Літературний форум
УКРАЇНСТВО

В. ФЕРЕНЦ: БАЙКА ПРО ЛІСОВУ ДЕМОКРАТІЮ

01:28 19.03.2013

В. ФЕРЕНЦ: БАЙКА ПРО ЛІСОВУ ДЕМОКРАТІЮ

БАЙКА ПРО ЛІСОВУ ДЕМОКРАТІЮ

 

Байки початок

 

Колись було, що звірі говорили

В неволі жили по клітках.

До них на ризик і на страх

Два  соціологи прибились.

Відкрили книгу про Людей

Читали звірям про свободу

Про демократії природу,

Що душу верне із грудей!

І звірі в ліс собі  втікали.

На вічах кляли сторожів

І кожен звір на волі жив

Та от поживи вже не стало…

Щоб вижить в лісі , самовряд

Щораз новий все обирали

Та добре обирать не знали

Розвели вся чеський  безлад.

 Аж ось., зажевріла надія

Обрати доброго  царя

З поміж усякого звіря,

Щоб оживив свободи мрію.

Боролись радісно за це

Стояли стадно на майдані

Співали єдності осанну

Як перед  розстрілу кінцем.

І Лісовий, що жив у Лісі

Поміг обрати їм царя

Щоб в демократії звіря

Зажило, мов синиця в стрісі.

Та в лісі лазив страхопудом

Ведмежий Дух. Він не дрімав

Всіляко звірям заважав

Свобідно вибитися в люди.

 

 

Частина перша

Про мирного царя

 

В одному лісі дикі демократи

Обрали доброго  і  тихого  царя,

Сердешного  і мирного, як брата,

Чемніш від  травоїдного звіряти.

І кожен звір до Лісового Тата

Спішив прибути звіддаля,

Щоб  підійти і збоку  стати,

Щось запитати, щось сказати…

Вже день минув, а їх багато-

Від Лева аж до сірого щура-

Усі ідуть,  бо хочуть знати

Як правити  візьметься Тато.

Коли ж усі зібрались демократи,

І стали славити  царя,

Не підійти, ні близко стати-

Усюди мавпи  хитрі, волохаті.

Обсіло кодло те хвостате

Царя , а решта  звіддаля

Прохала  Лісового Тата

Про се і те, багато і багато…

Все галасує- і вухате, і хвостате…

 Вже відповідь почути їм пора,

Та мавпи не дають сказати Тату

І  роблять із царя варята.

Обсіли геть царя, як брата

Як  доброго нанашка дітвора

І  збокували дикі демократи ,

Стоять, бо черги не діждати.

Не може братія картата

Свобод діждатися  і прав,

Обіцяних обіцянок багато…

Жаль- не добратися до Тата.

Котрі хитріші, стали малюватись

Під  мавп,  що ближче до двора,

І мовою, як мавпи розмовляти,

Щоб до царя якось діпхатись.

Тепер  у  лісі дикі демократи,

Щоб дотовпитись до   царя,

Навчились мавпами стрибати

І  навіть мову  їхню мавпувати.

Хто не хотів робитися варятом,

Той  збоку огризався і бурчав,

Наступних виборів чекав,

Щоб іншого царя обрати …

Мораль така -  не май царя за брата.

Цареві теж не варто бути Татом,

Прогнати мавп і твердо стати,

Царем  хвостатим і зубатим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина друга

Про  білого Лиса

 

Цареві дати зміну вже пора

І вибрати нового супостата –

Вже не хотіли доброго, як брата,

Бо осміліли мавпи й дітвора.

Зібрались, призначили час

І дали волю кандидатам-звірям,

Щоб показались, озвіріли,

Поставши сильними для мас.

Рішили зжерти доброго царя -

Усі ж взірцеві, дикі демократи.

Тому й кусали, як же не кусати

Своїх, чужих – усіх підряд?!!

Всі разом гаркнули –Гав!Гав!

Погнали з гавкотом великим

І ліс дурів від того крику,

Аж лист дубовий опадав.

 

 

 

Ведмідь ревів і воював,

Щоб догодить електорату

І гавкіт диких демократів

Все наростав і не вгавав.

А хтось себе пофарбував,

Таких набралося з десяток,

Щоб обманути як теляток,

Щоб злодія ніхто не взнав.

І був між ними білий звір –

Фарбована, лакована Лисиця

У вишиттю, й калинова китиця

На грудях притягала зір.

Артистка й годі – хижа й зла

Вони умить міняла вдачу

Всім обіцяла, всім давала здачу,

Когось рядила у костюм козла…

Вдягала маски добрі й злі

Забила мізки лісовому люду

Кричала – я цариця буду!

Усіх порву, повішу на гіллі!

Піднісся в дусі білий звір -

Казав, що є царем у силі

І кожного візьме на вила,

Хто сміє стать наперекір.

Обрали лиса звірі на царя.

Ніхто не сміє зле сказати.

Немає вже царя запанібрата

Панує Лис високо, звіддаля.

Не пожалітись- про біду сказати,

Ні підійти, бо тигр сторожить вхід

І вовк ступає слід у услід.

Ні заховатись, ні втікати.

У кожного зболіла голова

І сумно виють дикі демократи

На місяць плачуться вухаті,

Знов хочуть доброго царя.

Мораль така – шануй добро, як око,

Бо підкрадеться тихим кроком

Блохастий і фарбований хитрюга -

Обманом вік зав’яже туго!

 

 

 

 

 

 

Частина третя

  Великий гармидер

                  

Настало літо – радісна пора.

Зелений рай у лісі для вухатих

Наплодилось вухатих і хвостатих

І тісно стало лисам, вовчурам.

Щоб не мирить покусаних щодня

Не дерти марно шкури пазурами,

Порядку захотіли між гаями,

Щоб лад наводив лісовий  суддя.

Як обирати війта у правах?

Ніхто  ж не знав як обирать управу,

Щоб в кожному гайку вершила справу

І била нечестивих по хребтах.

Послали в Чорний ліс  гінця,

Просили лісову   Велику Раду,

Щоб дали їм закон –пораду

Як припинити чвари на місцях.

Чекали довго і  в недобрий час

Велика рада кабанів пихатих

Прийняла їм закон як обирати

Управу й  війта голосами мас.

Щоб не сваритись і не дерти чуб,

Поштучно обираючи управу,

Віддати владу більшому анклаву

В змаганні партій  –зуб на зуб!

Прийняла Рада їм такий закон -

В гаях управу  обирати списком,

Щоб  всяк не ліз нахабним писком

І  корупційним, ласим язиком.

Велика Рада всім  подала  знак

І всяк почав партійні перегони.

Піарники плескали у долоні,

Команди  веселились на дурняк.

То є виборча бригада із і  овець  

Вписала Лиса та Ведмедя в списки

Щоб мати  їх столичні  писки,

За  демократії некусаний взірець. 

Завили звірі –Демократії кінець!

Бо знали вже з минулих літ,

Що відкусає Лис і той Ведмідь

Місцевих кандидатів,  як овець.

Мораль така – місцевий самовряд

Не віддавай столичним балагурам,

Бо ці вовки в овечих шкурах

Зжеруть, зметуть усе підряд!

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина  четверта

  Павіан  -  Необачник

                  

Якось забрів до лісу звіддаля

Предивний звір з червоним задом,

Тихенько прошмигнув у Раду

І там співав: «Ля-ля, ля-ля!».

Сміялись звірі, спікер реготав

Кричали : «Краснозадий клоун!»

Та Павіан  із задом пурпуровим

Так не вважав – ученим став.

Носив портфеля, складно говорив

І не злюбив отих аборигенів,

Що зняли неприємний лемент

За те, що крав і  грошики любив.

Пішов червонозадий неборак

Тату  замовити закляте,

Щоби  ніхто не смів: кусати,

Побачивши на дупі   знак.

По цьому дуже запанів,

Піднявся Павіан у владі

І був наряджений від Ради

Урядником  усіх звірів.

Роздав накази Павіан,

Щоб мовили, як павіани,

А хто противитися стане,

Того узяти на аркан!

Ви папуаси білі і дурні!

Учити вас сюди  забрід!

Зітру з  історії ваш рід-

Кричав, плювався, навіснів

Я вас навчу  любити ліс,

Цей ліс не ваш, а павіанів

І кабанів нахабно-п’яних!

Я вас водитиму за ніс!

Зібралась сотня звірів злих

З плакатами –протестувати:

 «Павіана геть!» і Лісового Тата

Просили це, благали від усіх.

Та все дарма, даремно і просить-

Знов Павіан панує над звірями,

Дратує всіх поганими словами,

А правда, справедливість-спить.

Аж ось, на ранок  новина -

Хтось бачив шкуру Павіана.

Видать роздерли того хама

Вночі і тут йому хана!

Мораль така для павіанів-

Не кожен зад червоний вбереже

Тату  з серпами – молотками.

Є Лісовик, що правду стереже.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина четверта.

Про Щастя, що заходить і в  Дикий Ліс

 

В старому  лісі трапився скандал,

Як обирали  ватажка нового

Одержали Кота  гладкого -

Якийсь осел недобре рахував.

А може Лісовий їх покарав,

Щоб не будили в лісі  лихо

І сіли у кущах всі тихо,

Бо Кіт стабільність обіцяв.

Кота  ніхто не мав за злого

Бо їв і слухав, слухав і бурчав

Не дряпався і не сичав –

Чекав  нагоди за порогом.

І повезло  - прийшла його пора

Нарешті впазуритися у владу.

Зібрались  лісові на Раду

Віддали  владу, крикнути: «Ура!»

Недовго Кіт собі порядкував,

Як звірі  незлюбили  владу

Кіт перебрав і Силу й Раду,

Щоб кожен звір заповажав.

По  дружбі Кіт  Ведмедю

Віддав Галявину в заставу

Щоб  паливо дешевше стало

І гроші липли, як до меду.

Лютують  Вовк, Руда Лисиця,

А решта ізнервованих звірят

Ходили  і кричали: «Ґвалт!»

«Мерщій збираймо опозицію!»

І ватажка  обрали, як годиться,

Щоб кожен дикий демократ

Мав  самовряд і сто порад

Як захистити харч і амуніцію.

«Котяру геть і до  арешту!»-

Кричали, набирали злість,

А Кіт все слухає і їсть-

Йому начхати  на протести.

До Пугача прийшли по раду,

Як змусити Кота – царя

Подбати про отих звірят,

Що  на плечах тримають владу?

І дав Пугач просту пораду:

« Не метушіться, бо не гвалт,

А добра воля востократ

Потрібна для  направи ладу.

Ця опозиція стошертна і стозада

Не має сили кулака.

Покличне ви Лісовика

За справу  Дикої Громади.

Послухайте мою пораду:

Не  їх, годованих котів,

А  кровних Лісових Братів

Беріть собі у Вищу владу!

І  добре в цьому Лісі  стане,

В Країні  Диких Демократів!

Чужа біда хвостата і вусата

Нікого більше  не дістане!

 

 

 

 

Частина пята.

Тихо в лісі

 

Під сонцем в лісі тихо-тихо,

Заморена принишкла звірина

Та ще й царя  сторониться вона -

Боїться  розбудити лихо.

Бо цар Котяра - то велика пиха

І пазурі у вічі без розмов.

Комусь пустили з носа кров

І звірі  злякано притихли.

Зітхає заєць -  всіх  дістало,

Згадав  колишнього царя,

Що серцем полюбив звіря

Його за слабкість затоптали.

 

За нього голосів не дали,

Бо треба, щоб кусав , карав,

Бо влади тиск і менше прав –

Це те, що всі давно чекали.

Тепер  Котяра - цар природи,

Підпора сильним, решті – утікать,

Дозовану жуючи благодать!

Таких  терплять звірині роди…

Царю Котові  - вже нема відмови,

Із пазурів не вирвешся ніяк,

Бо там в  урядниках Тхоряк.

Зідре, не дасть сказати слова.

За водопій  і в передновок

За пашу й  право зажирать

Податок дре    тхоряча рать

Собі і  родичам котовим

Терпить звіриний рід  казна-що,

За що б колишнього царя

Загнали та  застукали б гіллям,

І  затоптали  б  як страшне ледащо.

А цей притис і буде ще тиснуть,

Щоб кожен  звір порядок  знав

І  зайвого собі не  дозволяв.

І тихо в лісі, бо ніхто не писне.

А то порвуть із мясом шкуру,

На все виводячи закон,

А решті  обіцяють лохотрон -

Потішну  демократію для дурнів.

Мораль  така: Ти  хочеш  сили,

А доброго і царя  женеш?

Та згодом  вибір проклянеш,

Пасок затягнеш і  натягнеш  жили!

 

 

 

 

 

 

Частина шоста

Котяча владократія

 

У темнім лісі  був собі царем

Хитрющий Кіт, до всього ласий.

Любив кумедно веселити маси,

А хто сміється , того і вжере.

Тхорі і лосі, видри і бобри

Сваряться між собою досі

Про вибори, про дірки в носі,

про кризу  дригом догори.

Котяра  ж  взяв урядника –козла,

Бо нічим  задобрить вухатих,

А у Людей  за парканом  багато

Капусти,  всякого добра.

Уклали договір  селянсько-лісовий.

У ліс – капусту  під проценти,

А Людям  шкури, Цапом здерті

За борг капустяний пісний.

Котові що? Капуста - для зайців.

Їх шкури  за борги – і шито-крито,

Зате твоє  всевладнеє корито

І повноважень палиця в руці!

Зібрали раду диких кабанів,

Бо треба податі  збирати

Він носа, від хвоста, від ратиць

Щоб звір укритися не смів.

Платити подать мусять всі!

Новий закон повісили на дубі

І той, хто красувався в шубі

Гарчав, плювався і  сопів.

Зібрались зграї  гризунів,

Що день у день наживи корінь

Гризуть  і  скаржаться на долю,

Що не стає на воду й сухарі

Прийшли на лісовий майдан

Кричали: « Геть нові податки

Щоб Кіт  на це не клав печатку!

Козла на мило, декого в казан!»

Зробили віче - звірі верещать.

Кричали, вимагали свого,

Грозилися - когось на роги,

Когось  під ноги- затопать.

Цар-кіт  скомандував- «Назад!»

Закон швиденько  повернули

І в інші палітурки завернули.

Прийняли - всі сказали «за».

Новий закон, так само тисне,

Сумні вухаті податі несуть,

А  податківці шкури рвуть.

Не чутно крику - вуха звисли.

Мораль така - при владі Кабанів

Не вір  про  добрі заробітки!

У Кабанів є власні дітки…

А  решта – мовиться без слів.

 

 

 

Частина сьома

Котяче свято

 

Під новий рік у Дикім лісі

Творились всячеські  дива

Котяра- цар і голова

Придумав Новорічну пісню.

І влада водить  хороводи,

Урядник шкварить гопака,

Бо говорить - кишка тонка,

Танцює краще, ніж говорить.

Варняка  суржиком  залізним.

Зайці сміються –  їхній рік

Олені-патріоти -  в крик!

А Мавпа на трибуну лізе…

Та північ пробиває  скоро

І звірі  стали в хоровод,

Чекають нових нагород

Царя-кота, урядника старого.

І вийшов цар, бадьоро заспівав,

Веселий, ласий, круглолиций,

Вовкам про здобич, про травицю

Зайцям , а  решті - про  дива.

Усі  стоять , розкривши рота

Пускає слюні  вовчура

Зайці кричать: Ура! Ура!

Щасливо мліє лісова голота.

Святкове дійство у кагалі

І  Шустр Очкастий  бавить ліс

Лисиця –Пава  пудрить ніс,

Ворона бавиться в  коралі.

На сцені   справжнє лицедійство

Чужих, заморських дикунів

Під вереск диких кабанів-

Управи виборної  лісу.

Зайці  радіють  із причини,

Танцюють  і запас жеруть,

Бо свято ж їхнє: Святу буть!

Гризуть  припасені морквини.

А завтра  в жирних поправини.

Гуляє ліс бо  рік зайців

Зайці ж  шукають корінці

І залишки вчорашньої гостини.

Мораль така – гуляння-клас

І Цап танцює вальсом гопака.

Не їж морквину про запас -

Весна чекає  нелегка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина восьма

Криза в лісі

Зимовий холод, звірі в лісі

Зневірені, похмурі, злі.

Сумні великі і малі

Вовки, зайці, олені, лиси.

В тривозі хтось не чує свого

І  вовком зирить  навкруги -

Самі собі голодні вороги

І владу хочеться «на роги».

Біда звірячому  народу

Запас на зиму згоряча

Чужим віддали паничам,

Усяким мавпіям-забродам.

Зібрали Кабанів на раду,

І Кіт-правитель слово мав.

Казав, що виходу нема,

Просив підтримки і поради.

Придумали, бо нічого  гадати -

Щоб не скривилася біда,

Дозволити, як є нужда, 

Свій клапоть лісу  продавати.

Продати ліс, домівку звіра?

А що робити бідній звірині?

Куди подітись навесні,

Хіба що полетіть у вирій?

Та ні, не варт переживати,

Не продаватимуть чужим, 

Кіт заспокоїв - все своїм,

Хто вміє гроші заробляти!

І хтось продав галяву на починок,

Почали торгуватися зайці.

За ліс - морквина у руці,

Щоб  перебуть  передновинок.

За тиждень всі усе проїли,

А ліс не наш - чужий тепер

Хазяїн є – чужий  Бобер,

Купив приватизоване «своїми».

Мораль така:  не продавай

Дерев зелених і ріллі,

Не продавай родинний край ,

Бо станеш зайвим на землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частитина девята

Приблудлий Павіан

 

У лісі тихому  - зелена благодать,

Аж ось у ліс забрів  нахаба.

Усі сміються з Павіана-драба,

А він  узявся  звірів научать.

Украв бомагу від  царя Кота

І став великим мозкоправом,

Збундюченим, як довбо-пава,

Із язиком  міцнішим долота.

Лиш окуляри –і такий  язик,

Жорсткий, широкий, мов лопата!

Язик  позичив у Медведя- брата

Бо власний проковтнув навік.

Щодня  здіймає  галас,  крик-

Навчає звірів ліс любити,

Не свій, а братній  суковитий.

Рекламу «гонить» про   язик.

Усім старим чи молодим-

Стандартний, довгий язичище,

Щоб бути духом якнайближче

До брата з номером один.

Навіщо зуби, дбайте про язик!

Зубами можна  оскалитись

І ненароком прогнівити

Ведмедя  –дружбана навік.

Роздав обценьки –ікла виривать

Старим, малим і травоїдним,

Щоб стали лагідні і  згідні

Язик на інший помінять.

Зубатих геть! Ставайте в ряд!

Узялись звірі за обценьки,

Аж тут забіг якийсь маленький

І вжер  червоний Павіана зад.

Скричав,  пустився навтьоки,

Щодуху дременув у хащі.

Такий нікчема і ледащо,

Морочив звірям зуби, язики!..

Мораль така: заблудлий павіан

Дурить  не буде  звірів лісу.

Вони пошлють його до біса,

За «братній», лісовий паркан .

 

 

 

 

Частина  десята  .

Немає звіра, окрім Лиса, немає лісу –лиш дрова! 

 

Почали ліс пиляти на дрова

Бульдозером рівняти кручі

І  тиша западає гробова –

Заникли їжаки колючі.

Заникли, як в дуплі сова

Сумні зайці і навіть злючі

Вовки – пропаща голова,

Вар’яти  лісової пущі.

 

 

А Лис- прехитра голова.

Казала –«ліс пиляю  краще

Не так от тупо, на дрова,

А щоб подобалось трудящим!!!

Продала б  не таким бобрам

На хижі чи високі греблі,

А гроші  звірям роздала б,

Лишивши трохи на потреби….»

Так ні ж, не вірить лісова,

Не та, ну дуже дика влада

І суд над Лисом учиня,

Мовляв поганий Лис і зрадник.

До зали суду йде вона

Мов через хащицька колючі

А у Слона- судді брова

Уверх летить, як гребінь кручі.

І западає тиша гробова.

Лисиця не встає у гніві

Хоч треба встати, слухати права

І захищатись чесно, гідно.

«Суддя тварюка і брудний кабан!»-

Сягає крик до височіні-

Невинна я –воздасться вам

Усім в десятому коліні!»

Не суд це зовсім – чорна мста

Народу оборонниці невинній,

Що потривожила Кота

На користь лісовій звірині !»

Це знов Котяри підла мста

За конкуренцію у трона

За те, що поперед Кота

Хотіла влади золоту корону.

І виграла б прекрасно-золоту

Корону-владу – мрію Лиса

Тепер вона в суді, отут,

Щоб навіть тут служити Лісу.

Напевно всіх попутав біс.

На виборах  її не зрозуміли

Не вірили, що любить Ліс

І зараз любить всіх щосили.

Відважний Лис із серцем сироти

Вдавати мусить, що здорова

І  на вогонь  готова йти,

Що рідна їй звіряча мова.

Готова, гей!  Супроти срамоти

За край, за честь, за справедливість-

Лисицею із серцем сироти

За лісових тваринок милих.

Маленька, бідна, духом бойова-

Вона невинна - гроші у офшорах.

Невинна, біла  і права

Супроти  владного придвору.

Та в лісу вже очей нема

Лиш чутно, як пиляють пили

Ламають гілля в пух і прах

Немає в лісу більше сили.

Дерева-тіні, а очей нема-

Кругом волають лісові потвори

«На нари Лиса», «Лисові хана!»,

Тусуються звірячі хори,

 

Аж зашуміло   листя у гіллі

І вороння здійнялося за хмари,

А під землею пні гнилі

Скрегочуть тупо: «Нари, нари!»

Колона пята диких хижаків

Волає кари тут, на місці,

Відгавкує заморських  простаків,

Що заступились за Лисицю.

Все пан Суддя і  з ним Закон,

А Кіт мовчить – невинні руки.

Спотілий  в окулярах Слон

Судити має без принуки.

І Слон  читає присуду слова:

«Лисицю Вовкові у руки ,

В темницю Лиса за дрова -

Хай помирає від розпуки!

І хай не вийде із-за грат!

Хай вирвуть  серце чорні Круки!»

Тепер кричатимуть «Ура!»

Прокляті Противсіхи –злюки.

«Хай  зтліє їм печінка  навесні

Захланним, зеромудрим  Противсіхам

Це в них, а не в судді-Слоні

Вгніздилося прокляте  лихо.

Маленьке зборище нікчем!

Навіщо лісу інтелектуали!

Погравшись справедливості мечем

Не Кіт, вони її скаменували..

Ці генії во злобі  і во лжі,

Вони  премудрості співали,

Хоча на суднім рубежі

За них же ця Лисиця стала..

Чужого позичаючи ума,

Погані, дикі самолюби,

Ви тиха, лісова чума

І через вас дуби на зруби!»

Писав оце  старезний Тхір

Облізлий, з кольору  огненний

Що виліз із глибоких нір.

Казав – не вмре, бо не спасенний.

Душею вигорить дотла,

Не буде йти  собі додому,

Аж поки із темниці зла

Не вийде Лис у німбі золотому.

Не вмре на смертнім хіднику,

Не їстиме скоромного й пісного,

Аж поки Лис в терновому вінку

На волю вискочить повз нього.

«Свобода Лису-це спасення мить!»-

Колише думка  лисолюбних звірів,

А  ліс під пилками  кричить.

Поглухли, звірі чи здуріли?!!

А ліс рубають, дико продають.

Вони ж чекають на момент спасенний,

А ліс в оренду людям віддають

На шкури вчених і невчених!

 

 

 

 

 

 

Частина одинадцята

Хвостатий електорат

 

Весняно гай  зазеленів,

А звірі  думають про осінь.

Зимою натерпілись досить

І знову клопіт  - вибори «козлів»

«Козлами» називали тих,

Кому припало буть лісрдепом

Нещасним типу «допа-гепа»,

Рабом - обранцем золотим,

Щоб в Раді бути лісовій

Прикутим дорогущим цепом,

Давити кнопку- мантелепу

За себе і за трьох «козлів».

На вибори, що будуть восени!-

Кричать  піарщики-сороки

«Своїх» вже вивели до строку

Їх нетерплячі, хижі  пахани.

У кожного обслуга для «козлів»-

Партійка звірів  є нівроку,

Щоб вибори  оці жорстокі

Збазарити без зайвих слів.

Найбільша  у царя- Кота

Голодна, козлопхайна зграя,

А решту по кущах збирає

Відважний Кролик-комбатант.

У кожного є гроші і талант,

Є зуби, кігті, роги і копита,

Щоб ніжно на свій бік схилити

Нещасний лісовий електорат.

А потім відберуть стократ

Усе, що обіцяли  літом,

Щоб восени здобуть корито-

 «Капусти» грошовий салат.

Пускають слюні Дикі Кабани

І  кабанята чистять рильця.

Не спиться Лису у вязниці-

На вибори, хвостатії пани!!!

Мовчить собі копитна дрібнота,

Аж поки  у загін голосувати

Почнуть у жовтні заганяти-

Голосувати за «козлів» Кота!!!

Знов оберуть  Лисицю від зайчат

І Вовка від оленів смирних,

Щоб Лісові служили вірно

На благо всіх малих звірят.

Прийде зима  і  дефіцит тепла,

Простого корму дорожнеча

Замучить лісову малечу,

І кожен клястиме «козла»

Мораль така – «козлам» байдуже

І їхнім  жирним хазяям.

Ти ніби обирав  їх сам,

Мій добрий і хвостатий друже?!!

 

 

 

 

Частина дванадцята

Закон про хряк для неборак

 

У лісі  кодло кабанів

Творило владу – кабаніло.

Зібрали Раду із «козлів»,

Законом хрюкати звеліли.

Усюди, де не ступить хряк

Усяк мав хрюкати з поваги.

«Закон про хрюк  для неборак»

Рішили проштовхнуть на Раді.

Біда зайцям, оленям, їжакам.

Немає рила – нічим хрюкать.

Зчинився  в лісі шум і гам-

За що такі пекельні муки?

Навіщо мучить лісовий народ,

Нерідним язиком із рила?

Яка із тих свинячих морд

Такий законопроект вчудила?

А ті не криються – плюють

І всіх незгодних  криють матом,

Фашистами  поганими зовуть

За  нелюбов  до хряка-брата.

У лісі  вже звіріє   звір -

Флеш-моби  кабанам у рило

Та кабани усім наперекір

Закон протягують насилу.

Хто проти них? Усяка звірина,

Стокатий збір, очолюванй Лисом.

Та ось  зловили  Злюку- Кабана.

Що верещав і дали в писок.

Накинулись, порвали геть

Густу кабанячу щетину

І був би Кабану кінець,

Якби не втрутилась личина-

Худий, миршавий хитрий Лис,

Не дав пролитись сучій крові.

Собою  Кабана затис

І зупинив розправу скору.

На вухо стиха прогарчав

Подертому, бридкому Кабанові-

Тримайся добре друже хам,

Ми всі   однакової крові!

І стали всі  захисники,

Борці за право мови лісу,

Послухали пораду Лиса,

Сховали у кишені кулаки.

Не били більше, розійшлись,

А Зайцеві чужі пустили крові

Його не жаль -  герой за мову,

Не тої крові  він, що Лис!

А завтра раду скличуть кабани,

Приймуть отой закон проклятий.

Бо мало тих, хто до стіни

Готовий притиснути хряків.

Мораль така – пробуджуй гнів

І Кабани підуть на сало

Не хрюкати - цього замало.

Викурюй кодло Кабанів!

 

 

Автор                            Володимир  Ференц

Володимир  Ференц