Літературний форум
КНИЖКИ

ЯНГОЛ УДОДИК

00:00 07.09.2007

ЯНГОЛ УДОДИК

Дозволю собі кілька міркуван з приводу книжки Анатолія Удодика „Гріх шукань”.

У кожному вірші відчувається характер письменника. Не скажеш, наприклад, що це писала жінка.

Вірші кремезні і потужні, крокують твердо і навпростець, рими точні і гострі, немов лезо, багато ритміки і дії. Все вивірено і праґматично, логіка залізна. Дуже багато дієслів, але автор виявляє неабияку майстерність, уникаючи дієслівних рим. Такі ж і образи: „завод завмер. Мов кінь, мов меч в польоті”, „сколоть з душі намерзлий чорний лід”, „де ж ти янгол від рала, де твій голос-бурав”, „міста – камінні в бруді деки”, „цупким грибом, чий корінь – у землі”, „владновійні, лютопізні, шаленіючі вітри”, „жилами невтомними гула”, „...щоб зникали безслідно ті, що йшли напролом” і так далі. Поезія – це ніби засіб боротьби для автора: „ми ж янголи, поети і солдати”. Деякі заклики виглядають войовничо-революційними: „...до свободи душа підкорена зове” (вірш про кохання), „не спи, не жди, світа – заводь”, „геть віддати розум, спокій, душу”, „не здавайся на вершині”. Ніби відповідаючи, чому у ситий мирний час такий неспокій у душі вирує: „боротьба за життя безнастанна загороджує небо від плах” та „політ в покривленій Русі орлу під силу – не синиці”.

Відчувається прагнення розставляти у віршах всі крапки над „і”, вибудовувати чіткі логічні ряди, де, як правило, немає напівкольорів: „ріже казку на правду й брехню”. Як засіб, автор використовує скорочені речення, досить часто тире: „надії – сірі, небо – в позолотах”, „в грудях – грудня кисень”, „горілка – зло, дурман, отрута”, „в кінець-початок, в смерть-обнову”, „було всім ясно без сумнівних версій...”.

Декілька образів виглядають сумнівними щодо смаку: „спокійні фініші гниття”, „море мокрих годин” (можна бути мокрим з різних причин, не тільки від сліз), „в багні конвульсії села”, „веселі метелики лижуть простори”. Містично-трилерсько-кровожерливі: „в медове дерево вгризалася сокира, пила смолу вдоволена пила” (вірш називається „Будівельна ідилія”), „бовваніє вовкулака, - трухло-древній, вічний пень” (вірш „На хвилях літа”), „фальшували, рубали на фарш”. Оригінальний образ „хтось купався в жупані зі слів” мені особисто не смакує, я його сприймаю, як негативний, тому що це не зручно і не естетично – купатися в жупані, хіба що, коли під лід провалишся. Рядки, що сподобалися: „розкішна пані на добротнім возі палітрою присмачує туман” (вірш „Осіннє”), „льоном білим хвилі снігу ніч несуть за горизонт”, „обертаючись на жабу, в небо стрибнув черевик”, „снігів сметанність, кришталевість криг”, „з вогнем небесної краси ти вознесешся навіть в ступі”, „життя не спинилось, бо сонячний сніг”.

На цій світлій ноті хочу побажати всього найкращого читачам і автору.

Галина Геря