Літературний форум
ПОЗИЦІЯ

ЯЗИК МОГИЛЯНКИ

13:52 14.07.2010

ЯЗИК МОГИЛЯНКИ

- Сишиш, в какой аудіторіі ми щас? А то шо-та нє магу найті розклад… Епізод з життя «Якось на плацу» Ну, нехай. Хай там уже на плацу вже лиш вряди-годи серце стріпнеться од рідної солов’їної, на плацу, цій святині веселого гону й щастя молодих, перспективних, націоналістично спрямованих, на відродження держави/мови/звичаїв зорієнтованих, де споконвіку нарід зі сходу дізнавався від люду з заходу нові давні українські слова і звороти та навпаки і, надихнувшись розмаїтістю традицій, спільно народжував власні; де ділилися новинами лише державною мовою й не тому, що державна, а тому, що – в Могилянці, бо статут, і угоди попідписували... Уже не згадуючи про якісь високі почуття до мови культурного середовища нашої інтеграції або намагання інтегруватися… а тут нате – в чужий монастир та зі своїм дзвоном на обід… НЄХАРАШО. Схоже, явище дифузно-метастазного поширення общепонятного як загальнопоширеного в матері міст руських сягнуло останнього оплоту молодіжної культурної українськости, що дотепер стояв просто посеред Подолу таким собі окупованим партизанським загоном і гідно відбивав усі нападки ззовні, а тепер ворожі нишпорки-зрадники зсередини шматують нещасну альма-матер…і ото за віщо їй таке? Адже як мати, – витерпить, прийме, нагодує і чекатиме, доки нерозумні, але улюблені діточки-спудеї згадають, звідки й нахріна взагалі сюди прийшли. Звісно, є й такі годуванці, котрі обирали виш за критерієм «бо класний», близьким розташуванням до дому або просто «батьки заперли». І таке трапляється. А ШО ДЄЛАТЬ? Учаться тепер-от, мудрішають… Звичайно, тішить неймовірно те, що Могила все ж дещо відрізняється виявом час од часу культурного мінімуму. В сенсі, замість звичного смачного й колоритного суржику, специфіка якого варіюється відповідно до регіону поширення, настрою спудея та погоди, частіше все ж чуємо просто українську з русизмами чи київський варіант російської з україномовною термінологією (вищезгаданий «розклад» у контексті «сишиш» тощо). Помічено, рівень кількості вживання термінів українською мовою зростає прямо пропорційно до часу перебування спудея в Антоновичах або у філологічній (що довше сидять, то більше хочеться поспілкуватися, і, ясна річ, продемонструвати свою ученість. А оскільки спілкування відбувається російською з метою видаватись авторитетнішими, цікавішими, прикольнішими й продвинутішими, а «ученість» надбана українською, то от такий трабл). Окремо необхідно згадати тих, хто свідомо розмовляє російською, бо вважає її рідною і не бачить потреби в українській для звичайного спілкування, адже це типу тільки робоча мова в Могилі. Тому в бібліотеках, їдальнях розмовляють рідною…Можна лише знову апелювати до історичної пам’яті, необхідності розвинутої власної мови, яка є основою високої національної культури, котра, своєю чергою, є запорукою того, що держава не загниється і не задихнеться під чужими сідницями, під які ми невпинно впихаємося за кожним русизмом…Або ті, хто, так би мовити, стібуться над російською, розмовляючи нею і мугикаючи «Бєлиє рози, бєлиє рози…» чи пересипаючи щедро свої високоінтелектуальні спічі наголошено попідвиверненими перлинами піджну з арсеналу Вєрки Сєрдючки. Але що можна взяти з бідолахи-спудея, коли взірці гордого носіння крилатого могилянського духу – співробітники-могильці, серед яких навіть вельмишановні викладачі, часто-густо демонструють ну дуже вже не толерантне ставлення до Статуту і Звичаїв Могилянки? Хто з софоморів-фегеенівців не пам’ятає геніальні перли пана професора Пашкова чи кому із правників не доводилось скручувати вушка у трубочку на парах деяких своїх викладачів…та просто за дулею, яка невпинно виринає на сторінках чергового фоліанта у дослідницькій, можна продовжувати насолоджуватись ніжним воркотом бібліотекарок…на всю залу…російською… Дуже прошу закоханих у дійсно прекрасну російську мову (щиро так вважаю, це не іронія, російська – чудова мова, особливо мова народних казок) не завважити в авторові шовініста, чи палкого сповідника жорсткого націоналізму, або просто знервоване створіння з ПМС. Єдине, на чому хочу наголосити, так це на тім, що всяка річ і явище в цьому світі має своє місце, порядок і призначення, що витікає з причини. Коли хтось забув, з якої причини відроджено Могилу, пригадайте собі. А коли хочеться російської, ласкаво просимо! ЗА МЕЖАМИ МОГИЛЯНКИ.