Літературний форум
ПОЛІТИКА

ХТО ЄСИ, БАБА ПАРАСКА?

17:18 02.06.2011

ХТО ЄСИ,  БАБА ПАРАСКА?

Психо-фізіологічний портрет  Дмитра Дроздовського, юнги зі шхуни «Lina Kostenko»

 

В рік, коли ця тема була «модною», опублікував дослідження «Перша найдавніша» Напряму спілкувався з об»єктом журналістської уваги, мав приватні розмови з повіями, від дешевих привокзальних до елітних валютних. Жриці найдавнішої професії поміж собою лаялися. Не поділивши клієнтів або робочі місця. Серед повій найбільш вживаними і дошкульними  образами були слова - «блядь» або «проститутка».

 

Нехай читачі попередній абзац сприймають за епіграф. Цього разу пишу не про київських повій та їхню важку професію. Мова піде про презентацію 5 травня в Національній спілці письменників України книжки «Другий крик з могили Миколи Холодного», упорядник і автор вінничанин Михайло Каменюк. Навіть, не про саму презентацію, а про резонанс з того вечора пам»яті Миколи Холодного від маловідомого мені тоді добродія Дмитра Дроздовського. У «Літературній Україні» 12 травня (№19) у рубриці «Літпроцес» цей панок влаштував громадський каральний процес над «вигнанецем і зрадником, аутсайдером і блазенем, майстром і лицедієм Миколою Холодним (Дм.Дроздовський)».

 

На тому вечорі обговорювали постать вже покійного поета, що не може з потойбіччя прокричати наклепникам у відповідь. Виступали його сучасники, що більшу частину життя прожили в тій же задушливій атмосфері, що й сам Микола Холодний. Крім одного напівістеричного випаду проти «негідника, зрадництво якого ніколи не можна прощати», усі виступаючі мали християнську ментальність, з миром прийшли на вечір спогадів. Дехто забув власні образи, віддавши шану поету за його неперевершену у шістдесятих роках сміливу й бунтівливу поезію.

 

В толерантній атмосфері того вечора виступ Дм.Дроздовського не претендував на крайність суджень. Можливо, інстинкт самозбереження  та м»якотілість характеру, зумовлена горомональним надлишком cтероїдів estrogen, не дозволили сміливцю висловити у вічі присутнім усю гаму почуттів до поета. Інша річ, не слова, вживу сказані перед людьми, а друковані літери і коми у статті Дм.Дроздовського «ХТО ЄСИ, МИКОЛА ХОЛОДНИЙ?». Реакція на опублікований у газеті опус, автор якого недосяжний, може бути різною: від дбайливо  вирізаного тексту, прилученого до власного архіву, до розпалювання дров у каміні газетною сторінкою із статею. Або ж  до ще більш брутального способу сприйняття чиєїсь думки, використовуючі папірець в туалеті «за потребою».

Дм.Дроздовський пише: «І.Малюта нещодавно виступив у пресі з матеріалами, які засвідчують, що Холодний був «стукачем», який працював на радянську систему, за те й отримав деякі «дивіденди». Мені випадало чути від різних письменників старшого покоління: Микола Холодний «стучав» на своїх.»

Про холоднолюба Івана Малюту далі скажу.

Мене збентежило у присуді «різних письменників старшого покоління», озвучених панком Дроздовським, не  оригінальність набивших оскомину тих анонімних образ, від, так званої, широкої громадськості. Здивувало, що судити покійного поета Миколу Холодного, знакового автора шістдесятника, узявся молодик, на вигляд, років двадцяти, який лише з книжок або розповідей «різних письменників» може щось знати про КГБ, бо народився в інші часи. Не може знати молодик у напрасованому костюмі і свіжій сорочці, як воно жилося тоді, позбавленим роботи? Не відає глибин відчаю українського літератора, відправленого зі слідчого ізолятора республіканської політичної охоронки у заслання з височайшим  дозволом заробляти на хліб лише викладанням у провінції російської мови.

Дм.Дроздовський, що, певно, вважає себе науковцем, посилаючися на принизливу оцінку моральних якостей Миколи Холодного, мав би назвати прізвище хоча б одного з «різних письменників старшого покоління».  Беру на себе сміливість стверджувати, що ті «різні письменники», як трусливі шакали українського виплоду мовчали за життя поета-сатирика Миколи Холодного. По його ж смерті відважилися розкривати свої пащі, з яких тхне смородом совкової ментальності. То хто ж та авторитетна «бабка Параска», від якої набрався розуму Дм.Дроздовський? Може, й досі набирається мудрості від утаємниченої «баби Параски»?

У Вільній енциклопедії (Вікіпедії), є прижиттєві біографії, зазвичай, писані й редаговані означеними в них особами. Чомусь свою дату народження пан Дм.Дроздовський не вказав. Це що, комплекс неповноцінності, щоб не достатньо вихований імярек не назвав панка Дроздовського «хлопчиком», або ж «молокососом»? Навіщо приховувати молодість,  світові відомі молоді люди, що досягли найвищих висот у суспільстві. Якщо ж подивитися на постать Дм.Дроздовського очима палікмахтєра Свирида Голохвастаго (п»єса Старицького «За двома зайцями»), «єжелі по уму» цей вьюноша виглядає років на... страшно сказати.

Інакше характеризувати пана Дм.Дроздовського не можу, бо, каюсь, нічого з його дописів не читав, окрім згаданої публікації в «Літературній Україні».

Завдяки Інтернету і спробував ліквідувати білу пляму, бо соромино стало. Ще зазирнув на сторінку «Могилянського форуму», адже Дм.Дроздовський випускник Києво-Могилянської академії, до того ж  працював там прес-секретарем.

Приємна особа, назвавшись «Зміючкою Оленкою», певно, студентка Могилянки, пише про Дм.Дроздовського:  «Високий, блідолиций брюнет із трохи хворобливим виразом обличчя. Погляд схожий на погляд Бетховена (там, де він на портреті із розпатланим волоссям), замріяний і глядящій в далину. Внєшность чісто німецького романтика».

 

Цілком згодний з оленчиним описом. Лише можу додати, що витончена статура і балетні пози Дм.Дроздовського красномовно говорять не лише про гормональний надлишок жіночих естрогенів, а й те, що м»язи інтелектуала ніколи не були обтяжені фізичною працею.

 

Ще одна дописувачка на «Могилянський форум», назвавшися «Бараболкою», написала:

«Я, взагалі, про сайт, мовляв, сам Дмитро Дроздовський  відхрещується від нього, як може. Але, в принципі, мені якось байдуже, не розумію, чому багатьох так турбує його "творчєская жисть". Хоча ні, все-таки розумію. Ну, хіба можна бути настільки нігілістом, щоб не цікавитись творчістю Дроздовського? Цей феномен можна порівняти з Поплавським, Сердючкою та іншими народними героями. Так що, почавши з легковажного ставлення до Дмитра, недалеко скотитись і до презирства щодо Сердючки, а це вже непрощенний гріх. Ми ж з вами "інтелектуали", вбудовані в певну машину інституцій, і от ці інституції виносять на свою вершину Дм. Дроздовського. Це такий симптом свого роду, "душа" Академії. Саме на таких знакових персонажах тільки й можна побудувати "соціологію знання" сучасних інтелектуалів, і зокрема "могилянських").

А от тут я категорично не згоден! Не можна порівнювати коріного одесита Дм.Дроздовського, що народився в  сім»ї науковців (дід - відомий український мовознавець-діалектолог, доктор філологічних наук, професор Володимир Дроздовський – Вікипедія) з Мих.Поплавським, батько якого був колгоспним конюхом, а мати ланковою. «Єжелі по уму» - не можна рівнять Мих.Поплавського з зіркою Дроздовським, що обертається навколо Сонця в сузір»ї Lina Kostenko! Не кажучи про те, що доктор наук і професор (цей з одним «ф»!) Мих.Поплавський без жодних протекцій і зриваючи нігті, самотужки активно дряпався нагору. При всій же повазі до талановитого витвору матінки-природи Дм.Дроздовського, самостійний кар»єрний шлях не можна пришити до біографії вродзьоного одесита з родини науковців.

Щодо порівняння Дм.Дроздовського з Вєркою Сердючкою. Всім відомо, артист Андрій Данилко, дійсно, талановитий гей. Хто зна? Якби у Данилка дід був професором  Одеського університета, можливо, мали б ще одного достойного «українського критика, літературознавця, перекладача, письменника. Заступника головного редактора — завідувача відділу критики та публіцистики журналу «Всесвіт», молодшого наукового співробітника Інституту літератури імені Тараса Шевченка». Як зазначав колись Іван Дзюба, ще будучи зіц-міністром культури, «для красного слівця» й цього разу прилаштував Георгій Бурсов цитату з автобіографії Дм.Дроздовського до його прототипа гея Андрія Данилка (до Вєрки Сердючки).

Тепер щодо широкого, на кілька газетних публікацій дослідження Іваном Малютою гріхопадінь Миколи Холодного. Лише затятий холоднолюб може піти на подвиг, цілий місяць безоплатно штудіювати тисячі  сторінок протоколів допитів в КГБ з архівів СБУ. Можливо, хтось з «різних письменників», або інших добродіїв, за життя поета ображених гострим пером чи отруйним язиком сатирика Миколи Холодного, фінансував Іванові цю титанічну працю? «Не туди б»єш, Іване!» Знаємо давно, українські івани завжди б»ють саме туди, куди КОМУСЬ треба.

На вечорі пам»яті Миколи Холодного виступив письменник сатирик Олег Чорногуз. Відсидівши довгими годинами у архіві СБУ, написавши довжелезний роман про «зрадника Холодного», до Олега Чорногуза прийшов Іван Малюта й просив його написати передмову. Перед тим, як йому відмовити, Олег Чорногуз від сторінки до сторінки мусив знайомитися з багатосторінковим доносом правдолюба на «стукача-зрадника».

- Писати передмову не буду. Якби ти, шанований мною Малюта, не користувася лише архівними папірцями - сам знаєшь, папір усе стерпить - а поговорив з колишніми слідчими КГБ, що вели справу Миколи Холодного, з іншими живими сучасниками поета, і дізнався про обставини, що не були позначені в протоколах допитів, тоді твоя робота заслуговувала б на увагу.

Олег Чорногуз, мені так здалося, вихована на толерантності людина, коли розповідав присутнім на вечорі цей епізод, стримував себе від виразу гідливості.

Тої ремарки від Олега Чорногуза до Малютиного твору, на який спирався «український критик, літературознавець, перекладач, письменник» Дм.Дроздовський, у надрукованому в «Літературній Україні» своєму витворі «ХТО ЄСИ, МИКОЛА ХОЛОДНИЙ?» не було. І не могло бути!

Продовжили мене дивувати у тій статті не лише букви від Дм.Дроздовського. Той процитував Миколин знаковий твір «Сьогодні у церкві коні ночують і воду п»ють...» Остання строфа з вірша поета шістдесятника Холодного без згоди автора була(!) Дм.Дроздовським пропущена: «Сьогодні побільше колекція живих по той бік грат. Сьогодні у клубі лекція: «Людина людині – брат». Ця поетична метафора живе й досі в незалежній від здорового глузду країні, де за гратами усе більше патріотів. Лише за ці рядки в совкові часи посилали до ГУЛАГу. І в наші дні цієї строфи лякаються рафіновані «літературознавці та критики».

...Не дає мені спокою питання, хто ж ті «бабки Параски», під впливом авторитету яких знаходиться Дм.Дроздовський, молода людина, що має віковий ресурс  для переміни хибних уявленнь про життя.

Розділ «Тематика досліджень» Викіпедії повідомляє: «Дмитро Дроздовський - спеціаліст у галузі літературної компаративістики та шекспірознавчих студій… Досліджує українське шістдесятництво, праця «Код майбутнього», науковий консультант: проф. Оксана Пахльовська».

Не може бути! Щоб донька Ліни Костенко, європейка з європейською ментальністю й шляхетним вихованням могла щось подібне, абсолютно непристойне, по-бабському нашіптувати у вушко молодому дисертанту? Адже Микола Холодний в шістдесятих був поетичним побратимом Ліни Костенко. У Київському університеті до рук першокурсника потрапив самвидавний зшиток поезій. Й досі пам»ятаю, у тій збірці був один вірш Ліни Костенко «Мої кохані, милі вороги…», ще два вірша Василя Симоненка «Курдському братові» і «Некролог кукурудзяному качанові», два чи три вірша Миколи Вінграновського. І шість віршів Миколи Холодного. Коротких, вбивчих, як постріл.

...Ворогом від ворога звільнена-врятована дорого, ой дорого – хто вона, що вона?

Так що ж мовчите, герострати? Можливо, ви скажете, хто вона, ота, що в заклечаній хаті руками своїх закатована?

Маскуйтеся в сяючий морок – вона вас і відти дістане, і вами підрубаний сволок упоперек горла вам стане!

(з вірша «Україна», 1960 р., поету Миколі Холодному минув тоді 21 рік)

 

Георгій БУРСОВ