Літературний форум
ДІАЛОГИ

Валерій МІЩЕНКО: «КИЇВЩИНА – МОЯ ДОЛЯ»

16:53 08.04.2010

Валерій МІЩЕНКО: «КИЇВЩИНА – МОЯ ДОЛЯ»

 

        Валерій Міщенко – молодий політик, що пов’язав своє майбутнє з Київщиною. Багатогранна особистість.

         Високий професіоналізм і неординарний інтелект, вміння за будь-яких умов доводити найскладніші справи до логічного завершення – складові успішної й ефективної діяльності Валерія Міщенка. Його робота на відповідальних державних та громадських посадах – краще служіння своєму народу і державі.

 

         - Валерію Леонідовичу, розкажіть будь-ласка як Ви починали.

        Все почалося з 2001 року. На той час я і моя родина підтримувала Ющенка і Тимошенко. Я збирав підписи, проводив агітацію, виїжджав на масові акції до Києва та приймав участь у них у Білій Церкві. Одного разу під час однієї з поїздок до Києва я побачив людей, що тримали прапори із зображенням ластівки. То були республіканці. Поспілкувавшись з ними я вирішив долучитися до лав Української республіканської партії, яка в подальшому об”єдналася з УНП “Собор” Анатолія Матвієнка.

        У квітні 2004 року створив та очолив Білоцерківську міську організацію “Український Молодіжний Собор”. У той же час з”явилася і громадянська кампанія “Пора”, засновником якої я також був у Білій Церкві, а згодом і коаліція молоді “Наша Україна”, яка увійшла в життя студентської молоді із проектом “Студентська хвиля”. Дуже добре пам”ятаю той період, коли ми були в опозиції. Був час коли за активну громадянську позицію за мною та декількома друзями-активістами “ганялися орли Кравченка”.

         - І все ж таки, що привело Вас в політику?

        Вже й не знаю, що й сказати. То було десять років тому. У політику я прийшов ще дитиною. Дуже багато речей не розумів. Тоді для мене існували ідеали, був ідейним та національно-патріотичним. Що змінилося з того часу? Не знаю. Мабуть я сам. Я подорослішав. Змужнів фізично та морально! І тепер чітко усвідомлюю, чому я прийшов в політику. Для того, щоб хоча б щось змінити в моїй країні, області та місті. Змінити життя людей на краще. Щоб громадяни України відчули ці зміни не з екранів телевізорів, а в тому, що вони отримали дійсну стабільність, працю та достойну заробітну плату за неї. Одним словом, змінити політичну систему в моїй країні!

         До того ж я жодного разу не розчарувався у своєму політичному виборі, який зробив у 2004 році підтримавши тоді кандидатом у Президенти України Віктора Ющенка. Для мене особисто Ющенко був і залишиться першим проукраїнським Президентом незалежної України. І щоб не говорили комуно-більшовицькі загони п”ятої колони Московської імперії та їх українські сателіти СДПУ (о) та партія регіонів про Віктора Ющенка, моя думка не зміниться.

         - Пане Валерію, розкажіть будь-ласка про історію створення та діяльності очолюваної вами молодіжної організації Молодіжного Собору.

         У Всеукраїнську громадську організацію “Український Молодіжний Собор” я прийшов у вересні 2003 року. Під час велопробігу, який робили 3 ідейно близькі молодіжні організації під егідою “Молодь за об”єднання” я познайомився з головою Молодіжного Собору Київської області Віктором Гуменюком. Поспілкувавшись з Віктором я вирішив створити Білоцерківську міську організацію “Український Молодіжний Собор”. Підготовча робота в зв”язку з моїм недостатнім досідом на той час затягнулася. Але вже у квітні 2004 року відбулися установчі збори Білоцерківського Молодіжного Собору на яких були присутні 50 членів. Це були молоді люди віком від 14 до 35 років (учні та студенти загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ, технікумів, коледжів, інститутів, університетів, академій, працююча молодь). Коли я очолював організацію кожна людина, яка мала власну думку, власну точку зору, її відстоювала. І я дослухався до думки кожного члена організації. В підсумку за 1,5 роки діяльності Молодіжного Собору в Білій Церкві під моїм керівництвом чисельність молодіжки збільшилася вдвічі. Щоправда 70 % чисельності моєї організації були особи жіночої статі, дівчата віком від 18 до 24 років з якими підтримую дружні стосунки й зараз.

         - Пане Валерію, а чому Ви склали повноваження Голови Молодіжного Собору Білої Церкви, адже Ви її створювали самостійно без жодної допомоги та підтримки?

        Для мене завжди буде близька саме ця молодіжна організація – Український Молодіжний Собор. І навіть не тому, що я її створював, а тому що ця молодіжна організація була першою молодіжкою членом якої я був. Тому що спогади про Молодіжний Собор навіюють спогади про те все добре, що було… Чому склав повноваження? Це сталося у листопаді 2005 року розкол всередині УРП “Собор” спричинив розкол і в лавах молодіжної організації. Так само як і в партії молодіжка була поділена на прихильників А.Матвієнка та Левка Лук”яненка. На той час молодіжку очолював племінник А. Матвієнка – Сергій Березенко. Тому й не дивно, що з”їзд Українського Молодіжного Собору обрав політику підтримки всіма “дорогого дяді Матвєя” (так друзі Сергія називають А.Матвієнка). А тих, хто був не згодний з таким рішенням або відійшли самі, або їх виключили з лав партії та молодіжки.

        - А що було далі? Чи молодіжний лідер Білої Церкви Валерій Міщенко розчарувався в політиці та відійшов від цих справ?

        Ні, не розчарувався. Далі я пішов працювати до Білоцерківської райдержадміністрації. Перед цим були ще одні вибори 2006 року, в яких я брав участь в якості кандидата у депутати до Київської обласної ради.

        - Чому Ви пішли з Української партії?

        Зважаючи на останні події, які відбуваються в лавах Української партії мені абсолютно не шкода про мій вихід з її лав. Олег Леонідович Олійник – видатний український патріот сучасної України в прямому сенсі слова продав партію колишнім комуністам, комсомольцям та есдекам обрізаним. Особливо яскраво це видно по Київській обласній організації Української партії. Я її створював і очолював. За часів мого керівництва обласною організацією було зроблено дуже багато. Чисельність організації налічувала 1500 членів в Білоцерківському, Баришівському, Переяслав-Хмельницькому, Броварському, Рокитнянському, Миронівському, Богуславському, Фастівському, Васильківському, Тетіївському, Таращанському, Володарському, Києво-Святошинському районах.

        Коли я очолював обласну організацію постійно збиралися наради, збори, конференції. Питання приймалися демократично. Так само як мене обрали на конференції крайової організації демократично 30 серпня 2007 року, а зняли “недемократично” рішенням однієї людини в партії Олега Олійника.

        На сьогоднішній день Білоцерківська міська організація Української партії видає та розповсюджує листівки з вимогою до Президента України В.Ф.Януковіча відминити указ В.Ющенко “Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті” та про присвоєння фашистським злочинцям Р.Шухевичу і С.Бандері звання Героя України.

        Я не підтримую такої національно-патріотичної організації в якій Романа Шухевича та Степана Бандеру називають фашистськими злочинцями.

        І ще Голова Української партії Олег Олійник пообіцяв мені посаду позаштатного помічника народного депутата України ВРУ в обмін на посаду голови Київської обласної організації Української партії. Нічого так і не було вирішено.

        - Валерію Леонідовичу, як відомо Ви працювали у спортивному відділі райдержадміністрації протягом 2005-2010 років. Що Вам вдалося досягти у цій сфері і чи не жалкуєте, що пішли з цієї посади?

        Я прийшов працювати до спортивного відділу райдержадміністрації на хвилях Помаранчевої революції. За час мого керівництва фізичною культурою і спортом на Білоцерківщині було збільшено фінансування галузі у два рази. Кращим спортсменам району постійно надавалася допомога. Так, учасникам Олімпіських ігор в Пекіні Володимиру Дюді та Руслану Підгорному виділені земельні ділянки для будівництва житла. Це у Фурсах. А в Трушках і Терезиному – Сергію Матвєєву, Ірині Коваленку, Сергію Будзі та тренеру Олександру Шевченку. Крім цього, найбільшим своїм досягненням вважаю те, що я єдиний керівник галузі спорту в районі, який домігся виплачувати іменну стипендію голови райдержадміністрації кращим спортсменам Білоцерківщини у розмірі 500 грн. щомісячно. За період коли я працював іменну стиендію отримувала чемпіонка світу та Європи з лижних перегонів 2007, 2008, 2009 років, майстер спорту з лижних перегонів, жителька с. Фурси Яна Бондар. Коли я пішов “недолугі начальнички” не змогли вирішити питання продовження виплати іменної стипендії кращим спортсменам району. Виплата стипендії була припинена.

        Чому пішов працювати з райдержадміністрації? Тому, що це Президентська гілка влади. Я прийшов на хвилях Помаранчевої революції разом з новим керівництвом держави. Нового Президента Януковіча і його політику ніколи не підтримував і підтримувати не буду. Тому я вважаю, що цілком логічним є позиція “піти, щоб повернутися”. А наразі я є в опозиції до керівництва держави.

         - Де Ви зараз?

        На початку 2010 році я прийняв дуже важливе рішення про початок активної громадсько-політичної роботи та очолив Київську обласну організацію “Молодіжного крила Української Народної Ради”. Крім цього я активно готуюсь до місцевої виборчої кампанії в якості претендента в кандидати на посаду Білоцерківського міського голови.

         - Насамкінець, щоб Ви побажали нашим читачам…

        Ніколи не зупинятися на досягнутому. Завжди вірити у власні сили та йдти попереду часу. Колись одна мудра людина сказала: “Оберіть собі роботу до душі і вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті. Успіхів Вам! Дякую!

Розмову вів Максим КРАК