БАЙКА ПРО ЛІСОВУ ДЕМОКРАТІЮ
Байки початок
Колись було, що звірі говорили
В неволі жили по клітках.
До них на ризик і на страх
Два соціологи прибились.
Відкрили книгу про Людей
Читали звірям про свободу
Про демократії природу,
Що душу верне із грудей!
І звірі в ліс собі втікали.
На вічах кляли сторожів
І кожен звір на волі жив
Та от поживи вже не стало…
Щоб вижить в лісі , самовряд
Щораз новий все обирали
Та добре обирать не знали
Розвели вся чеський безлад.
Аж ось., зажевріла надія
Обрати доброго царя
З поміж усякого звір’я,
Щоб оживив свободи мрію.
Боролись радісно за це
Стояли стадно на майдані
Співали єдності осанну
Як перед розстрілу кінцем.
І Лісовий, що жив у Лісі
Поміг обрати їм царя
Щоб в демократії звір’я
Зажило, мов синиця в стрісі.
Та в лісі лазив страхопудом
Ведмежий Дух. Він не дрімав
Всіляко звірям заважав
Свобідно вибитися в люди.
Частина перша
Про мирного царя
В одному лісі дикі демократи
Обрали доброго і тихого царя,
Сердешного і мирного, як брата,
Чемніш від травоїдного звіряти.
І кожен звір до Лісового Тата
Спішив прибути звіддаля,
Щоб підійти і збоку стати,
Щось запитати, щось сказати…
Вже день минув, а їх багато-
Від Лева аж до сірого щура-
Усі ідуть, бо хочуть знати
Як правити візьметься Тато.
Коли ж усі зібрались демократи,
І стали славити царя,
Не підійти, ні близко стати-
Усюди мавпи хитрі, волохаті.
Обсіло кодло те хвостате
Царя , а решта звіддаля
Прохала Лісового Тата
Про се і те, багато і багато…
Все галасує- і вухате, і хвостате…
Вже відповідь почути їм пора,
Та мавпи не дають сказати Тату
І роблять із царя вар’ята.
Обсіли геть царя, як брата
Як доброго нанашка дітвора
І збокували дикі демократи ,
Стоять, бо черги не діждати.
Не може братія картата
Свобод діждатися і прав,
Обіцяних обіцянок багато…
Жаль- не добратися до Тата.
Котрі хитріші, стали малюватись
Під мавп, що ближче до двора,
І мовою, як мавпи розмовляти,
Щоб до царя якось діпхатись.
Тепер у лісі дикі демократи,
Щоб дотовпитись до царя,
Навчились мавпами стрибати
І навіть мову їхню мавпувати.
Хто не хотів робитися вар’ятом,
Той збоку огризався і бурчав,
Наступних виборів чекав,
Щоб іншого царя обрати …
Мораль така - не май царя за брата.
Цареві теж не варто бути Татом,
Прогнати мавп і твердо стати,
Царем хвостатим і зубатим.
Частина друга
Про білого Лиса
Цареві дати зміну вже пора
І вибрати нового супостата –
Вже не хотіли доброго, як брата,
Бо осміліли мавпи й дітвора.
Зібрались, призначили час
І дали волю кандидатам-звірям,
Щоб показались, озвіріли,
Поставши сильними для мас.
Рішили зжерти доброго царя -
Усі ж взірцеві, дикі демократи.
Тому й кусали, як же не кусати
Своїх, чужих – усіх підряд?!!
Всі разом гаркнули –Гав!Гав!
Погнали з гавкотом великим
І ліс дурів від того крику,
Аж лист дубовий опадав.
Ведмідь ревів і воював,
Щоб догодить електорату
І гавкіт диких демократів
Все наростав і не вгавав.
А хтось себе пофарбував,
Таких набралося з десяток,
Щоб обманути як теляток,
Щоб злодія ніхто не взнав.
І був між ними білий звір –
Фарбована, лакована Лисиця
У вишиттю, й калинова китиця
На грудях притягала зір.
Артистка й годі – хижа й зла
Вони умить міняла вдачу
Всім обіцяла, всім давала здачу,
Когось рядила у костюм козла…
Вдягала маски добрі й злі
Забила мізки лісовому люду
Кричала – я цариця буду!
Усіх порву, повішу на гіллі!
Піднісся в дусі білий звір -
Казав, що є царем у силі
І кожного візьме на вила,
Хто сміє стать наперекір.
Обрали лиса звірі на царя.
Ніхто не сміє зле сказати.
Немає вже царя запанібрата
Панує Лис високо, звіддаля.
Не пожалітись- про біду сказати,
Ні підійти, бо тигр сторожить вхід
І вовк ступає слід у услід.
Ні заховатись, ні втікати.
У кожного зболіла голова
І сумно виють дикі демократи
На місяць плачуться вухаті,
Знов хочуть доброго царя.
Мораль така – шануй добро, як око,
Бо підкрадеться тихим кроком
Блохастий і фарбований хитрюга -
Обманом вік зав’яже туго!
Частина третя
Великий гармидер
Настало літо – радісна пора.
Зелений рай у лісі для вухатих
Наплодилось вухатих і хвостатих
І тісно стало лисам, вовчурам.
Щоб не мирить покусаних щодня
Не дерти марно шкури пазурами,
Порядку захотіли між гаями,
Щоб лад наводив лісовий суддя.
Як обирати війта у правах?
Ніхто ж не знав як обирать управу,
Щоб в кожному гайку вершила справу
І била нечестивих по хребтах.
Послали в Чорний ліс гінця,
Просили лісову Велику Раду,
Щоб дали їм закон –пораду
Як припинити чвари на місцях.
Чекали довго і в недобрий час
Велика рада кабанів пихатих
Прийняла їм закон як обирати
Управу й війта голосами мас.
Щоб не сваритись і не дерти чуб,
Поштучно обираючи управу,
Віддати владу більшому анклаву
В змаганні партій –зуб на зуб!
Прийняла Рада їм такий закон -
В гаях управу обирати списком,
Щоб всяк не ліз нахабним писком
І корупційним, ласим язиком.
Велика Рада всім подала знак
І всяк почав партійні перегони.
Піарники плескали у долоні,
Команди веселились на дурняк.
То є виборча бригада із і овець
Вписала Лиса та Ведмедя в списки
Щоб мати їх столичні писки,
За демократії некусаний взірець.
Завили звірі –Демократії кінець!
Бо знали вже з минулих літ,
Що відкусає Лис і той Ведмідь
Місцевих кандидатів, як овець.
Мораль така – місцевий самовряд
Не віддавай столичним балагурам,
Бо ці вовки в овечих шкурах
Зжеруть, зметуть усе підряд!
Частина четверта
Павіан - Необачник
Якось забрів до лісу звіддаля
Предивний звір з червоним задом,
Тихенько прошмигнув у Раду
І там співав: «Ля-ля, ля-ля!».
Сміялись звірі, спікер реготав
Кричали : «Краснозадий клоун!»
Та Павіан із задом пурпуровим
Так не вважав – ученим став.
Носив портфеля, складно говорив
І не злюбив отих аборигенів,
Що зняли неприємний лемент
За те, що крав і грошики любив.
Пішов червонозадий неборак
Тату замовити закляте,
Щоби ніхто не смів: кусати,
Побачивши на дупі знак.
По цьому дуже запанів,
Піднявся Павіан у владі
І був наряджений від Ради
Урядником усіх звірів.
Роздав накази Павіан,
Щоб мовили, як павіани,
А хто противитися стане,
Того узяти на аркан!
Ви папуаси білі і дурні!
Учити вас сюди забрід!
Зітру з історії ваш рід-
Кричав, плювався, навіснів
Я вас навчу любити ліс,
Цей ліс не ваш, а павіанів
І кабанів нахабно-п’яних!
Я вас водитиму за ніс!
Зібралась сотня звірів злих
З плакатами –протестувати:
«Павіана геть!» і Лісового Тата
Просили це, благали від усіх.
Та все дарма, даремно і просить-
Знов Павіан панує над звірями,
Дратує всіх поганими словами,
А правда, справедливість-спить.
Аж ось, на ранок новина -
Хтось бачив шкуру Павіана.
Видать роздерли того хама
Вночі і тут йому хана!
Мораль така для павіанів-
Не кожен зад червоний вбереже
Тату з серпами – молотками.
Є Лісовик, що правду стереже.
Частина четверта.
Про Щастя, що заходить і в Дикий Ліс
В старому лісі трапився скандал,
Як обирали ватажка нового
Одержали Кота гладкого -
Якийсь осел недобре рахував.
А може Лісовий їх покарав,
Щоб не будили в лісі лихо
І сіли у кущах всі тихо,
Бо Кіт стабільність обіцяв.
Кота ніхто не мав за злого
Бо їв і слухав, слухав і бурчав
Не дряпався і не сичав –
Чекав нагоди за порогом.
І повезло - прийшла його пора
Нарешті впазуритися у владу.
Зібрались лісові на Раду
Віддали владу, крикнути: «Ура!»
Недовго Кіт собі порядкував,
Як звірі незлюбили владу
Кіт перебрав і Силу й Раду,
Щоб кожен звір заповажав.
По дружбі Кіт Ведмедю
Віддав Галявину в заставу
Щоб паливо дешевше стало
І гроші липли, як до меду.
Лютують Вовк, Руда Лисиця,
А решта ізнервованих звірят
Ходили і кричали: «Ґвалт!»
«Мерщій збираймо опозицію!»
І ватажка обрали, як годиться,
Щоб кожен дикий демократ
Мав самовряд і сто порад
Як захистити харч і амуніцію.
«Котяру геть і до арешту!»-
Кричали, набирали злість,
А Кіт все слухає і їсть-
Йому начхати на протести.
До Пугача прийшли по раду,
Як змусити Кота – царя
Подбати про отих звірят,
Що на плечах тримають владу?
І дав Пугач просту пораду:
« Не метушіться, бо не гвалт,
А добра воля востократ
Потрібна для направи ладу.
Ця опозиція стошертна і стозада
Не має сили кулака.
Покличне ви Лісовика
За справу Дикої Громади.
Послухайте мою пораду:
Не їх, годованих котів,
А кровних Лісових Братів
Беріть собі у Вищу владу!
І добре в цьому Лісі стане,
В Країні Диких Демократів!
Чужа біда хвостата і вусата
Нікого більше не дістане!
Частина п’ята.
Тихо в лісі
Під сонцем в лісі тихо-тихо,
Заморена принишкла звірина
Та ще й царя сторониться вона -
Боїться розбудити лихо.
Бо цар Котяра - то велика пиха
І пазурі у вічі без розмов.
Комусь пустили з носа кров
І звірі злякано притихли.
Зітхає заєць - всіх дістало,
Згадав колишнього царя,
Що серцем полюбив звір’я
Його за слабкість затоптали.
За нього голосів не дали,
Бо треба, щоб кусав , карав,
Бо влади тиск і менше прав –
Це те, що всі давно чекали.
Тепер Котяра - цар природи,
Підпора сильним, решті – утікать,
Дозовану жуючи благодать!
Таких терплять звірині роди…
Царю Котові - вже нема відмови,
Із пазурів не вирвешся ніяк,
Бо там в урядниках Тхоряк.
Зідре, не дасть сказати слова.
За водопій і в передновок
За пашу й право зажирать
Податок дре тхоряча рать
Собі і родичам котовим
Терпить звіриний рід казна-що,
За що б колишнього царя
Загнали та застукали б гіллям,
І затоптали б як страшне ледащо.
А цей притис і буде ще тиснуть,
Щоб кожен звір порядок знав
І зайвого собі не дозволяв.
І тихо в лісі, бо ніхто не писне.
А то порвуть із м’ясом шкуру,
На все виводячи закон,
А решті обіцяють лохотрон -
Потішну демократію для дурнів.
Мораль така: Ти хочеш сили,
А доброго і царя женеш?
Та згодом вибір проклянеш,
Пасок затягнеш і натягнеш жили!
Частина шоста
Котяча владократія
У темнім лісі був собі царем
Хитрющий Кіт, до всього ласий.
Любив кумедно веселити маси,
А хто сміється , того і вжере.
Тхорі і лосі, видри і бобри
Сваряться між собою досі
Про вибори, про дірки в носі,
про кризу дригом догори.
Котяра ж взяв урядника –козла,
Бо нічим задобрить вухатих,
А у Людей за парканом багато
Капусти, всякого добра.
Уклали договір селянсько-лісовий.
У ліс – капусту під проценти,
А Людям шкури, Цапом здерті
За борг капустяний пісний.
Котові що? Капуста - для зайців.
Їх шкури за борги – і шито-крито,
Зате твоє всевладнеє корито
І повноважень палиця в руці!
Зібрали раду диких кабанів,
Бо треба податі збирати
Він носа, від хвоста, від ратиць
Щоб звір укритися не смів.
Платити подать мусять всі!
Новий закон повісили на дубі
І той, хто красувався в шубі
Гарчав, плювався і сопів.
Зібрались зграї гризунів,
Що день у день наживи корінь
Гризуть і скаржаться на долю,
Що не стає на воду й сухарі
Прийшли на лісовий майдан
Кричали: « Геть нові податки
Щоб Кіт на це не клав печатку!
Козла на мило, декого в казан!»
Зробили віче - звірі верещать.
Кричали, вимагали свого,
Грозилися - когось на роги,
Когось під ноги- затопать.
Цар-кіт скомандував- «Назад!»
Закон швиденько повернули
І в інші палітурки завернули.
Прийняли - всі сказали «за».
Новий закон, так само тисне,
Сумні вухаті податі несуть,
А податківці шкури рвуть.
Не чутно крику - вуха звисли.
Мораль така - при владі Кабанів
Не вір про добрі заробітки!
У Кабанів є власні дітки…
А решта – мовиться без слів.
Частина сьома
Котяче свято
Під новий рік у Дикім лісі
Творились всячеські дива
Котяра- цар і голова
Придумав Новорічну пісню.
І влада водить хороводи,
Урядник шкварить гопака,
Бо говорить - кишка тонка,
Танцює краще, ніж говорить.
Варняка суржиком залізним.
Зайці сміються – їхній рік
Олені-патріоти - в крик!
А Мавпа на трибуну лізе…
Та північ пробиває скоро
І звірі стали в хоровод,
Чекають нових нагород
Царя-кота, урядника старого.
І вийшов цар, бадьоро заспівав,
Веселий, ласий, круглолиций,
Вовкам про здобич, про травицю
Зайцям , а решті - про дива.
Усі стоять , розкривши рота
Пускає слюні вовчура
Зайці кричать: Ура! Ура!
Щасливо мліє лісова голота.
Святкове дійство у кагалі
І Шустр Очкастий бавить ліс
Лисиця –Пава пудрить ніс,
Ворона бавиться в коралі.
На сцені справжнє лицедійство
Чужих, заморських дикунів
Під вереск диких кабанів-
Управи виборної лісу.
Зайці радіють із причини,
Танцюють і запас жеруть,
Бо свято ж їхнє: Святу буть!
Гризуть припасені морквини.
А завтра в жирних поправини.
Гуляє ліс бо рік зайців
Зайці ж шукають корінці
І залишки вчорашньої гостини.
Мораль така – гуляння-клас
І Цап танцює вальсом гопака.
Не їж морквину про запас -
Весна чекає нелегка.
Частина восьма
Криза в лісі
Зимовий холод, звірі в лісі
Зневірені, похмурі, злі.
Сумні великі і малі
Вовки, зайці, олені, лиси.
В тривозі хтось не чує свого
І вовком зирить навкруги -
Самі собі голодні вороги
І владу хочеться «на роги».
Біда звірячому народу
Запас на зиму згоряча
Чужим віддали паничам,
Усяким мавпіям-забродам.
Зібрали Кабанів на раду,
І Кіт-правитель слово мав.
Казав, що виходу нема,
Просив підтримки і поради.
Придумали, бо нічого гадати -
Щоб не скривилася біда,
Дозволити, як є нужда,
Свій клапоть лісу продавати.
Продати ліс, домівку звіра?
А що робити бідній звірині?
Куди подітись навесні,
Хіба що полетіть у вирій?
Та ні, не варт переживати,
Не продаватимуть чужим,
Кіт заспокоїв - все своїм,
Хто вміє гроші заробляти!
І хтось продав галяву на починок,
Почали торгуватися зайці.
За ліс - морквина у руці,
Щоб перебуть передновинок.
За тиждень всі усе проїли,
А ліс не наш - чужий тепер
Хазяїн є – чужий Бобер,
Купив приватизоване «своїми».
Мораль така: не продавай
Дерев зелених і ріллі,
Не продавай родинний край ,
Бо станеш зайвим на землі.
Частитина дев’ята
Приблудлий Павіан
У лісі тихому - зелена благодать,
Аж ось у ліс забрів нахаба.
Усі сміються з Павіана-драба,
А він узявся звірів научать.
Украв бомагу від царя Кота
І став великим мозкоправом,
Збундюченим, як довбо-пава,
Із язиком міцнішим долота.
Лиш окуляри –і такий язик,
Жорсткий, широкий, мов лопата!
Язик позичив у Медведя- брата
Бо власний проковтнув навік.
Щодня здіймає галас, крик-
Навчає звірів ліс любити,
Не свій, а братній суковитий.
Рекламу «гонить» про язик.
Усім старим чи молодим-
Стандартний, довгий язичище,
Щоб бути духом якнайближче
До брата з номером один.
Навіщо зуби, дбайте про язик!
Зубами можна оскалитись
І ненароком прогнівити
Ведмедя –дружбана навік.
Роздав обценьки –ікла виривать
Старим, малим і травоїдним,
Щоб стали лагідні і згідні
Язик на інший помінять.
Зубатих геть! Ставайте в ряд!
Узялись звірі за обценьки,
Аж тут забіг якийсь маленький
І вжер червоний Павіана зад.
Скричав, пустився навтьоки,
Щодуху дременув у хащі.
Такий нікчема і ледащо,
Морочив звірям зуби, язики!..
Мораль така: заблудлий павіан
Дурить не буде звірів лісу.
Вони пошлють його до біса,
За «братній», лісовий паркан .
Частина десята .
Немає звіра, окрім Лиса, немає лісу –лиш дрова!
Почали ліс пиляти на дрова
Бульдозером рівняти кручі
І тиша западає гробова –
Заникли їжаки колючі.
Заникли, як в дуплі сова
Сумні зайці і навіть злючі
Вовки – пропаща голова,
Вар’яти лісової пущі.
А Лис- прехитра голова.
Казала –«ліс пиляю краще
Не так от тупо, на дрова,
А щоб подобалось трудящим!!!
Продала б не таким бобрам
На хижі чи високі греблі,
А гроші звірям роздала б,
Лишивши трохи на потреби….»
Так ні ж, не вірить лісова,
Не та, ну дуже дика влада
І суд над Лисом учиня,
Мовляв поганий Лис і зрадник.
До зали суду йде вона
Мов через хащицька колючі
А у Слона- судді брова
Уверх летить, як гребінь кручі.
І западає тиша гробова.
Лисиця не встає у гніві
Хоч треба встати, слухати права
І захищатись чесно, гідно.
«Суддя тварюка і брудний кабан!»-
Сягає крик до височіні-
Невинна я –воздасться вам
Усім в десятому коліні!»
Не суд це зовсім – чорна мста
Народу оборонниці невинній,
Що потривожила Кота
На користь лісовій звірині !»
Це знов Котяри підла мста
За конкуренцію у трона
За те, що поперед Кота
Хотіла влади золоту корону.
І виграла б прекрасно-золоту
Корону-владу – мрію Лиса
Тепер вона в суді, отут,
Щоб навіть тут служити Лісу.
Напевно всіх попутав біс.
На виборах її не зрозуміли
Не вірили, що любить Ліс
І зараз любить всіх щосили.
Відважний Лис із серцем сироти
Вдавати мусить, що здорова
І на вогонь готова йти,
Що рідна їй звіряча мова.
Готова, гей! Супроти срамоти
За край, за честь, за справедливість-
Лисицею із серцем сироти
За лісових тваринок милих.
Маленька, бідна, духом бойова-
Вона невинна - гроші у офшорах.
Невинна, біла і права
Супроти владного придвору.
Та в лісу вже очей нема
Лиш чутно, як пиляють пили
Ламають гілля в пух і прах
Немає в лісу більше сили.
Дерева-тіні, а очей нема-
Кругом волають лісові потвори
«На нари Лиса», «Лисові хана!»,
Тусуються звірячі хори,
Аж зашуміло листя у гіллі
І вороння здійнялося за хмари,
А під землею пні гнилі
Скрегочуть тупо: «Нари, нари!»
Колона п’ята диких хижаків
Волає кари тут, на місці,
Відгавкує заморських простаків,
Що заступились за Лисицю.
Все пан Суддя і з ним Закон,
А Кіт мовчить – невинні руки.
Спотілий в окулярах Слон
Судити має без принуки.
І Слон читає присуду слова:
«Лисицю Вовкові у руки ,
В темницю Лиса за дрова -
Хай помирає від розпуки!
І хай не вийде із-за грат!
Хай вирвуть серце чорні Круки!»
Тепер кричатимуть «Ура!»
Прокляті Противсіхи –злюки.
«Хай зтліє їм печінка навесні
Захланним, зеромудрим Противсіхам
Це в них, а не в судді-Слоні
Вгніздилося прокляте лихо.
Маленьке зборище нікчем!
Навіщо лісу інтелектуали!
Погравшись справедливості мечем
Не Кіт, вони її скаменували..
Ці генії во злобі і во лжі,
Вони премудрості співали,
Хоча на суднім рубежі
За них же ця Лисиця стала..
Чужого позичаючи ума,
Погані, дикі самолюби,
Ви тиха, лісова чума
І через вас дуби на зруби!»
Писав оце старезний Тхір
Облізлий, з кольору огненний
Що виліз із глибоких нір.
Казав – не вмре, бо не спасенний.
Душею вигорить дотла,
Не буде йти собі додому,
Аж поки із темниці зла
Не вийде Лис у німбі золотому.
Не вмре на смертнім хіднику,
Не їстиме скоромного й пісного,
Аж поки Лис в терновому вінку
На волю вискочить повз нього.
«Свобода Лису-це спасення мить!»-
Колише думка лисолюбних звірів,
А ліс під пилками кричить.
Поглухли, звірі чи здуріли?!!
А ліс рубають, дико продають.
Вони ж чекають на момент спасенний,
А ліс в оренду людям віддають
На шкури вчених і невчених!
Частина одинадцята
Хвостатий електорат
Весняно гай зазеленів,
А звірі думають про осінь.
Зимою натерпілись досить
І знову клопіт - вибори «козлів»
«Козлами» називали тих,
Кому припало буть лісрдепом
Нещасним типу «допа-гепа»,
Рабом - обранцем золотим,
Щоб в Раді бути лісовій
Прикутим дорогущим цепом,
Давити кнопку- мантелепу
За себе і за трьох «козлів».
На вибори, що будуть восени!-
Кричать піарщики-сороки
«Своїх» вже вивели до строку
Їх нетерплячі, хижі пахани.
У кожного обслуга для «козлів»-
Партійка звірів є нівроку,
Щоб вибори оці жорстокі
Збазарити без зайвих слів.
Найбільша у царя- Кота
Голодна, козлопхайна зграя,
А решту по кущах збирає
Відважний Кролик-комбатант.
У кожного є гроші і талант,
Є зуби, кігті, роги і копита,
Щоб ніжно на свій бік схилити
Нещасний лісовий електорат.
А потім відберуть стократ
Усе, що обіцяли літом,
Щоб восени здобуть корито-
«Капусти» грошовий салат.
Пускають слюні Дикі Кабани
І кабанята чистять рильця.
Не спиться Лису у в’язниці-
На вибори, хвостатії пани!!!
Мовчить собі копитна дрібнота,
Аж поки у загін голосувати
Почнуть у жовтні заганяти-
Голосувати за «козлів» Кота!!!
Знов оберуть Лисицю від зайчат
І Вовка від оленів смирних,
Щоб Лісові служили вірно
На благо всіх малих звірят.
Прийде зима і дефіцит тепла,
Простого корму дорожнеча
Замучить лісову малечу,
І кожен клястиме «козла»
Мораль така – «козлам» байдуже
І їхнім жирним хазяям.
Ти ніби обирав їх сам,
Мій добрий і хвостатий друже?!!
Частина дванадцята
Закон про хряк для неборак
У лісі кодло кабанів
Творило владу – кабаніло.
Зібрали Раду із «козлів»,
Законом хрюкати звеліли.
Усюди, де не ступить хряк
Усяк мав хрюкати з поваги.
«Закон про хрюк для неборак»
Рішили проштовхнуть на Раді.
Біда зайцям, оленям, їжакам.
Немає рила – нічим хрюкать.
Зчинився в лісі шум і гам-
За що такі пекельні муки?
Навіщо мучить лісовий народ,
Нерідним язиком із рила?
Яка із тих свинячих морд
Такий законопроект вчудила?
А ті не криються – плюють
І всіх незгодних криють матом,
Фашистами поганими зовуть
За нелюбов до хряка-брата.
У лісі вже звіріє звір -
Флеш-моби кабанам у рило
Та кабани усім наперекір
Закон протягують насилу.
Хто проти них? Усяка звірина,
Стокатий збір, очолюванй Лисом.
Та ось зловили Злюку- Кабана.
Що верещав і дали в писок.
Накинулись, порвали геть
Густу кабанячу щетину
І був би Кабану кінець,
Якби не втрутилась личина-
Худий, миршавий хитрий Лис,
Не дав пролитись сучій крові.
Собою Кабана затис
І зупинив розправу скору.
На вухо стиха прогарчав
Подертому, бридкому Кабанові-
Тримайся добре друже хам,
Ми всі однакової крові!
І стали всі захисники,
Борці за право мови лісу,
Послухали пораду Лиса,
Сховали у кишені кулаки.
Не били більше, розійшлись,
А Зайцеві чужі пустили крові
Його не жаль - герой за мову,
Не тої крові він, що Лис!
А завтра раду скличуть кабани,
Приймуть отой закон проклятий.
Бо мало тих, хто до стіни
Готовий притиснути хряків.
Мораль така – пробуджуй гнів
І Кабани підуть на сало
Не хрюкати - цього замало.
Викурюй кодло Кабанів!
Автор Володимир Ференц
Володимир Ференц