Літературний форум
ДІАЛОГИ

РОМАН КУХАРУК: «НАША СПІЛКА НЕ Є ОДНОРАЗОВИМ ПРОЕКТОМ»

11:46 16.09.2007

РОМАН КУХАРУК: «НАША СПІЛКА НЕ Є ОДНОРАЗОВИМ ПРОЕКТОМ»

Поет, публіцист, журналіст Роман Кухарук майже чотири роки очолює творче об’єднання Літературний форум. На рахунку Літфоруму – десятки виданих книжок, кілька поетичних фестивалів, конкурси і круглі столи культурологічної тематики. Про життя і творчість Роман Кухарук каже так: «Після нас залишаться діти і книги для дітей». Саме тому Літфорум у першу чергу спрямований на молодь,– це одне з небагатьох об’єднань, яке допомагає саме молодим поетам і прозаїкам розвивати творчий потенціал і реалізовувати себе. Про учнівство в творчості розмову з Романом Кухаруком веде Ніна Тулумбас.

Н.Т. Пане Романе, Літературний форум працює з жовтня 2003 року. Що було головним поштовхом до його заснування? Письменницьких об’єднань і студій в Україні не бракує, тож, створюючи свій Форум, ви напевне сподівалися зробити його відмінним від схожих організацій. У чому головна відмінність?

Р.К. Основним поштовхом була неможливість себе зреалізувати в існуючій системі спілок. Якогось дня я і мої однодумці збагнули, що нам у ближчі 100 років нічого не світить, а час іде. Тому створили свою творчу спілку. Яка відмінність? Основою нашої спілки є ЛЮДИНА з усіма своїми плюсами і мінусами. Талановита людина, безперечно. У нас немає вікового, мовного і жанрового цензу. Єдине обмеження – не сприймаємо українофобських типажів – з ними нам не по дорозі, бо в основі діяльності Форуму українські цінності.

Н.Т. Тобто, Літературний форум був заснований як альтернатива НСПУ. Чому так сталося, що ви розійшлися з НСПУ?

Р.К. Хто розійшовся? Я є членом НСПУ з 1997 року. Крапка. Рішення президії НСПУ про моє виключення незаконне і тому я його не визнаю легітимним. Юрій Мушкетик свого підпису у моєму посвідченні члена НСПУ не відкликав, суд чинність мого посвідчення не скасовував – тому чиєсь бажання не визнавати мене членом НСПУ мене мало обходить. Очолення мною Літфоруму не суперечить статуту НСПУ. У нас 45 відсотків членів НСПУ, деякі з них очолюють наші обласні організації. НСПУ програє нам в усьому – в енергії, стратегії, тактиці. Основна проблема – для апарату і керівництва НСПУ це всього лиш робота, для нас – справа життя.

Н.Т. При Літературному форумі працює творча студія, яка збирається щонеділі на Ярославовому Валу. Я знаю, ви практикуєте звичайні студійні заняття: поети приходять, читають одне одному вірші, потім кожен висловлюється стосовно прочитаного. Чи влаштовує вас така традиційна форма роботи? Чи справді вона допомагає поетові розвиватися?

Р.К. У чому традиційність? Формат такий: перша година – виступи авторів, що записались заздалегідь. Перерва на спілкування. Далі – зустріч із гостем і обговорення. Це найоптимальніший формат, його нема ні в кого. Люди самореалізуються через публічні виступи, вмонтовують себе і свій доробок у контекст української літератури. У нас вже були гостями Борис Гуменюк, Юрій Логвин, Олекса Довгий, Юрій Мушкетик, Оксана Скакодуб, Наталія Тучинська, Антонія Цвіт, Іван Бандурка, Василь Довжик, Микола Сом, Анатолій Мойсієнко, Анна Лупинос, Сергій Пантюк, Леонід Череватенко, Василь Старук, Віктор Васильчук та інші. Літфорумівці виступають у війську, в регіонах. Загалом це велика родина, де всі свої і всі людяні. Водночас це і добра літературна школа. Результатом цієї школи є видані книжки і альманахи.

Н.Т. Ваші засідання також проводяться «на виїзді». Наскільки корисною є така практика? Чи варто її рекомендувати іншим літературним студіям?

Р.К. Ми не студія, а творча спілка. У нас в усіх регіонах є свої осередки – а це живі люди. І вони пізнають одне одного через творчість, через єдність українських цінностей.

Н.Т. Творчі зустрічі з запрошеними гостями ви називаєте новомодним словосполученням «автограф-сесія». Зазвичай автограф-сесії – то зустрічі письменників з потенційними читачами, заохочення купити книжку, тож і під час ваших засідань книжки запрошених гостей продаються, а не роздаються, хоча самі автори часто-густо готові свої книжки презентувати цілком задарма. Чому ви займаєте таку жорстку позицію в цьому питанні?

Р.К. Книжка має продаватися – шара тут не проходить. У нас збираються не тільки і не стільки письменники, а й читачі, які люблять літературу і готові платити за книжку гроші. Таким чином ми формуємо читацьке середовище, повагу до книги як товару. Кошти, виручені за книжки, ідуть на видання наступних книжок – це природний процес.

Н.Т. Щороку ви проводите фестиваль «Поетична зима». Розкажіть, будь ласка, як саме він проходить, хто і як може стати його учасником, хто його глядачі й слухачі? З якими труднощами стикаєтеся, якими здобутками можете похвалитися?

Р.К. У нас немає труднощів з фестивалями. «Поетична зима» тричі відбулась у Білій Церкві – понад 50 переможців, кілька виданих книжок, спілкування говорять самі за себе. 19 травня цього року ми успішно провели «Огієнкові гостини» у Брусилові – рідному місті Івана Огієнка. Стандарт один – літературний марафон, журі відзначає кращих. Кращі отримують право авторського вечора у Києві і видати книжку.

Н.Т. Тобто взяти участь може будь-який автор, що приїде на фестиваль і, скажімо так, у той самий день подасть заявку організаторам?

Р.К. Безперечно.

Н.Т. Ви відновили конкурс творів для дітей ім. Володимира Кобилянського. Скільки разів уже встигли його провести? Відкрили нові імена?

Р.К. 16 переможців, чотири видані книжки. 27 вересня 17-й переможець отримає медаль з профілем Кобилянського, диплом, звання лауреата і право на видання книжки. Є 5 номінантів.

Н.Т. Будь ласка, розкажіть про конкурс для дітей трохи детальніше. Хто в журі? Для якого віку пишуть автори – для дошкільнят, молодшого чи середнього шкільного віку? Чи й для старшої школи? Як подавати твори? Наш журнал читають ваші потенційні переможці...

Р.К. Не розкажу, бо вся інформація про нього – на сайті http://litforum.org, тож хай потенційні заходять туди і знаходять потрібну інформацію.

Н.Т. Літературний форум започаткував власну видавничу програму. Найголовніше питання: як ви налагодили реалізацію книжок? Адже, як відомо, українські видавці найбільше скаржаться на відсутність єдиної мережі книгорозповсюдження, мізерну кількість книгарень, відмову багатьох книгопродавців брати українську книжку на реалізацію...

Р.К. Філії в регіонах мають завдання – продавати книжки. Понад 700 райцентрів множимо на середню кількість творчих людей і маємо пристойний наклад. Книга мусить бути у постійному обігу (бібліотека, магазин) – тоді література живе і виконує своє духовне призначення.

Н.Т. Загалом, активність Літературного форуму вражає. За неповних чотири роки ви стільки всього встигли, на що не спромоглися навіть організації, які фінансуються з бюджету. Можете поділитися, як саме функціонує ваш Форум, у чому секрет його успіху?

Р.К. В людях. Це найбільший наш капітал. А ще – наша спілка не є одноразовим проектом, у чому нас постійно безпідставно звинувачують. Це справа нашого життя. А інакше з літературою бути не може. Ми формуємо нову еліту нації – сильну, мислячу, відповідальну, яка відстоює українські цінності. За цим майбутнє.

Н.Т. А ще проводите засідання Українського клубу. Що таке Український клуб і чим він відрізняється від Літературного форуму?

Р.К. Український клуб – це формат недільних зустрічей і формат понеділкових круглих столів на різноманітні теми. Так ми формуємо нову еліту, яка усвідомлює свої завдання і готується їх реалізувати в українському просторі.

Н.Т. Від себе додам, що теми найближчих круглих столів можна дізнатися на сайті Літфоруму... І, якщо дозволите, запитання насамкінець: особисте. Останнім часом ви друкували дитячі книжки, багато публіцистики. Але найсвіжіша книжка – поетична збірка «Прощальне вино». Така промовиста назва – наче ви підводите певний підсумок власної творчості. Ця збірка означила якийсь етап вашого життя? І де можна придбати книжку?

Р.К. Книжка не є підсумковою – мені ще рано підсумки підводити. Назва навіяна моїм наверненням до Христа (але не до християнства). Поштовхом став фільм Мела Гібсона «Страсті Христові» та книжка Франсуа Моріака «Ісус Христос». Я відкрив для себе істинного Христа, в якого основою світогляду є одинадцята заповідь «Не бійся». «Прощальне вино» – це той оцет, що ним змочують губи розіп’ятого на хресті. Це йому допомагає забутись і перебути смерть. Як на мене, прощальне вино – це метафора поезії. Поет розіп’ятий, поет приречений – і поезія для нього – оте прощальне вино. Там є старі вірші, які не вмерли, і нові, що написалися в останні п’ять-шість років. Я задоволений поліграфічним виконанням, форматом, версткою. У продажу ця книжка з’явиться у серпні.

Н.Т. Щиро дякую за розмову і зичу Літературному форуму нових успішних проектів і вдячних читачів.