Літературний форум
Розмови з Віктором Ющенком

Інтерв’ю Президента України Віктора Ющенка телеканалу «1+1»

22:00 23.03.2006

– Вітаю Вас, пане Президенте! Отже, до виборів, які стануть першим серйозним, головним іспитом для країни після Помаранчевої революції, залишається фактично два дні, а парламентська кампанія уже позаду. Якщо оцінювати її на предмет відповідності критеріям чесних виборів – наскільки вона відрізнялася від попередніх кампаній, і що ще не вдалося змінити у підходах влади і політичних сил до її проведення?

– Мені здається, що ці вибори радикально відрізняються від того, що ми в Україні колись називали виборами. Подивіться, як веде себе влада, як ведуть себе різні політичні сили, які в них можливості; як веде себе журналіст, громадська структура, – і ми легко переконаємося, що сьогодні ми маємо найліпші можливості з усього українського періоду останніх 14 років провести ці вибори чесними, відкритими і законними. Це загальне.

Проблеми, безумовно, є. Скажіть будь ласка, як не буде проблем у виборів, коли у країні, яка чотирнадцять з половиною років має національний суверенітет, немає реєстру фізичних осіб? Ми просто не знаємо, скільки людей живе в Україні. Нам треба, як Йосифу Віссаріоновичу Сталіну, раз на 40 років проводити перепис населення. Звичайно, це не європейський принцип, тому що ми не можемо на базі реєстру фізичних осіб створити реєстр виборців.

– А чому це не вдалося зробити за останній рік?

– За рік це, звичайно, не робиться. За рік ми провели повну інвентаризацію тих списків виборців, які нам дісталися від президентських виборів. Якщо на президентських виборах – я вже цю цифру говорив – було 38 з гаком мільйонів виборців, то коли ці списки повсемісно почали перевіряти, ми «не знайшли» 1 мільйон 200 тисяч виборців, які зникли у цій країні за 11 місяців. Цьому немає жодного пояснення, крім одного: це «мертві душі», які посипалися при першій перевірці цього списку на предмет повноти. Останні 5 місяців було присвячено тому, щоб зробити перевірку тих списків, які вже склали декілька місяців тому, після президентських виборів. Ще зачистили їх на 200 тисяч убік виявлення тих людей, які не потрапили до них.

Таким чином, якщо говорити про якість списків – при умові, що немає реєстру, – я стверджую, що це найповніші списки за історію України.

– Але тим не менше, повної абсолютної правильності списків досягти не вдалося, у чому зараз влада звинувачує опозицію, опозиція звинувачує владу... Все-таки – хто відповідальний? Кажуть, що останнє слово у цьому процесі мають або правоохоронні органи, або місцеві влади. Хто – після того, як виникнуть проблеми із списками в тих чи інших округах, – буде нести за це остаточну відповідальність?

– Тут немає дискусії. Треба почитати Закон про вибори, який говорить, що за формування списків відповідають органи місцевого самоврядування. Точка. Яка технологія формування їхньої відповіді, як скласти список – це робота з жеками, з паспортними столами, це перевірки, спільні комісії, залучення представників виконавчої влади і таке інше. Тобто, це не односторонній, одномоментний акт навіть якоїсь гілки влади. Переконаний, доки у нас не з’явиться реєстр, це повинні бути спільні зусилля.

– А перекладом на українську мову, скажімо, в східних та південних регіонах так само місцеві влади займалися?

– Це байки. Говорити про Скворца, Шпака – це просто примітивно. Знаєте, мені здається, людина, яка має освіту хоча б за перший клас, розуміє, що прізвища не перекладаються. Тому цей наїв пущений для того, щоб показати начебто якусь абсурдність.

Хочу ще раз сказати: ми маємо списки, найповніші за всю нашу історію. Ідеальні вони? Очевидно, ні. Більше того – я вам відверто скажу, чому виникла причина місяць тому сформувати комісію з представників прокуратури, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки з перевірки списків. Тому що по деяких округах, по деяких дільницях ми були свідками того, як члени цих комісій по цілому масиву вулиць, по цілих будинках або паралельно їх записали, або записали вулицю, яка не існує. Це зрозуміло, це для провокації.

Ще раз хочу вам сказати, що особливість поведінки чинної влади по відношенню до виборів – ми вперше не займаємося маніпуляціями результатів виборів. Переконаний, що ми переможемо, це позиція сильного. Це не дискредитація довіри до людей, це не дискредитація кінець кінцем твоєї честі, твоєї моралі як Президента, як представників нової влади. Ми переконані, що перемога буде за...

– ...Але погодьтеся, що результати все ж таки доведеться захищати від звинувачень. І одним з таких звинувачень є якраз традиційне використання адмінресурсу. Причому в Україні склалася дивна ситуація. Владу завжди звинувачують у використанні адмінресурсу. Тепер провладні сили звинувачують опозицію, яка має змогу застосувати адмінресурс у «своїх» регіонах – там, де базується опозиційний електорат. Отже, чи відомі вам приклади, факти використання адмінресурсу на місцевому рівні, на нижчому рівні, і як відповідатимуть люди, яких минулі президентські вибори не навчили не використовувати цей ресурс?

– Ми створили при Президентові Громадську раду, яку очолює Борис Євгенович Патон. До цієї Ради увійшли всі непартійні люди, але які мають загальнонаціональний авторитет. У парламенті створена аналогічна ініціатива. Є громадські ініціативи третьої сили. На минулому тижні у нас було зібрання, де я разом із міністрами, від яких залежить підготовка до виборів, вислухав звіт відповідних громадських ініціатив, у тому числі позицію Бориса Євгеновича по цьому питанню і інших. Базове, ключове свідчення – що при проведенні підготовки до виборів 26 березня сьогодні громадські ініціативи, спостерігачі не зустрічають серйозних прецедентів застосування адміністративного ресурсу. Прецедентів того рівня, до якого повинні бути залучені в рамках його врегулювання чи Президент, чи уряд, чи Верховна Рада, чи робити закриті чи спеціальні засідання. Це перший висновок. Вони засвідчують, що всі політичні сили мають практично рівний доступ до засобів масової інформації, реалізували своє право на рекламу і пропаганду, що практично не було випадків перешкоджання проведенню мітингів і зустрічей тих чи інших представників політичних сил. Навпаки – були... на мою думку, це порушення – коли в установи держави, в актові зали, наприклад, районної адміністрації певні сили – не провладні, інші сили – запрошували своїх прихильників, голів сільських рад та інших і проводили відповідні партійні зібрання та агітації. Це не є порушення, яке я б хотів особливо підкреслити, але я б сказав, що це випадки зі зворотнім знаком. Влада у даному випадку повинна бути нейтральною і не допускати політизації своїх установ, не збирати директорів шкіл для того, щоб певна сила зустрілася. Влада це проводить – вибачте, не на свою користь, а на користь начебто опонентів.

– Ну, на окремі прояви використання адмінресурсу, якщо вони будуть, влада ж мусить реагувати?

– Безумовно.

– Виходить, минулі вибори, де адмінресурс застосовувався масово, не навчили багатьох людей, що цим не можна користатися.

– Я звертаюся до громадян. Якщо вони є свідками того, що в системі будь-якої виконавчої влади є порушення, які принижують їх як виборця, як громадянина, які не відповідають зобов’язанням, які випливають з чинного законодавства, для дій тих чи інших органів, – я вам гарантую, моя буде перша реакція, включаючи адміністративні висновки.

– Чи вдалося Президенту повністю дистанціюватися від парламентської кампанії? Наприклад, «Наша Україна» активно використовувала Ваше ім’я у політичній рекламі. І також у засобах масової інформації блок «Наша Україна» позиціонувався як президентський блок.

– Це та політична сила, до створення якої долучився й я. Це та політична сила, з якою я, власне кажучи, йшов на президентські вибори чи до парламенту 2002 року. Тому тут би я сказав лише одне: моя позиція як Президента до різних політичних сил – учасників перегонів, мені здається витримана у повному обсязі зобов’язання. Я не веду прямої агітації за когось чи проти когось. Я можу тільки давати політичну оцінку тим тенденціям, які виникають у період виборів. Коли мене запитують, припустимо, про «помаранчеву» коаліцію – я мушу відповідати. Я думаю, і ви будете мене запитувати і трусити в різні сторони, як вона розпалася, чому вона не відбувається і таке інше. Це є пояснення для того, щоб людина зайняла позицію у цьому питанні через достатній матеріал.

– До речі, про коаліцію. Найбільш ймовірними варіантами її більшість експертів називають або «помаранчеву», або так звану «велику» – з Партією регіонів. Що, на вашу думку, є головним об’єднувальним елементом і головною перешкодою для обох цих варіантів, якщо тільки це не є людськими відносинами?

– На мою думку, ідеальна коаліція – це та коаліція, яка об’єднана навколо національних інтересів, а не сформована проти когось чи чогось. Це концептуально. Об’єднуватись треба не для війни, у тому числі політичної, за якісь примарні інтереси, якісь надумані проблематики – чи то НАТО, чи то російська мова, чи то острів Тузла і так далі, і так далі. Давайте будемо чесними: ті права і свободи, які існують у цій країні, я думаю, є недосяжними для дуже багатьох, які, до речі, знаходяться недалеко від нас. Ми проводимо європейську демократичну політику в цих питаннях.

Коли ми говоримо про системну коаліцію, я б хотів перш за все, щоб вона була сформована навколо національних інтересів. Це найголовніше. Це свідчення того, що тест на здорову політичну структуризацію – перш за все у парламенті, а потім і у суспільстві – ця країна витримала. Гірше, якщо формується коаліція для розподілу портфелів і посад. Одні голосують, що хочуть бути тим, другі – що хочуть бути тим...

Причому ще не знають, які результати по виборах, але то не головне. Знаєте, коли нації пропонують працевлаштувати двох-трьох чоловік на посаді – мені це здається не просто скучним. Це радикально неправильно. Націю повинна об’єднувати ідея, ціль, причому в рамках реалізації цієї ідеї я буду займати те місце, яке визначить системна коаліція. Без умов, без ультиматумів, мати політичну скромність, мати відчуття того, що твоє місце визначається не твоїм егоїзмом, не твоїм бажанням бачити портфель – а коаліційним інтересом, який формується заради реалізації національної цілі. Якщо ця гармонія зрозуміла – я думаю, ми можемо досягти багатьох прогресів у тих питаннях, які ще сьогодні виглядають як проблеми.

– Вікторе Андрійовичу, виборці очікують від Вас чіткої позиції – прихильником якого варіанту коаліції ви є? Або це є помаранчева коаліція, яка об’єднує старих соратників з минулих президентських виборів, або це є коаліція з Партією регіонів, яку експерти також називають ймовірною. Прихильником якої коаліції Ви є?

– Ви вимагаєте від мене такої відповіді, якраз через яку мене можуть потім звинуватити в тому, що я знову виступаю з агітацією тих чи інших сил. Але я переконаний, що коаліція, яка буде формувати державний курс, буде формуватися навколо «Нашої України». Безумовно, найкращий варіант був би, якби ця коаліція була сформована з тих політичних сил, в основі цілей яких задекларовані реалізація національних інтересів, чітка внутрішня й зовнішня політика, у тому числі і євроінтеграція. Я можу назвати блок помаранчевих сил. Окремо хотів би виділити – оскільки сьогодні цей блок має іншу конфігурацію – блок Костенка-Плюща, окремо хотів би виділити блок Пора-ПРП. Я думаю, із 43 політичних сил можуть набратися ще політичні сили, які, безумовно, відносяться до демократичних сил.

– Під час переговорів про відновлення помаранчевої коаліції йшлося про...

– Да, вибачте. І про блок Тимошенко.

– Якраз про БЮТ я й хотів запитати. Під час переговорів про відновлення помаранчевої коаліції йшлося про те, що той блок, який набирає найбільше відсотків на виборах, матиме моральне право на прем’єрство. Якщо, припустимо, БЮТ отримає більше голосів, ніж «Наша Україна», і, відповідно, Юлія Тимошенко матиме право на прем’єрство, то чи припускаєте Ви можливість коаліції в такому випадку?

– Розумієте, Ви зараз пропонуєте, щоб я дав відповідь на питання, яке завжди повинно перш за все бути предметом домовленості.

Формально найбільше право на прем’єра має та політична сила, яка отримала більшу підтримку виборців. Це так. Але, скоріше за все, у ситуації, яка є сьогодні і очікується після виборів, жодна політична сила не може претендувати на якесь виключення. І тому пошук коаліції навколо загальнонаціональних принципів і цілей, я думаю, буде першим викликом для депутатів парламенту – по формуванню коаліції. І вже у рамках коаліції – я хочу підкреслити, в рамках коаліції – буде реалізовуватися право сил коаліції висувати кандидатуру прем’єра, членів уряду, працювати з Президентом і таке інше.

– Скажіть, на Вашу думку, коаліція з Партією регіонів у принципі можлива? Щось може об’єднати – скажімо, національні інтереси, про які Ви говорите, – в принципі під час кампанії непримиренних опонентів?

– Моя думка є така. Як Президент, я зараз пробую відмежуватися від інших емоцій. Якщо, наприклад, у питанні формування бюджету 2006 чи 2007 року – я маю на увазі, поправок до 2006 року і бюджету 2007 року – прийдеться формувати ширше порозуміння у парламенті; хоча це право парламенту, це не мої права та обов’язки, – то, очевидно, у парламенті буде формуватися коаліція по тому чи іншому питанню. Я думаю, що по перманентних питаннях такі порозуміння можуть бути. Можливо, я помиляюся.

– Зрозуміло. Напередодні Ви заявили про готовність розпустити новообраний парламент, якщо в ньому у встановлений Конституцією термін – у два місяці – не буде сформовано коаліцію. Можливо, Ви як Президент можете стимулювати цей процес, аніж призначати нові вибори, які забиратимуть гроші платників податків?

– Очевидно. Наше завдання – бачити ефективно працюючий парламент, це ціль, яка відповідає інтересам нації. А не робити кожні три місяці вибори. Бачити ефективно працюючий парламент – це ціль номер один.

Ефективно працюючий парламент може виникнути тільки тоді, коли ми сформуємо більшість. Без більшості парламент нефункціональний. Чому в Конституції існує норма розпуску парламенту, якщо за 30 днів після відкриття сесії нового скликання не буде створена коаліція? Тому що без більшості немає механізму прийняття рішення і формування відповідальності в парламенті. Тому ми говоримо як про крайній захід – що механізм виходу з такої ситуації Конституцією передбачений. І він може буде вжитий. Але я ніколи не буду говорити, що це є пріоритетом.

– Президент братиме участь у переговорах щодо формування коаліції?

– Безумовно.

– Це буде головна роль?

– Переконаний.

– Скажіть, якщо у цей місячний термін коаліція все ж таки буде створена, і вона не буде пропрезидентською, тобто не буде виконувати Вашу програму – чи буде життєздатним цей парламент? Чи взагалі він має шанси на існування в такому випадку? Проблеми у Президента і парламенту були постійні, і у Вас так само під час каденції першого року не склалося з парламентом, бо не було більшості.

– Знаєте, все ж таки я буду говорити про парламент з повагою, незважаючи на певні обставини. З іншого боку, хочу сказати, що не треба ідеалізувати, щоб була під кальку позиція парламенту, уряду чи Президента. Ми розуміємо, що тоді не було б потреби функціонування трьох інститутів. Тоді треба мати одного імператора, а всі решта – читай параграф другий. І все.

З іншого боку, я нічого в тому не бачу, коли Президент через свої інструменти, через право вето – особливо в останні 3-4 місяці мені довелося поветувати, можливо, процентів сорок від того пакету, що приймає парламент. Бо я виходив з того, що, знаєте, за три тижні підняти витрати бюджету до 43 мільярдів, доходи скоротити на 9 мільярдів, та ще й мова йде про 2006 рік? Думаю, що це не та політика, яка відповідає загальнонаціональним інтересам. Ще є багато питань такого соціального наїву, які були запропоновані. Я розумію, що у парламенті такий період – що треба кожен день посміхатися і бути добреньким, бо ти живеш за декілька тижнів до виборів. Тому тут Президент повинен робити свою місію, і він її робить. І це не є якоюсь великою трагедією. Тобто, я допускаю, що Президент може мати іншу позицію, ніж парламент, і це не є драма для нації. Для того й є інститут Президента і інститут парламенту.

– І це не є драмою для Вас.

– Це для мене не є драмою, але прикро, що, не маючи більшості, ми дійсно у 2005 році не гармонізували роботу уряду і парламенту.

– Ви є гарантом чесності виборів в Україні як Президент, як перша особа. Отже, Ви є, мабуть, головним фахівцем в тому, наскільки вибори відповідають міжнародним стандартам. Якщо порівнювати ці два процеси – в Україні вибори тільки відбудуться, в Білорусі вони вже відбулися – як би Ви оцінили те, що відбулося у сусідній країні?

– Я спробую говорити обережно, тому що мова йде про нашого сусіда. Нам треба думати про політику із сусідом, і тому я почав би з наступного. Для мене є і завжди буде неперевершеною цінністю дотримання демократичних норм і правил. Це фундамент, який дає по суті всю перспективу розвитку суспільства. Іншої моделі я не бачу. Інша модель – це феодалізм, який гнобить. І раб ніколи не давав кращого продукту, ніж вільна людина. Хоча створення координат вільної людини, вільної особи, вільного громадянина – це набагато тяжча місія, ніж формувати унітарну державу.

У політичній частині позиція України є чітка. Вона висловлена. Ми ці принципи не міняємо і ніколи не будемо міняти. Ці принципи перш за все відповідають міжнародним нормам, стандартам і в якійсь мірі зобов’язанням, які приймаємо ми як одні із учасників європейського дому чи світового дому. Це одна позиція. І якщо ці вибори не відповідають прозорості, рівню доступності, ігнорували права зібрання, агітації, рівних можливостей кандидатів і так далі, і так далі – то ми будемо мати таку політичну оцінку, з якою виступили спостерігачі ОБСЄ. До речі, в складі спостерігачів ОБСЄ були спостерігачі з України. Тому по-іншому я не можу коментувати політичну частину.

– Тобто, вибачте за уточнення, з перемогою Олександра Лукашенка Ви вітати не будете?

– Пішли далі. Друга позиція – тема ізоляції. Ми переконані, що до Білорусі не треба вживати принципи чи засади міжнародної ізоляції. Це не буде на користь внутрішній демократії Білорусі. Прошу подумати над цією фразою.

Третя позиція – безумовно, ми говоримо про великий білоруський народ, наші історичні зв’язки. І незалежно від того, хто там представляє країну, і будь-коли – між цими народами завжди буде вікова дружба. У цьому сумнівів немає. Ми – за прагматичні відносини, ми – за розвиток економічних, торгових відносин із нашим сусідом. Це є те раціональне прагнення, яке лежить в основі наших економічних зв’язків.

Ось із такої мозаїки я б міг охарактеризувати відношення до тих подій, які відбуваються в Білорусі.

– Дякую. Зроблю припущення, що на виборчий процес в Україні знову по-своєму й традиційно впливали Росія й Сполучені Штати. Росія – негативно, згадаємо хоча б про газову, м’ясо-молочну війну, Сполучені Штати – навпаки, позитивно, якісним ривком в економічних відносинах між країнами. Якщо говорити про Сполучені Штати, на тлі такого серйозного просування у відносинах, коли варто очікувати візиту американського Президента, – чи може це статися найближчим часом, оскільки відносини вже вийшли на той рівень, коли президентам варто зустрітися й поговорити про їх розвиток надалі.

– Мені здається, що сьогодні ми маємо найкращі за українську історію відносини із Сполученими Штатами Америки. Іде надзвичайно хороший динамізм як у політичній сфері, так і у торговій, економічній.

Політичні контакти, політичний діалог з усіма нашими стратегічними партнерами, на наше переконання, повинен носити активний характер. Ми це говоримо у контексті нашої співпраці із стратегічними партнерами, такими як Європейський Союз, Польща, Росія, Сполучені Штати Америки. І тому ми через високі дипломатичні канали пропонуємо зробити візит американського Президента до України у 2006 році.

– Зрозуміло. І найбільше, по-моєму, люди в Україні зараз чекають Ваших переговорів із Володимиром Путіним, оскільки накопичилося так багато проблем у відносинах, що, фактично, тільки комісія «Ющенко – Путін» зможе спробувати їх вирішити. З якими пропозиціями Ви підете на ці переговори? Я маю на увазі найбільш болючі питання – газова співпраця і перебування Чорноморського флоту в Україні.

– Мені здається, що перша проблема – це деполітизація значної частини наших відносин і їх раціоналізація. Спробувати усвоїти те, що Україна – це незалежна країна, із власною незалежною політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою. Країна, яка це шанує і коректно відноситься до інтересів своїх партнерів, у тому числі й до російського інтересу. Україна не зробила й ніколи не зробить крок ігнорування інтересів будь-якого нашого сусіда, у тому числі й Росії.

Разом з тим, ми можемо відзначити, що певна частина прагматичних раціональних інтересів через деякі російські кола проходить політичну оцінку. І це, на мій погляд, не є характеристикою сильної, хорошої сучасної політики. Це відголосок вчорашнього чи позавчорашнього дня.

– Може, проблема у близькості виборів? Зміниться ситуація після них чи ні?

– Я думаю, що на цю ситуацію обидва Президенти здатні вплинути, в цьому я переконаний. Ви знаєте, наігриши, політика, за якою не стоїть змістовна частина, яка за собою не несе збільшення торгівельної, культурної, економічної активності, – коли немає цієї змістовної частини, піаром перебити не можна.

– Якщо говорити про зміст. Зміст Ваших пропозицій стосовно газової співпраці. Ви вчора сказали, що газові домовленості від початку січня не потребують перегляду. Але провладні й опозиційні політичні сили говорять про те, що після виборів їх варто переглянути, оскільки ця модель не є надійною. Так само Ви сказали, що ціни не будуть переглядатися протягом 5 років, а один з керівників «Газпрому» нещодавно говорив, що за перебраний газ Україна має сплачувати по 230, а не по 95. Очевидно, що ці домовленості потребують якоїсь корекції. В якому напрямку?

– З середини 90-х років, коли Україна сплачувала 50 доларів за російський газ, – цю ціну називають, субсидуальною, заниженою, – Німеччина платила 75 доларів. Ми виходимо з того, що Україна ніколи безплатно чи напівбезплатно в Росії газ не брала. А от транзит робила в декілька разів дешевше. Коли ця кон’юнктура у середині 90-х років ще терпілась, бо вона, чесно кажучи, влаштовувала російську сторону, тоді у нас появлялись схеми, по яких декілька родин, у тому числі й представники тих сил, які заявляють про помилковість нинішньої схеми розрахунків, платежів і поставки, – тоді був їхній «золотий вік». Виникали мільярдні зобов’язання перед бюджетом, які не покривалися нічим, формувалися мільярдні борги, і по закінченні кожного року ці сили виносили на розгляд уряду і парламенту пропозиції про віднесення боргів, які утворилися між двома структурами України і Росії, на державні борги. Так утворилася історія державного боргу України перед Росією. Так появилася плата за тимчасове перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі – через бартерні розрахунки за борги за газ. Україна була втягнута у найбільшу в Європі бартерну схему розрахунків за транзит. Ми не бачили жодного цента за ті унікальні послуги, які Україна робить для Росії по транзиту газу до Європи. Така схема формує корупцію, формує тіньовий оборот.

Яка схема сьогодні? Перше – схема, яка передбачає виключно монетарні розрахунки. Спекулянтів, тіньових боргів вже не появиться. Тому що єдиний спосіб проконтролювати економічний оборот – це грошова форма розрахунків, у якій є дебет та кредит. Де є закон: якщо до когось прийшло, значить, у когось воно убавилось.

– І між цим стоїть посередник.

– Давайте про посередника. Я бачу, до чого Ви клоните, я цю відповідь дам.

Давайте уточнимо – посередник на яку функцію? На функцію транзиту газу від Туркменістану до України. По якій території? По російській території. Хто представляє цього посередника? Російська сторона. Ніколи Україна не буде диктувати Росії, хто повинна бути та структура в Росії, яка буде займатися транзитом газу територією Росії. Це завжди буде вибір російської сторони, і він завжди таким був. Тільки якщо перед цим стояла «Ітера» – то вона забирала 43%; якщо після «Ітери» стояв «Юралз Газ» – то він брав 37,5%; якщо зараз стоїть «РосУкрЕнерго» – воно бере 37%.

– Все ж таки варто отримати державні гарантії від Росії для того, щоб заручитися стабільністю цієї домовленої ціни у 95 доларів на якомога довший період?

– Ціна 95 доларів зафіксована на 5 років. Як і ціна на транзит в 1,7 доларів – на 5 років. Я б сказав так: немає в міжнародній практиці механізму, процедури, і найголовніше – інтересу фіксувати ціни на довгі відрізки часу. Тому що ціна міняється. Існує біржа, якщо ми, наприклад, говоримо про нафту, ціна міняється кожного дня. Як можна зафіксувати ціну на 2 роки наперед? Та ніяк.

Якщо ми говоримо про ціну на газ – я вам уже говорив: у 1997 році ціна на газ у Німеччині була 75 доларів. Це була ринкова ціна. І 50 доларів в Україні – це була ринкова ціна, це була суперринкова ціна, важка для України ціна. Це не було благо, але це було. Так ось, сьогодні ця ціна – 280. За останні 5 років ціна на той же самий газ виросла у 4,5 рази. Хто її буде фіксувати, коли на ринку наступає дефіцит енергетичних продуктів? Та і яка практика у нас була до цього з Росією? Хто фіксував ціну на 40 років? На 10 років? На 5 років? Та ніхто.

Чому виникала потреба кожен рік робити міжурядовий протокол? Тому що у нас на кожен рік формувалася поправка до ціни та поправка до об’єму. Так формувався баланс.

– Вікторе Андрійовичу, зараз багато політиків говорять, що після 26 березня в країні може запанувати управлінський хаос. Після дня виборів команда Президента і виконавча влада перебуватиме у підвішеному стані. Наскільки це може вплинути на ефективність управління країною?

– Мені здається, ми маємо на сьогодні чудову урядову команду на чолі з прем’єром Юрієм Івановичем Єхануровим. Сьогодні ми маємо темпи росту ВВП за січень – 0,9%, за лютий – 1,5%. Це показник, який буде більший навіть 12% з розрахунку на рік. Ми відновили динаміку приросту по всіх галузях промисловості. Ми маємо запаси пального, добрив, гербіцидів удвічі більше, ніж ще 12 місяців тому. Ми справилися з холодною зимою. І це все робота нової команди. І тому я хотів би сказати, що школа, яку пройшла ця команда, – навіть у той період, коли за деякими рішенням парламенту вона була начебто у відставці, – говорить про те, що ніяких потрясінь ми не повинні чекати після 26 березня. Ці люди – професіонали. Вони знають, що вони роблять, і головне – вони вміють це робити.

– На завершення, Вікторе Андрійовичу, що б Ви хотіли побажати виборцям і політичним силам – силам, які підтримують Президента і які говорять про необхідність змінити владу з 26 березня?

– Коли ми говоримо про важливість виборів 26 березня, я їх бачу виключно в одній площині. Вибори 26 березня говорять лише про одне: те, що у нас було до 2005 року, той дурний сон з кримінальною владою, з тіньовою економікою, із заляканим журналістом, з несвободою, з неволею, із судами і прокуратурою, які працювали на «фас», які змордували дуже багато доль; кінець-кінцем, з тим хрестом, який несла Україна, можливо, соромлячись від того, що на неї вішали такі ярлики. Країна, яка була міжнародно ізольованою. До нас ніхто не приїздив. Про нас говорили так, як ми не дозволяємо сьогодні говорити про інших.

Це було вчора. Це було ще 12 місяців тому.

Країна обрала нового Президента. І я вважаю, що це початок нової світоглядної політики України. Підкреслюю – це початок. Один Президент, без системи влади і перш за все представницької влади, не в силах самостійно багато чого змінити. І коли ми говоримо про те, якщо нам дорогі ті ідеали, з якими ми стояли на різних майданах у листопаді 2004 року, бо ми хотіли волі Україні, – так вибори 26 числа є закріпленням сподівань на волю і демократію. Це завершення другої серії тих намагань, які були сформовані 12 місяців тому.

Я підвожу до висновку, що вибір 26 березня, власне кажучи, лежить в одній площині. Це істинно йде змагання – старого, яке зраджувало інтереси України, криміналізувало стосунки влади, гнобило людей; або нового, того, що було, як паростки, закріплено на виборах Президента. Переконаний, що українська громада потребує лише одного: підійти до виборів відповідально, не дати можливість творити спекуляції з різних сторін. Не формувати зраду до України, яка проходить, можливо, через реалізацію цілей тих чи інших політичних сил. Розпізнавати, де є «п’яті колони». Бути відданими Україні, українським інтересам. Це буде сама велика перемога 26 березня, на базі якої може створитися проукраїнська коаліція у вищому законодавчому органі влади. Тому я як Президент буду робити все для того, щоб ці вибори були чесними, справедливими, бо тільки через цю дорогу ми отримаємо демократично усталену більшість, яка буде відстоювати державні інтереси.

– Дякую Вам!

– Хай щастить!

22:00 23 БЕРЕЗНЯ 2006 
Прес-служба Президента України Віктора Ющенка