Літературний форум
ПОЕЗІЯ

ЗАПАХ ЗЕМЛІ

00:23 19.10.2012

ЗАПАХ ЗЕМЛІ

 

* * *

                                    «Боже, як це все нагадує Україну -

                                     навіть земля має той самий запах...»

                                                художник Іван (Жан) Песке[1], пишучи Вандею

Ця земля пахне так само!

Тільки від запаху

Здригаються ніздрі

І заломлює світло

Сльоза...

Ця земля пахне так само,

Тільки землі

Під ногами немає -

Повішено тебе, маляре,

У піднебессі...

Ця земля пахне так само...

Господи, як же

Вона пахне насправді,

Батьківщина, втрачена

Назавжди?

* * *

 

Ми ягоди терпкі на древі роду.

Минемося - ще осінь буде тепла.

Ми ще відчули небо і свободу,

А потім - терпли.

 

Ті, що вгорі, склює нас вороння,

А ті, де нижче, упадем в траву.

Засипле снігом древо пізнання,

Вітри останню ягідку зірвуть.

 

А хтось приблудиться з сокирою,

І вдарить раз... І раз, і два...

Лиш птиці прилетять із вирію -

І посідають...На дровах...

 

* * *

 

Тиша осінніх дворів,

Радість останніх жоржин.

Птахом відмайорів

День - він такий один.

 

Завтра розквітне ще -

Та не такий, не так...

Цяткою в небі щез

День - перелітний птах.

 

Хто ж отаким його снив?

Запах цедри й дощу.

Був легким і ясним -

Зник, розтанув, ущух...

 

ЗАКЛАДКА

 

Між сторінок

Давнього фоліанта

Буття

На одному

Із розділів

Ти - закладка,

Яка вчора

Ще росла

Диким маком

При дорозі.

 

Небесна Сербія

 

Сербіє,

Усі твої пісні

Набули для мене кольору,

Усі трави - запаху...

Сербіє -

Ти дзвінка тамбура

У руках старого музики,

Що любовно будить

Давні згуки рівнин!

Усі твої собори

Сягли хрестами

Мого серця,

О небесна Сербіє -

Небо,

Що вихлюпується

З глибокої чаші

Такої терпкої

Любові..

 

* * *

На витканім сонцем килимі

Розпростертих до неба площ

Базарює літо у Києві -

Продає черешні і дощ.

 

Продає волошки, лілеї,

Радість в трепетних пелюстках,

І злітає над тихі алеї

Голуб - мудрий київський птах.

 

Простягає літо в долоні

Абрикос запашний бурштин -

І оса на міськім осонні

У-по-віль-ню-є часу плин... 

 

РАНОК

 

Вихоплює з темряви сонні обличчя,

Висвітлює сонні тіні в кутах.

Сонце б'ється, струмує, кличе,

Сонце - спійманий в клітку птах.

 

Стікає сон водою з-під крана,

І вікна - розчахнуто в тихий сад...

Чіткішають обриси. Ще так рано.

Віддалених звуків живий водоспад...

 

* * *

               Р. М.

Я живу

В пам'яті твоїх пальців,

Я живу

В ніжності твого голосу,

Я живу

В сяйві твоєї усмішки...

Я живу -

Бо ти усміхаєшся.

 

* * *

                        Р. М.

 

Яблуко розполовинене

Має запах твоїх долонь.

Гусне медами

Золото осіннього дня.

Шепотом шерхне

Тиша осінньої ночі...

І тільки бджола

На шибці бринить -

Наш єдиний

Осінній годинник.

 

ЧАС

                            Р. М.

 

Схилитись тобі на плече -

Й не чути, як час тече

Між пальців, рядків, долин...

На скронях сріблиться полин.

Рука - на твоїм плечі.

Й ніхто не побачить вночі,

Як глибшають тіні сумні...

Бо час - ти даруєш мені.

І цей подарований час,

І тиха наша свіча -

Усе ще підвладні мені,

Твоїй хранительці снів...

Ми також колись проминем.

Тримай міцніше мене!

Схилитись тобі на плече -

Й не знати, як час тече...

 

 

ПРОСВІТЛЕННЯ

 

Цвіт, що спить

У чорному гіллі,

Якоїсь ночі закипає

Молоком.

Піною солодкою

Скрапує,

             скрапує

На рахманну ріллю...

Кожна квітка -

Мов радісне

Пробудження,

Мов болісне

Просвітлення

Серед темені

Теменної...

 

 

* * *

 

Сни і дні, слова і ночі.

Сторінки пожовклих книг...

Авва Отче, авва Отче,

Не покинь нас тут самих!

 

Дні гортаєм, сни читаєм -

Ночі цвітом замело.

Не розкрито тайну таїн -

Світ живе. Добро і зло.

 

Як раніше - так сьогодні,

Як колись, так і тепер.

Вільні, дужі, мудрі, горді,

Ми -  мов пил. Ти нас не стер...

 

Не здмухни нас, ніби порох...

Запах цвіту, о, п'янкий!

Все цвіло іще учора...

Не покинь нас, не покинь!

 

Переклади з білоруської

 

Лариса Геніюш[2]

 

МЛИН

 

Меле млин високий

На сивім віку

меле нашу долю,

меле на муку.

 

Засипають в жорна

жито-Білорусь,

перемелють з горем,

з болем перетруть.

 

Млинарі-чужинці -

вороги довкруг,

відсівають ситом

білоруський дух.

 

Меле млин високий,

меле день і ніч,

нікому садити

хліб гіркий у піч.

 

          1939

 

 

 

 

 

Лариса Геніюш

 

* * *

Вставало сонце, мов горда пава,

над мертвим снігом: тундра і сосни.

Пожежа дика синь неба плавила -

горіло сонце.

 

Горіло серце, як Зніч[3] прадавній,

перемагаючи грозьби смерті,

силою й вірою, Богом даною,

горіло серце.

 

          1950 - 1956

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лариса Геніюш

 

ХТО?

 

Хто біль мій весь збере, в слова загорне,

незламної душі гіркі жалі?

Життя - свічі недо́гарок сьогодні

на вівтарі покутної землі.

 

Кривавивсь біль, надія багряніла,

спливали сльози воском на папір.

О Білорусь, ти, мов голубка біла -

від чистоти незлі́чених офір.

 

              1956 - 1960

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сергій Панізник[4]

 

ВЕСНЯНКА

 

Підковами позначити

чітку межу зими.

Нас - не переінакшити:

Коли вже ми, то ми!

 

І як би не шаліла

Зима в своїй борні, -

А Білорусь багріла

на бойовім коні.

 

І стяг над нами вився,

А меч зорю здіймав.

Був на коні я - бився,

був під конем - конав.

 

Перемагаю скруху -

І на дзвінкім списі

Несу зорю - заруку:

Зійде новий засів!

 

І хай зірниця скупо

горить у небесах, -

я чую в серці тупіт,

гуде  одвічний шлях.

 

І як би не шаліла

Зима в своїй борні, -

А Білорусь багріла

на бойовім коні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сергій Панізник

 

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

 

Зайчик сонячний в вагоні

Бавиться: все плиг та стій.

Перестрибує в долоні:

То в твоїй, а то - в моїй.

 

Не впіймати вже нікому!

Я його і не ловлю.

Промінцеві золотому

Шепочу: «Люблю! Люблю!»

 

Буду сам, як зайчик світлий,

Біля рідної щоки.

Стану добрим і привітним,

І довірливим таким.

 

Як приручений промінчик

На матусиних руках.

...Побігайчик, відсвіт мідний -

Сонця

            перелітний

                            птах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сергій Панізник

 

ЗАТЯЖНІ ДОЩІ

 

Затяжнії дощі з листопадами,

ти зітхнеш - у вікні вітражі.

Хай дощі рукавами страпатими

не торкають твоєї душі.

 

Золотії дощі

     затяжного кохання...

На вікні бережи

     чисті краплі чекання, -

до твоєї душі

      я вернуся з блукання.

 

Задзвенять золотими краплинками

молодого життя віражі.

Оті спогади із прожилками

не зітруть затяжнії дощі.

 

Золотії дощі

     затяжного кохання...

 

[1] Іван (Жан) Песке (1870 - 1949) - український художник, 1889 р. змушений еміґрувати у Францію, один із найвідоміших представників Паризької школи. Полотна Песке є в колекціях музеїв  Парижа, Марселя, Сен-Тропе, Руана, Женеви, Варшави та ін.

[2] Лариса Геніюш (1910 - 1983) - білоруська поетка, 1937 - 1948 рр. разом із чоловіком лікарем Янкою Геніюшем жила у Празі, де близько зійшлася з білоруськими емігрантами, зберігала документи Ради БНР. Сусідкою Геніюшів у Празі була Олександра Косач-Шимоновська, сестра Лесі Українки. Перші свої вірші поетка опублікувала 1939 р. у берлінській газеті білоруських емігрантів «Раніца».  1942 р. побачила світ перша збірка поезій «Від рідних нив».  1948 органи МДБ арештували Ларису і Янку. Обоє перебували у в'язницях Чехословаччини, Львова, із жовтня 1948 року - в тюрмі Мінська. Поетеса мужньо витримала тортури. Ларису і Янку Геніюшів засудили до 25 років заслання. Покарання поетеса відбувала в таборах Комі АРСР. Ув'язнені Ларису Геніюш називали матір'ю, її вірші - «глюкозою», вивчали їх напам'ять як молитви. На волю поетка вийшла 1956 р., однак радянського громадянства не прийняла, до Спілки письменників не вступила. У Білорусі досі не реабілітована.

 

[3] Зніч - святий незгасний вогонь у давніх культах литовців і білорусів.

[4] Сергій Панізник (1942 р.) - білоруський поет, автор багатьох збірок поезії, документальної прози, літературознавець, перекладач, публіцист. У себе на батьківщині заснував два унікальні краєзнавчі музеї. Нагороджений медаллю Франциска Скорини, латвійським орденом Трьох зірок.