Літературний форум
КНИЖКИ

ВНУТРІШНЄ СУГОЛОССЯ

00:00 07.09.2007

ВНУТРІШНЄ СУГОЛОССЯ

Специфіка України полягає у тому, що вона – велика держава, і в неї чимало територій. Після того, як Москва перестала бути для нас столицею, центр культурної та елітної ваги перемістився до Києва.

Київ став повновартісним столичним меґаполісом, у якому концентруються елітні та фінансові ресурси. Таким чином з провінцій викачуються кадри, які тим провінціям украй потрібні.

Завдання української еліти і української влади (якщо такі колись сформуються у потужну політично-суспільну силу) – зробити Україну країною без провінцій. Що це значить? Це значить – з`ясувати історичну та духовну специфіку того чи іншого краю, сформувати духовне поле місцевої (не містечкової) еліти, яка буде вписана у контекст загальноукраїнський, а відтак і у всеевропейський.

На думки саме в такому напрямку мене спонукала книжка невтомного Івана Бандурки з Тернопільщини, присвячена невтомному ж Богданові Мельничукові з Тернополя – „Чотири вежі Богдана Мельничука”.

Книжка написана зі знанням справи, добрим стилем, а дефініції автора про свого героя підтверджено повновартісними цитатами з його щоденнників, інтерв`ю, творів.

Драматург, прозаїк, краєзнавець, редактор і видавець – вежа за вежою, крок за кроком Бандурка відстежує життєвий і творчий шлях Богдана Мельничука, вписуючи його у контекст загальноукраїнського літературного процесу. І проз усю книжку червоною ниткою (чи малиновою – кому як до смаку) проходить думка про першість Тернополя (отут ми випередили Львів, а тут – і сам Київ).

У книжці багато влучних і доречних цитат („Поети кохаються з вічністю, а вічність достойних любить”. Борис Демків, „...специфіка праці актора, на відміну від, скажімо, роботи письменника, художника чи журналіста, така, що цей здобуток не можна поставити на полицю” Богдан Мельничук), багато поезії (хоч би й у назві новели Мельничука „Сліди з попелом і калиною”), та й сам автор вдається до сміливих, свіжих порівнянь -- „Відтоді це незбагненне слово „журналіст” трепетним пташенятком жило в серці Богдана”, „творчий виноградник”, „внутрішнє суголосся”.

У книжці також є розлогий список літератури, що придасться кождому українцеві до ужитку.

Єдина заувага – Андрухович не є лавреатом Шевченківської премії.

Отож Іван Бандурка закликає нас своєю книжкою – любіть свій край і провідників того краю, кажіть їм правду про них при житті, а не після погребу. І це внутрішнє суголосся краю і митця, митця і України, України і читача є коштовним і неперебутнім нашим спільним набутком.

Роман Кухарук