переважно не очікуєш. Нова зустріч з цікавою людиною - це і є одним із таких проявів його дивовижності , коли ближче знайомство за горнятком кави подовжується в бескінечність завдяки осяганню нової особистості через її твори : "Роса ріки" Тетяни Іванчук - компактна книжечка віршів, але ж яка багата за змістом! І не просто багата - кожен вірш дихає.
Так, так, справді , дихає : травами, хлібом, берегом річки, споришем, квітами, запахом садку, чимось таким, чого не помацаєш і не відчуєш навіть на дотик, бо подих той, - звідки ти родом, де пройшли твої найщасливіші роки, де здавалося, що мама й тато житимуть вічно, а тебе чекає навіть не кавалок, а безмежжя щастя, і лише потім зрозумієш, що всього мить, одна щаслива мить може здатися достатньо неперевершеною.
Вірші Тані Іванчук - це історія життя з його складовими: кохання, розлука, каяття, передчуття прекрасного, молитвИ. Читала, перечитувала, плакала.... Простими словами поетеса завіршувала непросту жіночу долю, зачепила в душі те, що приспано з роками, заспокоїлося, але ось ніби підійшли до криниці, заглянули туди і вправно опустили цебро набрати чистої води , а потім повагом те відерце підіймають, і вже тут в кого як вийде: гай-гай, та й схлюпнеться вода, крижана, обпікаючи і щоки, і душу!
Тетяна Іванчук, як на мене, - наша Вєроніка Тушнова, бо щось подібне я відчувала, коли читала твори російської радянської поетеси. Але коли то було?!.. Зовсім інші слова, інший сюжет, інший стиль, - взагалі абсолютно інше життя! Ще юною Таня написала:
"Дощі осінні на вікнах скачуть,
Сльозини - краплі на землю гублять,
Не плачуть люди, які не люблять,
Не люблять люди, які не плачуть."
Кожна жінка, читаючи вірші поетеси, неодмінно знайде в них своє сокровенне , настільки дороге і вистраждане, що збірка поезій "Роса ріки" займе одне із почесніших місць в особистій бібліотеці читачів. Доторкніться до "Роси...", зачерпніть долонями і перепустіть цю поетичну ріку через себе.
Надія ПОЗНЯК,
м. Суми