Літературний форум
КНИЖКИ

ПРО РОСІЮ ЗНОВУ УКРАЇНСЬКОЮ

05:49 18.08.2011

ПРО РОСІЮ ЗНОВУ УКРАЇНСЬКОЮ

Позавчора в Києві відбулась презентація україномовного видання книжки «У них щось негаразд з головою, у тих росіян...». Цю книжку написала шведомовна журналістка і письменниця з Фінляндії Анна-Лєна Лаурен, яка працювала з 2006-го по 2010 рік кореспондентом фінської державної телерадіокомпанії «ЮЛЕ» у Москві. Раніше цю книжку було перекладено фінською, норвезькою та російською мовами. З гострою прозорливістю фінська журналістка із симпатією, часом жартома розповідає про своє повсякденне життя в Росії. «Дню» вдалося поспілкуватися з пані Лаурен і розпитати про те, як у неї виникла ідея написати цю книжку і чим Україна відрізняється від Росії.

***

— Насправді рішення написати цю книжку з’явилось абсолютно спонтанно. Я працювала кілька років у Москві і до цього багато подорожувала Росією. Просто хотілося написати про речі, які мене дратують у Росії, які я люблю. А також про деякі маленькі тривіальні речі, які ніколи не поміщаються в голові.

— А чому ви вирішили так назвати книжку?

— Я так зрозуміла, що українською мовою це доволі дивно звучить, а російською мовою — «У них что-то с головой, у этих русских».

Коли я була маленькою, мені дуже подобалося читати про Астерікса і Обеліска. І там є такий вислів: «Ils sont fous, ces Romains» («Вони, римляни, божевільні»). Насправді герої говорять так з любов’ю. Вони дуже люблять римлян. Тому що їм подобається конфлікт із ними.

Справді, в Росії існують ситуації, коли думаєш, що у них щось негаразд із головою. Я намагаюся розуміти, чому речі там так відбуваються. Я дуже багато розумію, але не на 100 відсотків. Треба визнати, що ніколи неможливо зрозуміти чужу культуру на 100 відсотків, оскільки ти не є частиною цієї культури. Тому така назва. Але повторюся, що книжка писалася з гумором, з любов’ю. Адже я там говорю, що це не лише у них щось негаразд із головою. В їхніх очах — це у мене щось негаразд із головою.

— Фінляндія була під двома колонізаторами: спочатку — під Швецією, а потім — під Росією. Як же їй вдалося розвинути свою державність і досягти величезних успіхів?

— Це дуже хороше запитання. Колонізатор — велике слово. Спочатку починаєш думати про англійців в Африці, французів в Алжирі. Якщо говорити про Фінляндію, то її у XII столітті як країни не було. Там були народи, а також регіони, в яких не було особливої влади. Тому їх хотіли завоювати і шведи, і росіяни. Дякувати Богові, що ці народи завоювали шведи. Тому зараз Фінляндія є частиною Західної Європи. Якби Фінляндія стала частиною Росії, тоді б у нас, по-моєму, була абсолютно інша культура, політична система. Фінляндія була частиною Швеції 700 років, і потім лише 1809 року Російська імперія завоювала Фінляндію. І ми близько 100 років були частиною Росії.

— Але ж фінська еліта фактично не чинила опору Росії, визнавши царя своїм главою...

— Спочатку була війна, фіни і шведи чинили опір, але, незважаючи на це, Російська імперія завоювала Фінляндію. Та слід врахувати, що фіни доволі прагматичні і погодилися: добре, зараз ми будемо частиною Російської імперії. Ми постаралися знайти у цьому вигоду й отримали велику автономність. Нам дуже пощастило, хоча я розумію, що іншим так не пощастило. Цар не бачив великих проблем у Фінляндії. І відносини були дуже хорошими до кінця XIX століття, коли розпочалась русифікація. Тоді виникли великі проблеми, і фіни почали чинити опір. До цього Фінляндія розвивалась, отримала свій парламент, свою валюту, центральний банк.

— А що ви можете сказати про роль Маннергейма, якому приписують збереження державності у Фінляндії в минулому столітті?

— Ні, не лише завдяки цьому. Звичайно, він був дуже важливою людиною й одним із важливих символів Фінляндії. Але тільки одним із символів. Він був аристократом, його рідна мова — шведська. Він говорив чудово російською мовою, оскільки служив царю, а також французькою і німецькою мовами. Зате дуже погано — фінською.

— До речі, як зараз у Фінляндії ставляться до того, щоб країна вступила до НАТО?

— Міністр оборони справді виступає за те, щоб Фінляндія вступила до НАТО. Хоча цього не буде поки що на 100 відсотків. Тому що у населення немає такої готовності.

— А чим це пояснюється — російським чинником, боязню розсердити Росію?

— Можливо, російський чинник — не найголовніше. Фінляндія не хоче, щоб виник хоча б маленький ризик того, що фінських солдатів відсилатимуть брати участь у бойових операціях НАТО. Серед фінів існує така думка, що якщо країна буде членом НАТО, то Фінляндія може опинитись у незручній ситуації.

— Ви написали книжку про Росію, а що ви можете сказати про Україну: у неї все нормально з головою?

— Україна — дуже цікава країна. Причому вона цікава тим, що тут існує багато різних центрів впливу. У Росії є один центр — Кремль і все. Це стосується також і ЗМІ, і політики, й економіки. Я не сказала б, що в Україні чудово працює демократія, та все одно в ній набагато більше свободи. І взагалі атмосфера тут більш вільна, ніж у Росії. Працювати журналістом в Україні набагато легше, ніж у Росії.

— А що ви думаєте про судові процеси в Україні, арешти опозиційних лідерів?

— Мені шкода, що Янукович робить великі дурниці. Не треба було заарештовувати Тимошенко. Адже всім зрозуміло, звідки ці процеси і хто стоїть за ними. Я дуже розчарована. Напевно, я була дуже наївною, коли думала, що такого не буде в Україні. Насправді ці процеси підтверджують усі стереотипи про Україну: що це країна з нерозвиненою демократією.

— Чи є, на вашу думку, адекватною реакція Заходу на судові процеси в Україні?

— Думаю, що так. Я знаю, що Тимошенко — не золото, та якщо її хочуть посадити, щоб зняти з виборів, то це завдає великого удару по іміджу України.

— Я знаю, що ви часто буватимете в нашій країні і збираєтесь написати книжку. Про що вона буде?

— Я маю намір написати книжку про кольорові революції в Україні, Грузії, Киргизстані. Знаю, що в Україні існують дуже різні думки щодо Помаранчевої революції. Та все одно мені цікавий цей процес. Коли на пострадянському просторі відбувались кольорові революції, то в західному світі думали, що люди в цих країнах були оптимістами і дещо наївними. Думаю, що зараз нарешті вони зрозуміли, що їхнім країнам треба бути такими ж демократичними, як ми — західні країни. Але демократизація — дуже тривалий процес. І вона не відбувається за кілька років. Я розумію, що в Україні люди дуже розчаровані. Втім, думаю, що Помаранчева революція була дуже важливою. Вона змінила ментальність людей. Але люди залишатимуться розчарованими, поки у них є такі політики. А це — головна проблема.

ЦИТАТИ З КНИЖКИ

«Росія — країна невдячна. Росія ірраціональна, обтяжлива, примхлива, самовдоволена, норовиста, чуйна і сердечна, щедра, хворобливо-чутлива, злопам’ятна — але все-таки відхідлива».

«Російська демократія котиться назад саме відтоді, як до влади прийшов Путін, — це факт, і нічого тут не вдієш».

«Опозиційні демонстрації придушуються в один і той самий спосіб: загальна кількість міліціонерів і омонівців як мінімум дорівнює числу демонстрантів».

«Росіяни збираються провести наступні 1200 років у спробах зрозуміти своє власне існування».

Микола СІРУК
ДЕНЬ