Літературний форум
УКРАЇНСТВО

Що за «язиковою» боротьбою?

16:29 24.06.2011

Що за «язиковою» боротьбою?

Українська політизація питання мови  нагадує  середньовічні дуелі на ракетах замість  раритетних пістолетів. Фетиш влади  багатьом не дає  змоги  зупинитись  і тверезо подумати над можливими наслідками, до яких може спричинитись  домашня мовна війна. Вочевидь це не з нашої волі, але  тільки ми здатні це припинити. Глобалізація змінює споконвічний порядок   застосування мови і вона  неминуче стає інформаційною зброєю. Тому, захищаючи національні інтереси, кожна держава, як може,   забезпечує захист і збереження державної мови. Наша держава до цього ще не готова, а етнічна українська громада  забезпечити  конституційний статус української мови  самостійно може. Механізм глобалізації з його потужними фінансовими та інформаційними потоками  виявився  набагато сильнішим від волі етносу, якщо цей етнос не домінує в державі. Отже треба щось робити з державою заради  інтересів суспільства. І саме суспільство повинно розглядати державну мову зовсім інакше –як головний чинник сучасної національної безпеки. А поки держава  зміниться стараннями і боротьбою молодих, доведеться якось «тримати» інформаційний тиск світу незалежно від того, звідки він іде - з Росії, з англомовної ерзац-культури чи  від  країн Сходу. Поки ми не розуміємо, що діється в світі, не навчимось державницького порядку мовокористування,  ми самі з власними політиками є загрозою власним інтересам і власній державі. Найперше треба заспокоїти тих, які смертельно бояться бути українізованими і чомусь категорично проти державного захисту державної мови. Етнічні українці реально не потребують захисту рідної мови. Як носії мови, вони здатні її зберегти аж до кінця світу. Питання освіти українською мовою і питання збереження культурної самобутності українців є  проблемою не мови, а захисту прав громадянина і особи. Те, що етнічні українці часто не можуть реалізувати  ці права, свідчить лиш про те, що в Україні не існує громадських правозахисних організацій, а ті, що так себе називають  такими не є. Не той час, щоб можна було захищати українську мову  і культуру заявами чи флеш-мобами. Розпачливий словесний протест інтелігентів, які  не роблять другого кроку –фахового правозахисту, все більше нагадує   безцільну показуху радянського типу. Треба  діяти по-сучасному і зайво не нервувати і так знервованих життєвими негараздами українців. На жаль, майже неможливо переконати простого громадянина в тому, що стан державної мови і гуманітарна модель держави радикально впливають на  стан його життя і свободи.  Весь  інформаційний простір України і  конкретний роботодавець переконує у протилежному –  життєвий успіх можливий лише з російською і англійською. Протистояти цьому майже неможливо, бо так працює стандартна  технологія, яка домінує у світі. Але це не означає, що ми повинні  їй піддаватись і бадьорим кроком йти до прірви із телеекраном замість власних очей. Повинно бути достатнє коло людей, які бачать цю небезпеку і бажано, щоб до цих людей прислухалась влада, адже суспільство завжди змінюється набагато повільніше, ніж того вимагає час. Справжню українську   самобутність відродити нам вже не вдасться. Нам не дали на це резерву часу і  простору для розгону. Злітна смуга давно скінчилася, тому  наше виживання економічне і гуманітарне, залежить виключно від  точності реакції і  правильності прийняття національних рішень. Йдеться не про економічні рішення, а загальнонаціональні, тобто мова йде про вибір вірної гуманітарної моделі держави. Не можна робити з України щось несусвітнє і  неукраїнське і сподіватись на добрі реформи і процвітаючу економіку. Це проблема всіх, хто назвався громадянином держави, а громадянин не може бути не з етнічними українцями. Ми всі в одному човні і світ з нами не церемониться, знаючи як скористатись  нашою «язиковою війною» і  безладом в головах носіїв всієї повноти державної влади. Найголовніше – зрозуміти суть подвійних стандартів  світового сприйняття мовного і національного питання, адже ХХІ століття  є  і буде добою подвійної світової моралі. Тільки  зрозумівши, що дружби народів не існує і правда в кожного своя,  можна  встановити із світом  таку динамічну рівновагу  мовно-інформаційних обмінів і стосунків, яка  не руйнуватиме  наші  гуманітарні основи, сприятиме їх модернізації і захищеності. Це можна ще назвати  підтримуванням динамічного суверенітету, бо суверенітет кордонів –  вже старе поняття минулого століття. Отже,  будь-яка  проблема мов вирішується  в глобальному контексті або не вирішується зовсім  і  відтак стає раковою пухлиною, яка  з’їдає  долі  людей,  передовсім молодого покоління. В українському варіанті це виглядає як безрезультатна 20-літня ліниво-толерантна боротьба за українську мову, яка  всупереч  нашій волі і здоровому глуздові  стає «язиковою» війною і ця війна на наших очах,  при нашому  інфарктному безсиллі фактично руйнує Україну економічно. Ми з жахом відчуваємо, що втрачаємо щось більше, ніж державну мову. Штучне звуження застосування державної мови до критичного обсягу  загрожує  вже не тільки етнічним українцям -  може  змінитись  ідентичність, світова роль, навіть державні символи держави, після чого назва Україна вже не матиме значення. Тому не варто сприймати як маразматичний жарт пропозицію комуністів замінити державний прапор на червоний (ніби то козацький, малиновий) з російсько-православним стилізованим хрестом замість тризуба. Це дуже поганий результат світового тесту на  життєздатність нашого  суверенітету, ознака великої небезпеки  перетворення із суб’єкта світу в об’єкт. Це свідчення того як потужно працює на наших душах, головах і на нашій землі глобальна технологія  культивування байдужості конкретного громадянина до української мови. Ми не найгірші і  здатні це перебороти, майже  весь світ має аналогічну проблему збайдужіння автохтонів до рідної мови . Це і є нова проблема людства, яка виникла  внаслідок тотального запровадження  нетрадиційного   світового порядку мовокористування. Вона ще не вивчена як слід і це явно не заохочується. Натомість потужно рекламується  ця нова мода  на тотальне застосування кількох світових мов –порядок кардинально відмінний від традиційного Божого порядку з особливим ставленням до Слова. Безумовно, знання світових мов  конче потрібне, але  сучасна тенденція прийняття їх  нарівні і навіть вище рідної мови чи мови держави, намагання де-факто зробити їх державними, фактично руйнує  структуру  життя людства, змінює його природу так, що воно деградує і прямує до гіршого кінця. Щось схоже на другу спробу побудови біблійної Вавилонської Вежі  з  одночасним стиранням видимої різниці між Добром і Злом. На перший погляд  це здається фантастикою, адже всі звикли звертати увагу  лише на  економіку і  стан світових фінансів.  Проте  всі економічні кризи і  тотальне зростання вартості життя - це лише болючі наслідки глобальних процесів інформаційної конкуренції і взаємного інформаційного  впливу держав, націй і  транснаціональних корпорацій з єдиною метою -  інформаційно поневолити населення і спонукати його добровільно і  практично безкоштовно поділитися кращою часткою  життєвих ресурсів.  Ще раз наголошую - головною  і універсальною зброєю проти всіх  є   запровадження  подвійного  стандарту застосування так званих мов міжнародного спілкування! Це зброя-відмичка, яка  дозволяє будь-кому зі світу безцеремонно відкривати двері  у приватний духовний світ націй  і  почуватись там  господарем з власним законом, не зважаючи на почуття і бажання  аборигенів Тому писати в політичних програмах  вимоги  зробити якусь світову мову другою державною – це щось гірше, ніж політичне  шкідництво, це відверте  замовлення на колонізацію власного населення. Безумовно засилля англійської  у  всіх сферах життя націй, тобто зверх потрібних обсягів застосування її як мови міжнародних контактів, дало потужний  допінг і іншим регіональним світовим мовам. Англійська  лише встановила світовий стандарт  гіпертрофованого застосування мови міжнародного спілкування  і це  дало індульгенцію для  нового зросійщення  України і Білорусі. Інші пострадянські держави і навіть такі складові держави  Російської федерації, як  Татарстан,  знайшли простий спосіб захисту – забезпечили абсолютну більшість етнічного населення у всіх структурах влади і бізнесу. Отже  засилля російської  мови в Україні  відбувається в єдиному  технологічному ключі  нового світового порядку. Зростання популярності і тотального домінування англійської автоматично сприяє домінуванню російської. Безумовно в цьому є великий інтерес Росії. Вона  просто користується сприятливим для себе процесом глобалізації, а ми не можемо піднятись вище, вийти з кола  навязаної  примітивної «язикової» війни, яку для нас влаштовують сильні світові гравці. Мови міжнародних контактів недозволено захоплюють саме ті сфери, які  є  життєво важливими для нації –культуру, мистецтво, релігію і духовність, освіту і виховання молоді. Достатньо подивитись популярні  телепрограми, щоб переконатись. Наприклад, в шоу «Голос країни»  успішнішими і чисельнішими є виконавці англомовних, відтак російськомовних творів, а серед журі  мусить бути  не менше п’ятдесяти відсотків іноземців чи  англомовних (російськомовних). А якби назвали «Голос України», то безумовно  ми побачили б  те, що представляє  суть України , її голос і талант, який здатен гідно оцінити тільки такий склад журі, який сам живе цією стихією. Навіть тоді, коли  серед переможців цього шоу опиниться  справжній український голос , ніхто не певен, що після «огранювання» універсальними тренерами він не заспіває запльовану російськомовну попсу чи неперевершено  імітуватиме англомовних поп-зірок. Про всю розважальну, російськомовеу і  кальковану з Голівуду теле-індустрію і говорити зайво – вона сама є точною ілюстрацією  небезпечного вивиху глобалізації, що не так розважає, як докорінно руйнує основи громадянського суспільства, висотує його життєву силу, здатність динамічно відповідати на зовнішні небезпеки і загрози. В такому  суспільстві  може домінувати переважно   компрадорська політика, яка  бездумно дозволяє «язикові» війни,  після чого держава слабне, а  жертвою стає економіка,  прості громадяни. Це дуже нагадує принцип зовнішнього травлення павука – дистанційно впорскується інформаційна отрута, яка  вбиває ідентичність та сприяє «освоєнню» ресурсів жертви, а після ісього залишається хітинова оболонка формальної держави з порожнім бюджетом і ніхто не винен –тільки винна місцева влада із залишковими проблемами -клопотами про бідних та пенсіонерів. Така собі Доба Павука. Проте держави з сильними мовно-культурними і релігійними традиціями  виявились найбільш стійкими  і  мають перспективу бути переможцями  в такому світовому змаганні. Це країни  мусульманського світу, тюркомовні країни, Японія, Китай, Індія. Не випадково настає черга їхнього домінування  в час розвитку глобалізації і надалі їхні позиції зміцнюватимуться. Весь досвід існування людства   свідчить про стійкість таких держав і такого типу громадянського суспільства  незалежно від зміни формацій  і  рівня прогресу. Родова спільність  цінностей є основою життя  людини і  глобалізація швидше  зайде в глухий кут інформаційного колапсу, ніж замінить його  комунізмом  «єдиного народу  цієї планети». Тому й протистояти  світовій  «пасифікації» доволі просто - нічого нового видумувати не варто і шукати національної ідеї не треба. Меншість проблем можна вирішити з допомогою правильного голосування на виборах. Більшість – громадською дією з неминучим відстороненням від керування  державними чи громадськими процесами  адептів  нездорового впливу світу і в першу чергу – платних капралів «язикової війни». Ні держава, ні українська еліта ще не мають реального плану  протидії  інформаційній колонізації , механізм якої побудований  на підміні світовими мовами державної мови, використання їх  де-факто як державні, після цього  руйнується  самобутня система освіти, а гуманітарна сфера  стає  збором  таких мистецьких та інформаційних форм і продуктів, які  перетворюють  ще не зовсім сформоване громадянське суспільство на беззахисний, зневірений натовп в руках своїх і світових маніпуляторів. Сучасна корупція відбувається виключно в гуманітарно-інформаціній сфері, але платить за все економіка. Порятунок існує в двох аспектах:  перший - демократичним способом  замінити совкову компрадорську,  передовсім у  гуманітарному і якому завгодно сенсі,  правлячу верству  на  принципово етнічну українську, україномовну (не з любові до українців зроду чи за світоглядом,  а заради  сильного європейського курсу держави), другий – кожному з нас навчитись корисної мудрості щоденного  правильного застосування так званих світових мов (для нас це переважно англійська і російська) . Вони призначені лише для міжнародних контактів, а що зверх того, то від лихого. Прості правила - і все  стане на свої місця, світ перестане випробувати нашу політику і нерви, а Росія буде  звичайним  сусідом, який  нас зрозумів і облишив марні спроби виторговувати  знижки за рахунок нездорової цікавості  нашою політикою чи мовою.

 

М.Івано-Франківськ. 23.06.11р.                                         Володимир Ференц