Українці обрали дупутатів у Верховну та у Київську ради. Обрали -- і отримали проблеми з доступом до них.
Чому?
Бо в очах дупутата ви -- електорат, необхідний тільки раз -- в день голосування. Далі -- все. Хоч плиг, хоч скач, йому усрач.
Успіх Ляшка і Капліна полягає у тому, що вони істинно депутати, не бояться людей, працюють з ними ПОСТІЙНО.
Приємно, що дупутат (так його офіційно назвала його ж ґазета, зварґанена блискучою камандою примітивних вискочнів Усачова-Бикова-Спірідонова ) Ґончаров продовжує свою виборчу кампанію у формі зустрічей і помалювань під'їздів. Проте у самій Київраді він тікає від журналістів. Дожився, блін, аж цілий дірєхторь Епіцентру.
Лаються у фейсі з журналістами Маляревич (Київрада) і Чумак (Верховна). Але той, хто воює з журналістами -- завше лузер. Журналістів тра любити і шєнувати. Йо.
Та найбільше Ґончарову поталанило з прислугою -- Биков і сторінки його у соцмережах веде, і зустрічі проводить, і ... свою політишну лінію гне.
Пристрасті зашкалюють. Але пристрасть -- не краща риса для прислуги.
До того ж, коли прислуга забуває своє місце і призначення, -- її викидають пріч.
По-людськи Бикова шкода -- здібний хлопчина з реактивним мисленням, морем політичної енергії, не позбавлений вагомих політичних амбіцій. Але з подачі недалекого Усачова влип у прислугу і тепер треба вибирати -- або ти прислуга при теплому дяді, або ти голодний і вільний політик.
Еге ж.