Літературний форум
ДІАЛОГИ

Віктор Шлінчак:
„Трохи про себе”

20:32 08.09.2007

Віктор Шлінчак, головний редактор „Ґлаврєда” навесні 2003 року дав інтерв`ю для газети „Слово і діло”. На щастя, воно не застаріло і буде цікавим і нашим читачам.

- Скільки часу ти готувався до проекту?

- Ідея створити незалежний медіа-ресурс (нехай для початку в Інтернеті) виникла давно. Якщо бути точним - десь два роки тому. Набридло підлаштовуватися під ситуацію, чи примхи окремих політиків і їхнє бачення функції ЗМІ. На той час існувала попередня домовленість з нині уже колишнім редактором газети "Сегодня" Олегом Нипадимкою щодо можливої технічної підтримки такого проекту. Однак, коли концепція видання була уже фактично підготовлена, Олегу Григоровичу стало не до цього: донецькі інвестори видання без жодних пояснень звільнили його з посади...

- Твій скандальний розрив з "Сегодня", отже, стався тому, що ти пішов слідом за головним редактором чи тебе також звільнили?

- Мене ніхто не звільняв, і, як я розумію, не збиралися. Щодо наслідування редактора, то ми і сьогодні друзі з Олегом Григоровичем. Але рішення кожен приймав самостійно. У "Сегодня" настали не найкращі часи. Інвестори, які мовчали з часу придбання газети, враз заговорили про те, що і як потрібно писати. Апетит, як відомо приходить під час захоплення влади. Три тижні після звільнення Нипадимки я вагався: залишати видання, у якому пропрацював чотири роки і досконало знав його концепцію, чи пристосовуватися до нових умов? Вибрав друге. Тому що я не звик узгоджувати свої матеріали ні з чиновниками Кабінету міністрів, ні з Адміністрацією Президента. Я написав заяву про звільнення за власним бажанням і вважаю, що поступив чесно, коли вказав істинну причину свого рішення - "у зв'язку з запровадженням цензури". А якщо бути більш конкретним - через зміну редакційної політики, яка не відкривала можливостей для подальшого професійного росту.

- Тобто, ти йшов з "Сегодня" і уже знав, що буде новий проект?

- Абсолютно ні. Навпаки, два місяці я витратив на те, щоб визначитися, що я буду робити далі. Я йшов в нікуди. Хоча і тоді, і зараз пропозицій щодо працевлаштування було багато. Не хотів найматися до когось на роботу. До того ж, мені треба було трохи відпочити: як не як, а чотири роки роботи практично без вихідних і постійна напруженість дались взнаки.

Через певний час ми з Нипадимкою почали працювати над новим проектом щоденної газети, яку назвали "Нова". Ще з кількома колегами, які також звільнились з "Сегодня", виписали її концепцію, зверстали пілотний номер, зареєстрували в Держкомінформі, шукали інвесторів, в тому числі і за кордоном. Паралельно громадська організація "Інститут ПіАР та ПіЕй", до якої я належу, займалась пошуком партнерів, які б погодилися на певному етапі підтримати інтернет-проект, про концепцію якого говорив раніше. Нажаль, далі обіцянок газетний проект не пішов, а от з інтернет-виданням пощастило.

- Ти ніде не казав, хто ж усе-таки фінансує "Ґлаврєд"? Розумію, що цим питанням тебе уже "дістали"...

- Не те слово "дістали". Мене це не дивує, оскільки і політики, і журналісти звикли жити за правилом: "Фінансує якийсь Вася Пупкін газету - значить, в ній відображена позиція Васі Пупкіна". А те, що може бути якось інакше, що єдиною "цензурою" може бути лише здоровий глузд, і що є такі люди (а вони поки що не знані політики, а скорше бізнесмени), яким набридло читати "збочену" інформацію, чомусь не вірить ніхто. І найцікавіше, що такі люди є і в пропрезидентському таборі, і в опозиції. З ними ми співпрацюємо і будемо співпрацювати.

- "Ґлаврєд" претендує на істину в останній інстанції?

- Ми не є ні опозиційним, ні провладним виданням. Ми будемо старатися бути об'єктивним виданням. Я прекрасно усвідомлюю, що як тільки хтось із партнерів буде диктувати редакційну політику, мені доведеться залишити видання. Я впевнений у власних силах, і не боюся все почати спочатку.

- Ти збираєшся іти в політику?

- Скажу так: я цього не виключаю. Але мені здається, я ще не вичерпав свої журналістські можливості. Чи ти так не вважаєш? В планах - своя газета, журнал, інформаційне агентство, проект на одному з телеканалів.

- Ти раніше писав вірші. Чому закинув?

- Життя потягнуло на прозу. Хоча для багатьох я ще досі залишаюсь романтиком.

- А щодо прози - це серйозно?

- Не зовсім. Хоча дійсно пишу роман. Але так повільно справа просувається... Інколи я розумію: не вистачає просто людських емоцій, оскільки більшість часу і енергії іде на рутину - всю оцю політичну метушню. Хоча я прекрасно усвідомлюю, що вічним може бути тільки мистецтво.

- Ти говориш уже про вічність? Боїшся смерті?

- Кожна людина в думках уявляє свій похорон. Мені давно такі сни не сняться. Я хочу жити.

Розмовляв Роман КУХАРУК.