Літературний форум
СУСПІЛЬСТВО

Яка ідея нового закону про громадські організації?

04:58 29.03.2012

Яка ідея нового закону про громадські організації?

На перший погляд закон нормальний, його позитивно оцінив  єврокомісар Стефан Фюле. Та чи відповідає він меті нашого суспільства – відродити автентичне активне громадське життя як основу справжньої демократії? Не є секретом факт -  в Україні немає сильних автентичних громадських організацій, а  питомо автентичні  реально слабкі. Владно-політична система не зважає на них уже 20 років. Відповідно не потребує доведення  аксіома про штучність  української демократії, яка  і демократією називається  тільки тому, що інакшої немає. Тим не менше – в Україні  зареєстровано величезне число громадських організацій, які  чомусь не можуть скласти сильну основу  громадянського суспільства. На жаль, новий закон про громадські організації  не  додає оптимізму. Адже з перших слів преамбули і  означень він дивним чином вважає головним субєктом  громадської організації не громадянина, що логічно, а особу. Ця «маленька різниця»  кардинально міняє принцип побудови суспільства. Відповідальні громадяни  формують інтегроване громадянське суспільство, а просто особи –  атомізоване псевдо-громадянське суспільство, об’єднане споживацьким інстинктом та інстинктом виживання. Останній варіант в Україні нам успішно будують, позбавляючи перспективи молоде покоління. Новий  закон про громадські організації був конче потрібен для припинення процесів застою і деградації та  побудови інтегрованого громадянського суспільства. Таке суспільство в сучасних умовах здатне виживати в конкуренції і забезпечувати високу якість життя громадян. На жаль, саме цієї, інтегруючої складової українська громадська організація позбавлена новим законом: « Громадськими організаціями визнаються добровільні об’єднання осіб для спільного задоволення законних інтересів, здійснення та захисту прав і свобод»( Статя 1, пункт 1). Надання громадським організаціям права утворювати міжнародні об’єднання теж служить  виключно інтересам ідеальної, космополізованої особи, не зв’язаної обов’язком громадянства. Така ідея закону офіційно відкриває можливості зовнішнього впливу на вільний розвиток нашого суспільства. Погодьтеся, в світовому конкурентному середовищі не завжди такий вплив може бути доброзичливим і позитивним. Ми вже звикли до того, що іноземні громадські організації вільно діють на території України, але ж вони є елементами інших  громадянських суспільств з іншими інтересами, відмінними гуманітарно-ментальними цінностями і  стандартами життя! Навіщо нам дозволяти діяльність чужих елементів інших громадянських суспільств на території держави? Адже тільки ми, а не хтось чужий,  здатен згуртувати суспільство. Ніхто  краще від нас не знає , чого ми прагнемо. Вчитися  досвіду громадської діяльності треба не запрошуючи  вчителів та контролерів, а їхати до них в гості і  вивчати діяльність цих громадських організацій в автентичних умовах  їхнього громадянського суспільства. Дозволяти діяльність  в Україні організованих  елементів  чужорідних громадянських суспільств – це вирощувати власний комплекс меншовартості і полегшувати чужим суспільствам (державам)  просування своєї вигоди. Такі принципи однозначно програмують створення  неконкурентного суспільства, яке готове здатись на волю архітекторів світу. Дивує неоднакове сприйняття  законодавцем  різних громадських організацій. Дія закону не поширена на:

1) політичні партії та інші добровільні об’єднання осіб, що беруть участь у виборах і референдумах;

2) релігійні організації;

3) кооперативні організації;

4) інші об’єднання осіб, утворені на підставі спеціальних законів, актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Чомусь окремо виділені профспілки, можливо як особливі школи ринкових стосунків, переорієнтовані з колишніх «профспілок- шкіл комунізму». В окрему, вочевидь вищу касту організацій виділені не тільки профспілки, алей організації роботодавців та інших профоб’ єднань. Отже це закон не про всі громадські  організації і ніхто не подумав про те, що політичні партії є теж громадськими організаціями, метою яких є вдосконалення життя громадянського суспільства, а не звичне –здобуття влади «слугами народу». За логікою демократії  всі громадські організації повинні утворюватись громадянами України і  мати однаковий  правовий статус. Суспільний вплив громадської організації залежав би від корисної для загалу діяльності. З поступовим зростанням народного авторитету громадська організація набувала б силу і статус  партії  як авторитетної і діяльної всеукраїнської громадської організації. В умовах справжньої демократії  варто дуже прискіпливо  визначати допустимі рамки діяльності громадських організацій. Критерії обмеження, викладені  статті 3 закону, цілком відповідають моделі  суспільства Особи, але для інтегрованого громадянського суспільства аж ніяк не годяться. Не можна застосовувати типовий неконкретний радянський штамп «розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини» для  заборони  утворення і діяльності громадських організацій. Вживання неконкретного і не правового терміну  «розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі» апріорі допускає існування цих явищ в суспільстві і дозволяє кваліфікувати  під «розпалювання» будь-які дискусійні вислови в галузі  етнічного життя і  релігії. Кількісного визначення рівня дискусійності і культури диспутантів , що можна кваліфікувати як «розпалювання ворожнечі »  в цих сферах світ ще не придумав. Керування  чужими , «міжнародними» критеріями  чужих громадських організацій – це ще гірше і  однозначно веде до обмеження свободи розвитку власного громадянського суспільства, підриву віри в здатність правової системи держави  гарантувати дію Конституції. Те, що хочуть кваліфікувати як розпалювання  міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі,  Українська Конституція називає інакше – обмеженням мовної, культурної, релігійної та іншої самобутності громадян. Самобутність громадян, яка є найвищою цінністю суспільства, повинна захищати держава, але не шляхом  обмеження громадської діяльності чи керування не нашими критеріями її правильності, а з допомогою громадських організацій. В свою чергу – жодна громадська організація без підтримки несумлінної політичної владної сили чи сили ззовні не може  і подумати про якесь   «розпалювання».  Наприклад, політична підтримка громадського руху за  надмірні обсяги поширення російської мови,, понад  потреби збереження самобутності, логічно призводить до обмеження мовної самобутності етнічних українців і звужує застосування державної мови. Це  потенційно провокує «розпалювання» громадянського конфлікту. Але можна вважати тими, хто «розпалює» конфлікт і тих, хто не згоден з обмеженням поширення державної мови і мовної самобутності українців,  формально керуючись бажанням особи скрізь чути свою російську мову.  Отже загальні етичні і гуманітарні норми суспільства повинні регулюватись Конституцією, законами,  не заважаючи культурній суспільній дискусії  в середовищі громадських організацій. Зрозуміло, що в цій суто «інтимній» для кожного народу сфері «сімейних» стосунків  застосування так міжнародних угод  лише зашкодить і тому більшість цивілізованих держав в себе це не практикують, даючи подібні поради іншим.  Так званий мовний і культурний поділ населення України  формується за чужими порадами деякими «політиками  одних виборів»  і  проблема вирішується дуже просто –припинення реєстрації  тих громадських утворень і партій,  діяльність яких  де-факто порушує основний принцип пошани і захисту самобутності народу і держави. Останнє можливе, коли не буде вищих і нижчих об’єднань громадян, а всі громадські утворення, включно з партіями, керуватимуться єдиними принципами побудови унікального українського громадянського суспільства.  Отже в статті 3 закону  краще залишити її третій пункт:   

3.Обмеження прав, напрямів і форм діяльності громадських організацій можуть встановлюватися виключно  Конституцією та законами України.

Безумовно варто було б заборонити громадським організаціям обирати елементи символіки інших держав. Для  наших порадників з Європи це видасться зайвим, але в Україні це обмеження поки що потрібне як і додаткова вимога застосування державної мови.

Кардинальне значення має те, кого слід вважати засновниками громадської організації. Стаття 8, яка дозволяє бути засновниками іноземцям  та особам без громадянства, ставить під сумнів визначення громадянської організації як об’єднання громадян, визначаючи їх основоположно як об’єднання осіб. За новим законом наше суспільство на свій розсуд формуватимуть всі бажаючі  волонтери світу, нарівні з громадянами України. Держава від імені платників податків чомусь бере на себе обов’язок  однаково підтримувати, в тому числі і матеріально,  всі громадські організації, не виділяючи тих, які утворені іноземними громадянами чи особами без громадянства. Отже хотіли кращий закон про об’єднання, громадян, а одержали закон про громадські об’єднання просто зацікавлених осіб.  Суб’єктом цього закону є  не виключно громадянин України, а особа  місцевого чи міжнародного походження. Такі громадські організації зацікавлених виключно в особистих інтересах осіб, не матимуть обов’язку дбати про вдосконалення української демократії і влади. Не диво, що міжнародна громадськість від такого закону в захваті, адже можна  приїхати сюди трьом чужим громадянам, заснувати  громадську організацію і  законно домагатись своїх інтересів  нарівні з  тими, хто ніби й місцевий громадянин, але для  аналогічної громадської діяльності не має потрібної суми твердих грошей і вільного від клопотів виживання особистого часу.

.

 

М. Івано-Франківськ                      Володимир Ференц

28.03.12р