Літературний форум
КНИЖКИ

ГЛИБИНА ЛЮДИНИ І НАЦІЇ

00:00 13.04.2008

ГЛИБИНА ЛЮДИНИ І НАЦІЇ

Ще не встиг вистигнути атрамент на моєму стилі після написання реценжки на перекладений Наталкою Сняданко роман Ґюнтера Ґрасса «Кіт і миша», як на ринку з’явився переклад Марії Василишин роману сербського письмака Драґослава Михаїловича «Коли цвітуть гарбузи». У них дуже багато спільного – написані у шістдесяті роки, за формою новаторські, за змістом неперебутні.

Драґослав Михаїлович для розпочатку свого роману знайшов героя – боксер Любо, що має родину, країну, націю, мову, сленґ – а перегодом має тільки спогади у чужій країні. Розмовна мова і спозир на світ з однієї перспективи дає можливість читачеві :

а. полюбити героя.

б. збагнути Сербію.

в. з’ясувати для себе чимало вагомого з медитативного ряду психофілософії людини.

Сюжет немудро звичайний – юнак з простої родини з одвічними проблемами, чию кар’єру ламає до коліна політика, не приймає правил гри і ламає світ – а разом з ним і своє приватне життя. Але тут має значення, як то повіджено, з якими акцентами і якими художніми засобами.

А засоби тут найрізноманітніші – і поезія («Але я більше тебе не любив», «Твоя душа трохи засмерділась», «А десь далеко, тихо, заколисуюче, п’янко співають жаби, і мені часом здається, що то хтось довкола натягує якусь завісу. Чи може у такий вечір хтось когось вбити?»), і гумор («розходиться як колишній піп», «Коли б десь вночі зустрів його самого, він би йому тоді вирішив його проблеми», «дивиться кудись собі в капці»), і самоіронія («Додому повертаюся змучений як пес», «зайшла мені вода у вуха», «З’явилось якесь маля, що слиняве, топчеться чогось, як півник, навіть мені до колін не дістає, але публіка ледь більше за нього, ніж за мене! Я переміг його: не свистять, аплодують, але більше йому, ніж мені!»), і розкіш експресії сленґу («мать вашу заслинену», «але він мене вилапав»), і різкість парадоксу («Це – як якась менструація. У вас її, видно, мають і чоловіки. І коли вже її мають, то мають право на неї»), і влучні психофілософські визначення («він не любив робити те, в чому би не мав глядачів», «був одним із тих, хто вміє поламати плани багатьом кращим від себе», «Він, бачу, переляканий на смерть. Душі в ньому нема», «У нього по лиці ніби якісь корчі пройшли», «очима брехливо блукає навколо», «А у самого щось таке, ніби яйце, як кулак, пройшло через горло і лягло на серце», «туберкульозні (…) Дивлюсь на них отак зблизька. Люди як люди: не видно, що їх зсередини гризе», «Мій голос ніби трохи згірк»), і глибина життєвої філософії нації, що постає з досвіду і характеру тої нації («мене послали туди, де дідько каже на добраніч», «Суля лишився лежати посеред душановацького базару, як мішок гнилих помідорів», «Може, там написано не саме так, але саме те означало», «Між тим, смерть уже оселилась у моєму домі», «Можу так, побільше не можу ніяк. Розтратилось», «Я, Любо,не хочу бути тренером ні комусь, кого можуть вбити, і ні тому, хто би міг вбити», «Але це мене вночі душить. І відчуваю. Цього людина постійно мусить сподіватись», «Ми живі були разом, хай так будемо і мертві. А ти і Влада, коли він приїде, не робіть по-старому. Досить уже сварок. Більше нікого не будете мати. Ти – тільки його, він – тільки тебе. Що було – то було. Й оженіться. Чоловік без жінки – як гнилий пень при дорозі. Не дуже з тим поспішайте, щоб не помилитись. Але і не дуже довго чекайте», «І ти нікому в хату смерть не приніс. Як мені»).

На дорозі в героя трапляються люди (мама, тато, тренер, мама убитого ним хлопця), які розкривають йому очі на світ, на себе і на життя. Але це не герої герою, а письменник читачеві то робить – в цьому і полягає суть доброї літератури.

Герой міняється разом зі світом, який міняється динамічніше за героя -- «А ви, якщо колись підете на Душановац, подивіться на нього. Я чув, він досить змінився, і нехай. Тоді ви, може, згадаєте, що живе одна людина, яка і коли стоїть, і коли ходить, і коли сміється, і коли спить – плаче за ним, людина, яка ще може надіятись тільки на війну». Бог дає відчутні знаки – арештовують брата, тратиться зґвалтована сестра , помирають мама і тато, вмирає і добитий ним винуватець смерті його сестри. Пронизливими є розмови з татом і з мамою убитого хлопця – вони відкривають в герої такі незглибимі глибини, яких він не сподівався у собі мати. Відбувається філософське осяяння, без якого жоден добрий роман не має жодного сенсу.

Варто віддати належне перекладачеві Марії Василишин – то є вельми штивна річ.

Роман КУХАРУК