Літературний форум
ПОЗИЦІЯ

Кінець УРП

01:06 24.01.2010

Кінець УРП

 

Мало хто звернув увагу на коротке інформаційне повідомлення : «Центральний провід УРП «Собор» у другому турі підтримує Юлію Тимошенко. Центральний провід ухвалив рекомендувати Центральній раді партії підтримати кандидатуру Юлії Тимошенко. Керівництво партії також рекомендує Центральній раді зобов’язати місцеві партійні організації активно включитися у виборчу кампанію з метою забезпечення чинному Прем’єр-міністру підтримки всіх виборців, які дотримуються національно-демократичних поглядів». Далі в заяві керівництва партії  розпачливе звинувачення підтримуваного в першому турі Ющенка, цитувати яке не хочеться. Можна зрозуміти керівництво  партії, яке «поставило»  на Тимошенко  із простого  мотиву політичного самозбереження.   В разі перемоги  Юлія Тимошенко парламент не розпустить, зате але  і  противників у власному блоці не потерпить.  Підтримувати Януковича слабенькій партійці УРП «Собор» немає  жодної рації . Янукович у випадку обрання президентом вимушений розпустити парламент  і  тоді шанси на власне «перезавантаження»  у парламент практично нульові. Про реакцію простих партійців  ніхто особливо не переймається. Партія Матвієнка  утворилась в результаті поглинання  проектом  УНП «Собор»   залишеної напризволяще Левком Лук’яненком  першої української державницької партії УРП. Та й сама «Українська народна партія»  не є оригінальним проектом. Вона започатковувалась як партія «Єдність» - народна партія, провідник ідеології справжньої національної державності .  Я читав перший проект  статуту і програми, написаний живою українською мовою без політичних штампів та іншомовних слів. Це справляло враження, бо такою мовою могли користуватись тільки політики часів Центральної Ради. Української народної партії  нового типу  жадали всі розумні патріоти, але керівництву завжди не ставало духу не спускати все по похилій площині компромісів. Проект справжньої  української партії  поспішно перетворили  в партію «Собор». Тисячі перших романтиків  замість стати членами партії національних державників,  стали  членами ще однієї  маленької партії. Спроби  повернути в програму партії   справжню ідеологію націонал-демократії  закінчились  вимушеним  виходом цих мудрагелів  з  партії. Обєднання  з фактично  депресуючою  УРП  не врятувала  позиції. УРП «Собор»  став однією з партій з дуже гнучкою поведінкою вищого проводу  і  абсолютно  різного членства, які формально продовжувало існувати само по собі. Політичні романтики – засновники  першої української народної партії  жили своїми ідеями і декому просто ліньки було написати заяву про вихід з партії. Націоналістично орієнтоване членство з людей УГС і самостійних державників  раді були б втікати в якусь іншу державницьку силу, але такої не бачили.  Більшість протестного, але формально порахованого  членства  УРП  «Собор» - це державники, які володіють особистими чіткими ідеологічними переконаннями . Тому  ці люди ніколи і нізащо не підтримають  кандидата Юлію Тимошенко, сприймаючи Януковича просто як  звичайне для України тимчасове стихійне лихо , а його президентство як вимушений тимчасовий програш. Таких програшів завжди було в нашій історії багато, але після них наставала черга справжніх державників і патріотів.  Інстинкт національного самозбереження  не дозволить   ідеологічним партійцям  голосувати  за кандидата, який говорить гаслами  націонал-демократів, але де-факто ним не є. Тому заклики Анатолія Матвієнка голосувати за Юлію Тимошенко  для ідейних членів  УРП «Собор» можуть зіграти  роль останньої краплі,  своєрідного детонатора, який  зірве партію зсередини, або остаточно перетворить на партію системи взаємозручних членів проводу.  Цю партію однозначно чекає доля партії Тарасюка, бо справжні рухівці теж не підтримають Юлію Тимошенко. Що це за кандидат такий, що прагне бути єдиним від націонал-демократів, але  врезультаті  зруйновано  дві національно-демократичні партії з не паперовим, а справжнім, ідеологічним членством?    Жаль, що так відбувається, що націонал-демократичне політичне середовище руйнується з однієї простої причини – вони не можуть грати за правилами олігархічних  проектів  і  платити за місце у списку. Закон про голосування за списками не просто руйнує демократію, він  відсікає бідну українську політику від участі в керуванні державою , а щоб це було надійніше – така система завжди триматиме  українців на межі бідності.  Олігархічні проекти багаті  і вони хочуть позмінно керувати Україною вічно. Тому вони  ніколи не платитимуть робітникам більше і селянинові  по-божому.  Народна бідність  гарантує їм слабкість   фінансової бази націонал-демократії  і  відповідно – відсутність політичної конкуренції з боку націонал-демократів. Бідний народ цієї тонкості ще не розуміє і не готовий фінансувати націонал-демократичні партії ,  його легко обманути , поставити перед вибором кращого з двох зол. Україна  тяжко і довго переживатиме цю кризу тільки тому, що  її бажаним для домінуючих  політиків побічним ефектом є докорінне знищення економічної бази  української  націонал-демократії.  Саме  бідністю політиків, які виходять  з народу, злиденністю українських громадських організацій  пояснюється  слабкість націонал-демократичного крила і нездатність його об’єднатися. Ніхто не готовий ділитися  злиденними фінансовими партійними ресурсами. Кожен сам по собі і тому не спрацьовує інстинкт самозбереження нації, тверезий розрахунок на виборах.  З позиції соціальної психології  це явище схоже на поведінку людини під час штучного голоду. Справді , малосильні ідеологічні політичні партії  і національні громадські структури в порівнянні з олігархічними та  грантоїдними структурами  виглядають   блідими жертвами фінансового  голодування.  Вигідна олігархам  ситуація «фінансового голодомору»   повільно і неухильно руйнує національно-демократичні партії.  А ми вважаємо своїх політиків та лідерів нездарами! Це неправда, що українці не вміють робити політику чи керувати державою. Вимушено працюючи в олігархічних структурах  чи в іноземних урядах вони дуже успішні, але мусять не акцентувати на власному українстві. А тим часом партії, які змагають за національну державність,  приречені бути слабкими незалежно від патріотичності  членства і кваліфікації проводу , бо  вони є фінансово злиденні. Це як зачароване коло, по якому ми ходимо всі роки незалежності. Наші партії не дорого  коштують  і на їхню біду серед багатих і сильних настала гламурна мода одягати вишиванки і по черзі  грати ролі друзів народу.  Мати при собі трохи націонал-демократів,  а той партійку - знак успішної політ сили. Можна пообіцяти щось проводові  – і  є власна маріонеткова партія  з брендом націонал-демократії.  Формально все чисто, бо висока кваліфікація лідера  гарантує  чудове обґрунтування. Щось на зразок  необхідності  підтримання   процесу демократизації українського суспільства. Дарма , що членство такого рішення проводу   не сприйме! Хай ідуть собі геть, ідейні! Печатка є , партія залишається , провід  продукуватиме  заяви.  Віддано «недорого в хороші руки»  черговий бренд близькості до тіла нації.  Хто наступний? Яка партія  тихо умре в націонал-демократії?

Володимир ФЕРЕНЦ