***
1.
Душа, наповнена словами,
Без сліз не годна пережити
Ні снів, ні сніг. Дереворити
Стають банальними дровами.
Горить пра-небо. Кольорами
Огром дощу в душі розлити,
Щоб листя падало на плити
Повільно, сухо, як на храми
Паде осанна крапелина.
Краса як біла павутина
В тополі падає, за грань.
Пташки. Достигла горобина.
Під церквою отця і сина
Повільно огортає грань
2.
Твої поезії звитяжні,
Твої голодні голоси.
У Бога більше не проси.
На Бога більше не обтяжні
Не накидай кущі продажні
А серце кров'ю ороси.
У Бога сонця попроси,
Щоб не остигли сни напражні.
З яйцем проїдена імла
Що приступила до стола
І їсть тебе як поїд кроки
Вона би з'їла і вола.
Мовчанням, тихо, спроквола
І не ридай: чому, допоки
3.
Душа до слова притече
І вже без слова здаленіє.
Її основа - білий ирій.
Відчуй дощем своє плече
Ночуй імлу і сніг очей,
В яких ікар ікаро тліє.
О, діво, радуйся, Маріє,
Бо я в човні уже. Гусей
Не годен пасти. І не буду.
Душа до слова повна люду
І крику білих голосів.
У кригу витовчу полуду
Полину в ніч і все забуду.
На мій полин метелик сів
4.
Розкрити віру тополину
І розпорошити у ніч
Усю буденність протиріч
Усю злиденність коровину.
Трава. Січкарня. Половину
Теляті. Половину - з віч.
Молока з вічних потойбіч
Несуть у безвість насінину
Твоїх діточих сподівань
І мами соняшних ридань
І мрій, що стали сповитками.
Душа не дим, а чорний грань
Великий сніг переконань,
Що на підлоги килимами
5.
Течуть зелені голоси
А скорца - по стіні травою.
Мій Боже, не помри зі мною,
Бери косу і йди коси
Свої зелені небеси.
А я свої полишу гною.
Душа не попіл, наді мною
Вона злетить у віч краси
У музику високих вишень,
У вишники, де ти всевишень.
У золоті принади сфер.
У ріки соняшних всевишень
У небеса, де світло. Стрижень.
Де все радіє - ти помер.
16 жвотень 2009.
Київ, ніч.
***
Любов це що , це квітка чи вода?
Любов як ніч солодка молода.
Вона як слуп відпружує. Стихай
У слові. Най. Бо свічка на малай
Стинає сон. Світає падолист.
Вітри ватрують велемовний хвист.
І притекли від Бога ручаї
На все пругке - на сонце, солов'ї,
На мамалиґ сторуку гарячінь.
Нема нічо. Лишилась тільки тінь.
До слини -- скло. Тростини - як орда.
Любов це що? Це квітка чи вода?
Світає. Сонце. Камені тверді.
Втопи мене у квітку на воді.
11 листопада 2010.
Київ, метро.
***
Любов це смерть моєї самоти.
Любов - це ти. Любов це тільки ти.
І губ твоїх і віч несамота
Моя продерта кригою крота
Душа.
Пандави вже на полі. МолотИ
Любов це ти. Любов це тільки ти.
16 жовтня 2010.
Коростень.
***
Мій Білобог спускається з небес.
Мій Чорнобог жиє собі в землі.
Спитай мене, нащО Христос воскрес
І я скажу: зірки як пси малі
Сліпі сліпим приносять молоко.
Світла горять у білих голосах.
Тікає через поле гордий страх
І вешняя світла світить глибоко.
Босоніж по траві росте роса.
Голобіски пролинь як ніж по шклі.
Мій Бог один, він гладить небеса
І проглинає в світло пси малі.
10 жовтня 2010.
Умань.
***
Ти вийдеш на дорогу
І мовиш тихо: днесь
Живий і слава Богу,
До тебе син вернесь.
Та я не маю сина.
А хочеш? Хочу? Я?
Струмить зелена слина
У запах холуя.
Прониже чорне тіло
І в душу - остюком.
Красиво мливо мліло
Світилом за столом.
Отак минає сниво.
М'ясиво. Жбан вина.
Душа, масна олива,
Лишається одна
На водах видна Богу
І гідна гордих плес.
Скори мою дорогу.
В мені Христос воскрес.
3 грудня 2010
Київ, метро.
***
Хочу вже весни...
Кирило ТАРАСЮК.
Зеленоокому Кирилу
Зелений Бог позичив крила
Прозоросонячні. Золою
Просмолені як сніг сльозою.
Чого жадаєш? Де летиш?
Душа в душі мов білий миш.
Тамує подих Бог зелений
І білий світ як потаємний
Перетирає просто-рінь.
Як сходить сонце - тане тінь.
Весна прийде - розлиє води
Єдиним подихом свободи
Розкриє очі. Вихлюп трав
Покличе всіх у все. Пропав
І сон, і сніг... А до обох
Іде зеленоокий Бог.
22 лютого 2011
Київ
***
У твоїх виноградних губах
Розпросторився присмак роси
І язик як пісок у степах.
Неприкаяна ніч. Голоси
З потойбіч, з перевозу. Згори
Заринає у воду пірце.
У припрутті сирої кори
Даленіє зелене лице.
Обезвіч обезгуб і окриль,
Розпокинь несподіяне дно.
Несподіване коливо. Бриль
На воді покриває рядно.
Але чується в сонні осель
Леда чутий розкришений крок.
Він шукає руками форель
Серед тисячі наших зірок
Серед тисяч у нашій воді
Серед вод і отарищ небес.
Наші очі і руки руді.
Наші ріки на розкрутах плес.
Виногради рісні. Подушки
Через небо голубка несе.
Виногради зелені. Грушки
На аґутах як тіні. Усе
У твоїх виноградних...
10 липня 2011.
Київ.
СПОГАДАЮ ЛІВІУ РЕБРЯНУ І ЙОГО ЛІС ПОВІШЕНИХ
У лісі повішених
Листя не падає
А
Бринить
Ув останнім
Зусиллі провалля
У лісі повішених
Чаполоч
Чорна з печер
Начерає
Вечерю перчиць
У лісі повішених
Дуже багато
Живих
І тільки весна
Ув обійми
Голосно годна голодна
Убрати
В лице кожного.
Вовки і раки
Круки орли і пугуки
Повигризають все
Озориме
Незриме шукає де Бог
Бог не крапка
А музика.
У лісі повішених
Арфи сухихи
Кістяків
У лісі кривавім
Солодкий росте виноград
І тільки ріка гірка
Вином овиную
Ожиною
При долині
Мак на долоні
Кров перестигне
Мечем
Розітни -
Одну -
Головну
Безголовим істину
В ПЕКЛІ ВОДИ НЕМА.
...ирій.
13 серпня 2012.7м. Київ.
***
На собачім цвинтарі сонце сходить.
На тісних могилах - вінки живі.
Селюки село розтовкли на сходах.
А світанний хлопчик як ніж в траві.
Електричка пізно кричить і всує
Кровоточить нерви собі і всім.
Селюки сміються, а хлопчик -- ....
Але серце сонцем зробилось в нім.
19 жовтня 2009
Київ, метро. Лівобережна
ЗАДОРОЖНИЙ. ГОБЕЛЕН
Коні з очима князів.
Люди з очима лисиць.
В серці - гордовище снів
Падає золотом ниць
Листям, свічадом, вогнем.
Світлі дороги. Ріки
Русла голосять. Зітнем
Омахом леза руки.
Дерево. Плин. Полотно.
Очі оранти - в лице.
Сонце - прозоре яйце -
Світлом випалює тло.
21 жовтня 2011
Виставка, Київ.
СОН ПІСЛЯ СМЕРТИ
Сміявся сніг на вечоровім прузі.
Він танув там. Ставала ніч. У лузі
Ридали солов'ї. А ви - цвіли,
Зелені юнки на гілках, коли
Зривали вас преюнаки дозрілі
І гризли кров уголос. Руки білі
Шпуряли в недогризеність трави.
Розталий сніг тікав через рови
Без ніг, без тіла, сливе без лиця.
Почерез ніч летіла горлиця,
А миші здріли на гілках гінких.
Сміявся сніг пухкий і раптом стих
Він плакав там...
13 вересня 2011
Київ, фонтан.
ДЗЕРКАЛО
Росою стихії
Рубав перед смертю роботу поет.
Стояла чекала розплакана смерт
Стара при дверях і косі. Навскоси
Котилася злива рясної роси
Луною в сади, а з садів - на плаї,
Де плакали очі і руки твої,
Оранто.
Оранто,
Де плакали очі і руки твої
Луною в сади, а з садів - на плаї
Котилася злива рясної роси.
Стара при дверях і косі. Навскоси
Стояла чекала розплакана смерть
На тіло поета, наповнене вщерть
Росою стихії...
Київ, зустріч з Ігором Гречаником.
Роман КУХАРУК