Літературний форум
УКРАЇНСТВО

Стратегія українського об'єднання

09:11 05.05.2011

Стратегія українського об'єднання

Минув рік від останніх виборів Президента України. В черговий раз Україна мала вибір без вибору. Не без своєрідного почуття гумору «господарів життя», українцям було запропоновано вибирати між жінкою, яка починала свою кар’єру з показу порнофільмів у відеосалонах і хлопчиною, що почав свою кар’єру з двох «ходок» на «зону». Політичний процес в Україні має парадоксальні риси – чим більше років незалежній Українській Державі, тим менше українців у владі. Решта того, що відбувається, тобто – здача Севастополя, вивішування червоних прапорів, наступ на українську культуру і мову є лише наслідком цієї сумної і ганебної для всіх українських патріотів обставини. Боротися потрібно не з НАСЛІДКАМИ, потрібно ліквідувати ПРИЧИНИ.

Причинами того, що українські патріоти не можуть потрапити у владу є:

По-перше – роз'єднаність. Українські патріоти розбрелися по партіях, партійках організаціях, угрупуваннях, що або ізолювались одна від одної, або й відверто безкомпромісно ворогують. Але ж взяти владу – завдання дуже не просте. Якщо ж ряди роздроблені – то цю місію взагалі виконати не можливо.

По-друге – небажання чи (і) невміння проаналізувати проблему системно. Люди реагують на свої негаразди і біди або емоційно, або традиційно: город, хутір – якось воно уляжеться, перетерпиться, утрясеться. Але – НЕ уляжеться,  НЕ перетерпиться, НЕ утрясеться. 150 мільйонів китайських безробітних, що готові працювати за вчетверо меншу чим в українця зарплатню і українські (українські?) олігархи готові «утрясти» цю проблему по-своєму.  Кілька десятків мільйонів китайських селян на українських землях – це те, що може бути реальністю завтра. Тим більше, що українські землі мають продаватися, в тому числі й іноземцям, а Китай має чим за них платити. Десятки мільйонів людей в Україні з іншою ніж в українців ментальністю, релігією і культурою – це міжетнічні, міжконфесійні і соціальні конфлікти, перед якими Коліївщина і громадянська війна в Росії буде видаватись просто невеликими розминками. Якщо не протидіяти – цей сценарій буде здійснено десь за років десять, можливо п'ятнадцять.

Виходячи з першої тези, абсолютно очевидно, що українцям потрібно об'єднуватись. Враховуючи, що спроби об'єднання за останні двадцять років не увінчались успіхом ЖОДНОГО РАЗУ, потрібно сформувати, принципово відмінну від попередніх, стратегію об'єднання. Виходячи з другої тези – ця стратегія повинна передбачати досягнення кінцевого результату (тобто формування УКРАЇНСЬКОЇ влади) не пізніше ніж через п'ять років. Саме так – ЗДОБУТТЯ ВЛАДИ, а не формування малочисельної фракції у Верховній Раді чи отримання якихось декоративних посад у владі.

Те, що маємо обмеження в часі, викликано ще трьома обставинами.

Обставина перша: сучасна влада – антиукраїнська по своїй суті, і буде намагатись задушити (і душить!) будь-які патріотичні прояви, що становлять, або становитимуть їй загрозу. Для цього у неї є ресурсів більше (гроші, репресивний апарат) ніж в тих, хто цій владі протистоїть. Тому в затяжній боротьбі у режиму завжди буде перевага.

Обставина друга: боротьба з режимом зараз може опиратись виключно на політичну активність народу. Але крім боротьби людям потрібно ще й жити – їсти, пити, мати дах над головою, народжувати дітей і їх доглядати. Тому активність народу може, в силу цих обставин, мати лише короткотерміновий характер. Сплеск 2004 року пройшов, українці трохи втомились і не треба їх за це засуджувати. Те, що цей революційний підйом закінчився поразкою, через фактичну зраду лідерів, поглибило певні депресивні настрої в суспільстві. Але це минеться досить скоро, і режим в цьому нам активно допомагає.

Обставина третя (економічна): тотальне пограбування українців, що його проводить теперішня влада, руйнує матеріальне підґрунтя під будь-якою політичною активністю українців. Якщо така політика затягнеться ще на п'ять років, то українця крім боротьби за фізичне виживання не буде цікавити вже нічого.

Щоб створити нову стратегію об'єднання, нам потрібно розібратись  в причинах невдач об'єднань попередніх. Хоча всі події відбувались на очах мільйонів людей, знайти справжні причини розбрату в лавах патріотів непросто, адже вони досить вміло маскувались від громадськості. Першою спробою об'єднати українців був Рух. «Історія політичної партії Народний Рух України веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був заснований на базі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року)», - говорить нам Вікіпедія. Вже тут виникає ціла низка запитань. Що це за численні демократичні угрупування в УРСР (Українській Радянській Соціалістичній Республіці) в часи Володимира Щербицького? «З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисиденства, яке призвело фактично до його розгрому…» - це теж Вікіпедія. В УРСР, так як і в СССР в цілому неухильно виконувався принцип про партійність літератури. Суть його полягала в тому, що література не буває позапартійною. В СССР література не могла бути (і не була!) незалежною від КПРС. Більше того, преса і література були частиною Комуністичної Партії Радянського Союзу, якщо не формально, то по суті. Тоді, чи не означає це, що Народний Рух було ініційовано КПРС? Питання риторичне. При тодішній монополії на засоби масової інформації, мільйони людей не могли розібратися в суті того, що відбувається. Люди підтримали РУХ, який практично відразу почав ділитись (ще в 1990 році, імовірно по команді КПРС). Цей процес продовжувався і надалі, поки не було практично знищено навіть ті фрагменти, на які Рух розпався.

Окрім видимих персон, які весь час сваряться між собою на телеекранах, було (і є до цього часу) багато колишньої КГБшної агентури, як у верхніх, так і в нижчих ешелонах політичних партій, рухів і організацій. У Німеччині були оприлюднені архіви «Штазі» - таємної поліції колишньої Німецької Демократичної Республіки («Штазі» - аналог радянського КГБ). Виявилось, що кожен сьомий (!) громадянин НДР був інформатором або співробітником цієї спецслужби. Чому ми думаємо, що в нас це було не так? Те, що ці архіви в Україні так і не були оприлюднені, свідчить про те, що колишня агентура активно використовувалась в політичних іграх. Про це свідчать і розколи, і гальмування та розвал роботи в низових структурах патріотичних партій і організацій. Кожен, хто перебував у цих організаціях, може знайти такі приклади зі свого досвіду. Немає підстав стверджувати, що процес засилання агентури в патріотичні організації припинився. Так само немає підстав стверджувати, що господарі агентури знаходяться лише в Україні. Прихід до влади патріотів покладе край грабунку України і ослабленню держави, а це означає, що в цьому не зацікавлені не тільки «українські» олігархи, а й деякі наші сусіди. Не в інтересах це й міжнародних фінансових кіл, що вже звикли заробляти гроші вводячи Україну і українців у боргову кабалу.

Діяльність згаданих персонажів привела до того, що за 20 років незалежності масові патріотичні рухи в Україні так і не змогли утворитися. Були використані наступні політичні технології:

-    перехоплення патріотичної риторики ставлениками олігархічних кіл; впровадження в масову свідомість міфів про патріотів Ющенка і Тимошенко (поведінка, а особливо – результати їхньої діяльності, значною мірою цей міф успішно розвіяли);

-    подрібнення політичних сил і їх радикалізація (з використанням вже згаданої агентури); маленькі угрупування легше контролювати, радикальні лозунги приваблюють лише невелику частину громадян (решта електорату залишається «справжнім» партіям), а напіввійськові порядки в таких ультрапатріотичних партіях дуже зручні для тих, хто їх контролює – наказ провідника повинен бути виконаний без «дурних» питань; одночасно виконується ще одна дуже важлива місія – найбільш дієві патріоти блокуються від участі в політичному процесі.

Такий стан справ привів до того, що маємо наступне – комуністичний режим нікуди від нас не пішов! Переродившись у своє кримінально-олігархічне продовження, він намагався і намагається не допустити до влади українців. Для олігархічного режиму прихід до влади патріотів смертельно небезпечний – цей прихід означає кінець «солодкого життя» і «розбір польотів». Для суспільства ж, продовження панування теперішньої влади також є смертельно небезпечним. Чужі до українського народу, української ментальності і культури (як і до будь-якої іншої культури взагалі), теперішні можновладці керуються виключно своїми примітивними егоїстичними інтересами. Готові продати рідну матір, якщо за неї хоч щось заплатять, вони тим більше продадуть Україну з українцями надодачу. Тому ідея об'єднання українців в новий громадсько-політичний рух назріла і починає перезрівати.

Всі існуючі патріотичні політичні проекти розраховані на довготривалу перспективу (не менше 10-15 років), і не можуть переродитися в масовий рух. Відомі широкому загалу діячі не зможуть об'єднати українців бо не сприймаються суспільством. Ті проблеми, що піднімаються цими «успішними» людьми, часто розсварюють українців між собою, і мають мало спільного з проблемами пенсіонера, безробітного, вчителя, робітника, інженера, шахтаря чи селянина.  Але ж саме проблеми «простого народу» людей об'єднують!

Але не можна об'єднати ВСІХ людей навколо поганого стану вулиці чи даху. Такий шлях, що нам часто пропонують НЕ ДІЄВИЙ. Це БОРОТЬБА З НАСЛІДКАМИ, А ПОТРІБНО БОРОТИСЯ З ПРИЧИНАМИ. Крім того, замість організованого опору режиму, маємо опір розрізнений, ЯКИЙ НЕ ЗАЧІПАЄ ОСНОВ ОЛІГАРХІЧНОГО РЕЖИМУ. А саме цей режим є причиною поганого стану доріг, дахів і соціальних негараздів. Об'єднання навколо будь-якої місцевої локальної проблеми – це лише перший крок. Кінцева мета об’єднання українців у громадсько-політичний рух – велика Україна, сильна держава, що є світовим лідером в економіці, культурі, медицині, освіті.

Для того, щоб побудувати таку Україну, потрібно провести земельну реформу в інтересах українців, а не олігархів. Земля має ту перевагу, що її з України не вивезеш. Тому, всякі крики про «священне право» приватної власності для олігархів повинні ігноруватись. Те, що встигнуть олігархи розкрасти, має бути націоналізоване.

Для успішного розвитку держави конче потрібен злам негативних тенденцій в демографічній ситуації в Україні. Підтримка молодої сім’ї, захист материнства і дитинства повинні бути реалізовані у відповідних державних програмах. Одним з пріоритетів має стати програма будівництва житла для молодих сімей, так щоб кожна сім’я відразу після весілля могла переїхати в нове житло, побудоване державою. Таким житлом має стати не менш ніж сучасні чотирикімнатні квартира або будинок.

Сучасна українська школа деградувала навіть порівняно з кінцем 1990-х, вища школа перетворилась в розсадник корупції і мережу магазинів для торгівлі дипломами. Повинна бути проведена реформа освіти, як необхідна умова успішних економічних перетворень. Українська освіта повинна готувати до успішної діяльності вільних молодих громадян, а не людей, які здатні лише загортати гамбургери, не напівграмотних безробітних.

Приклади багатьох країн, зокрема і наших сусідів показують нам шлях до дієвого реформування судів, правоохоронних органів, державного управління і самоврядування. Першочерговим завданням є подолання корупції і злочинності, в тому числі – і нелегальної міграції.

Повернення додому всіх «заробітчан» є необхідною умовою успіху реформування країни. Дати людям роботу і достойні умови життя – стратегічна мета держави.

Будівництво Збройних Сил, озброєних сучасним озброєнням українського виробництва має захистити від зовнішніх зазіхань мирну працю країни.

Переконаний, навколо цих гасел об'єднається людей набагато більше, ніж для захисту мови і культури. Але чи означає це, що мову, культуру, суверенітет не потрібно захищати? Категорично – ПОТРІБНО. Але лише прихід патріотів до влади змінить тут ситуацію докорінно. Відповідальний патріотичний уряд зробить у цих сферах за кілька місяців більше, ніж олігархи своїми подачками за 20 років. Такий уряд може прийти до влади лише на гребені широкого громадсько-політичного руху.

Я далекий від тези, що абсолютно всі, хто професійно займається політикою – негідники. Але така думка вже склалась у суспільстві, ігнорувати її не можливо. Очолити такий рух мають невідомі донедавна широкому загалу люди, тому що професійним політикам громадяни більше не вірять – про це свідчать результати соціологічних опитувань. Кадровий потенціал в нашому суспільстві є. Адже ми не африканська країна. Ще двадцять років тому наші люди створювали кращі в світі ракети і літаки, будували сучасні кораблі і виготовляли передове в технічному відношенні обладнання. Більшість з них ще живі. Та й далеко не вся наша молодь захоплено дивиться різні «шоу для блондинок» чи вживає наркотики.

Такий громадсько-політичний рух має вирішити два основні завдання. Крім повалення режиму, він повинен створити патріотичний уряд, який повинен негайно почати вирішення кричущих проблем, які згадувались вище. Тому, дуже важливо напрацювати алгоритми рішень з широкого кола питань ще на стадії опозиційної діяльності. Ця держава створювалась НЕ ДЛЯ НАС. Тому без докорінних змін у державному механізмі неможливо буде розв'язати наші проблеми. Потрібні зміни до законодавчих і нормативних актів, а напрацьовувати їх після повалення режиму часу не буде. Тому, діяльність руху повинна полягати не лише у вуличних акціях чи агітації, а і в організації роботи фахівців, яких за будь-яку ціну потрібно залучити до такої діяльності.

В світовій історії було багато випадків, коли, перебуваючи за крок від загибелі, нація піднімалась і змінювала хід історії. Згадайте, хто є для Франції Жанна Д’Арк, для Італії – Гарібальді, для Росії – Мінін і Пожарський, для Індії – Махатма Ганді. В цей переломний момент Історії в Української Нації є два шляхи – деградувати і зникнути остаточно, або, напруживши всі фізичні і розумові сили, піднятись на боротьбу за СВОЮ ДЕРЖАВУ. І ПЕРЕМОГТИ.

Микола Осіпчук, 1 травня 2011 року.

Leleka News