Моє знайомство з гуртом Триста8ісім відбулося 2013 року. Хотілося б сказали, що на Карпатському Протязі, але навіть ще раніше. Друзі мої тоді не змогли зі мною поїхати. Вийшло так, що рано вранці 5 травня, на Великдень, я опинилася сама-самісінька у любому Івано-Франківську. Обличчя у мене почервоніло тільки-но я вийшла з потяга. Кинула речі у хостелі «Феномен» і пішла шукати відчинену аптеку, щоб купити щось від алергії. Настрій вже був порядком зіпсований.
На тлі криків «Христос воскрес!» і цьомиків місцевих жителів я виглядала, як Грампі Кет. Тому проковтнула пігулку, свій переддепресивний стан, подивилася на озеро і повернулася до хостелу читати книгу Мітча Каллена «Країна приливів».
Я саме зосереджено розганяла мурашок з цукру на кухні хостелу, як почали прибувати люди. Такі веселі та щасливі, що моє напижине, але вже не червоне обличчя, виглядало просто юбералесово. «Як тебе звуть?», «як тебе сюди занесло з Луганська?»… Думалося: «Поїздом занесло, поїздом… і не з Луганська, а з Києва…» Але я просто усміхалася.
А ввечері приїхав гурт Триста8ісім. Щось вони там собі розважалися. Я залишилася з двома парубками і книгою на кухні. Парубки філософствували, а я читала. Потім і мене непомітно втягнули в розмову. Почали розпитувати про веганство, а суперечки між веганами і м’ясоїдами можуть тривати вічно. Але парубки десь о першій ночі пішли спати, а я з книжечкою перейшла в іншу кімнату у зручне крісло. Думала, спокійно дочитаю ту книгу, бо всі учасники гурту теж вже мали б відпочивати, бо Карпатський Протяг починався о 3:30 і тривав до вечора. Якщо не відпочити, то це може погано закінчитися.
Утім, зі мною в одній кімнаті (чи то я з ними) знову залишилися два парубки. Але вже інші. Як виявилося потім, то були Стас і Сергій із гурту Триста8ісім. Спочатку я наївно думала, що зможу читати, бо було доволі тихо, та Стас це легко виправив. Знаєте такі маленькі веселі чотирирядкові смішняшки – «стіжкі-пєрожкі». То музикант почав читати їх уголос і реготати. Потім і Сергій почав сміятися, а я не могла 10 хвилин дочитати одну сторінку.
-
Стас, не заважай дєвушкє читати. Бачиш, вона вже півгодини одну сторінку читає, - зауважив Сергій.
І тут уже я не витримала. Книга сама закрилася, а мене накрило. Навіть настрій ненадовго покращився. Не такими смішними були ті рядки, як хлопці, що їх озвучували і коментували.
І ось у травні 2014 року я дізнаюся, що Триста8ісім приїжджають до Києва. Вирішила йти у будь-якому випадку. По-перше, у гурту якісна музика, чим вони мене здивували і порадували ще на Карпатському Протязі. По-друге, просто неможливо не піти на виступ гурту, учасники якого мене колись смішили мало не декілька годин.
Запрошення надсилала всім знайомим, але на свята на людей нападає лінь і похмілля, тому ніхто не схотів зі мною йти. Вже останнього моменту, коли я збиралася вимикати комп’ютер і виходити з дому, мені написав добрий знайомий. Я його підколола, що йду на концерт, а він нехай собі «сидить у своєму контактікє». Дивним чином, це спрацювало. Він пішов зі мною і тримав мій «гаманець на ланцюжку», поки я вистрибувала під сценою.
Починалося все, як завжди. Настрій у мене був не дуже. Гурту ще не було видно, а людей у клубі було мало. Всі сиділи за столиками. В основному, пили. То я собі тихенько стала біля вішалки. Повісила куртку, подзвонила мамі. Вже все зробила, коли прийшов Олексій Шкуропатський. Перше знайоме обличчя того вечора. Він купив собі півлітра пива і поважно сьорбав його перед сценою. Пізніше прибув мій знайомий.
Коли гурт під оплески почав виходити на сцену, я вирішила, що треба підійти ближче. Навіть не думала, що почну одразу танцювати. Але буквально кілька секунд по тому навіть не помітила, як почала стрибати. Саме тоді й довелося віддати сумку, мій «гаманець на ланцюжку».
Триста8ісім ще активніше гоцали на сцені, я ще активніше гоцала під сценою, і до мене почали приєднуватися люди. Ніколи, чуєте, ніколи не вірте Триста8ісім, коли вони кажуть, що зараз заграють «спокійну пісню». Стрибати і танцювати доведеться у будь-якому випадку. Хлопці можуть грати «спокійну пісню», але танцювати ви будете все одно по-закарпатськи.
Триста8ісім – це коли вокаліст стрибає у залу, щоб показати дівкам, як треба танцювати, а потім стрибає назад і продовжує співати. Триста8ісім – це коли учасники гурту всміхаються звукачеві, якому, до речі, хочеться подякувати за гарну визвучку. Триста8ісім – це коли маленький хлопчик танцює під сценою і стає просто зіркою танцполу. Триста8ісім – це коли хлопці «гарно дякують усім, хто прийшов», а потім під крики «біс» повертаються зі словами «добре, у нас ще є трохи сил». Триста8ісім – це концентрований закарпатський позитив.
У результаті, з клубу я вийшла мокра, виснажена і задоволена. Здається, навіть втратила декілька кілограмів своєї і так невеликої ваги. Знову, вже вдруге, Триста8ісім покращили мій настрій, але вже просто своєю музикою та загальною енергетикою.
Знайомий, який вперше був на подібному концерті, сказав, що йому було цікаво. Сподіваюся привчити його до танців. Київ з нетерпінням чекатиме повернення хлопців у червні цього року. Є тепер лиш ми у вас…)))
Катерина Соколова