Літературний форум
КНИЖКИ

ПРАКТИЧНА СУТНІСТЬ ЛІТЕРАТУРИ

00:00 05.04.2008

ПРАКТИЧНА СУТНІСТЬ ЛІТЕРАТУРИ

Два попередні роки для критика та літературознавця Євгена Барана були продуктивними та змістовними, мається на увазі, у літературному сенсі. Дві книги – «Читацький щоденник – 2005» (Тернопіль, Сорока, 2006) та «Порнографічна сутність правди» ( Париж, Цвікау, Львів, Зерна, 2007) – порадували читача своїм виходом у світ.

Не скажу, що зазначені книги чимось особливим відрізняються од усіх попередніх. Є радше доповненням до когорти літературних розвідок доцента із Прикарпаття. Євген Баран – відомий і шанований багатьма як в Україні, так і поза її межами. У нещодавно опублікованій «Літературною Україною» статті я знайшов один дуже цікавий і, що головне, характерний та правдивий вислів про Євгена Барана: в Україні немає жодного письменника, котрий, серйозно працюючи у літературі, не був би помічений Є. Бараном, і твори котрого не потрапили би під критичний погляд останнього. Це, мабуть, достоту так. Перша книга автора цієї статті «Кров і залізо» теж була рецензована шановним критиком.

«Читацький щоденник – 2005» поділений автором у три блоки, кожен з яких містить критичні нариси відповідно поетичного, прозового та літературно-критичного спрямування. У коротенькій передмові автор зізнається, що писати читацькі щоденники він привчився ще із дитинства. Відтак, усі його подальші виступи у періодиці були нічим іншим, як публічним веденням читацького щоденника. Саме читацького, бо герой цього нарису називає себе критиком лише за інерцією, внаслідок, як сказано у передмові, кон’юктури. Хоча, насправді, є «уважним, відданим звичайним читачем Літератури».

Серед письменників, котрих критик згадує у свому читацькому щоденнику, є імена таких відомих поетів, як Ігор Павлюк, Василь Слапчук, Богдан Чепурко, прозаїків – Іван Гнатюк, Роман Іваничук, Марія Матіос, Степан Процюк, Тарас Прохасько.

До другої книги Євгена Барана, «Порнографічна сутність правди», увійшли есеї на різноманітні теми. Від побутової бувальщини до політики. Книга видана у бібліотеці альманаху українців Європи «Зерна» – вотчині Ігоря Трача. Власне, за цю книгу Є. Баран і був удостоєний звання лауреата міжнародної премії імени Богдана Нестора Лепкого. На жаль, попри запросини, на дійство вручення премії в Спілку письмеників у Львові я не зміг прибути. Тому обійдуся тут самою згадкою про подію.

«Порнографічну сутність правди» (вже сама назва заінтриговує) можна вважати як доповненням до творчого доробку Є. Барана, так і дещо його оновленням. Автор, як уже було сказано, у книзі есеїв намагається вийти з русла власне літератури. Обережно ступаючи на ще нові для нього береги політичного аналізу. Хоча, критик може тут мені й заперечити, мовляв, він усеодно залишається, так би мовити, споглядальником політики, описуючи лише свої, суто суб’єктивні враження од побаченого і почутого. Звісно, він на це має повне право. Проте критичної оцінки уже зазнав. Так, Тетяна Дігай з Тернополя, автор ряду критичних нарисів з потоку сучасної літератури, одверто зізналась, що остання книга Євгена Барана її розчарувала. А Роман Кухарук порадив критикові узагалі залишити такі спроби.

Як би там не було, нові книги від Євгена Барана – це завше цікаво та інтригуюче. Критик ділиться зі своїми читачами практичним досвідом власного життя, власного перечитування і переосмислення перечитуваного. Спонукає робити те саме бодай на суто теоретичному рівні.

Петро Гнида