***
Упав на землю синій вітер,
Поклав мені на плечі руки
І став про втечу шепотіти
(Чи то від щастя чи від муки).
Я не послухалась вітриська –
Мені тікать кудись? Навіщо!
Та враз побачила… так близько
Той, що для нього мої вірші.
Хотіла кинутись назустріч,
Та й кроку не змогла ступити.
А ззаду реготав безгучно
Мене за плечі взявши вітер.
ХАТИНЬ
Хотіла б цього – не хотіла,
Дзвони гудуть щоночі.
Від диму з пожеж Хатині
І досі сльозяться очі.
Щоночі мигтять на стінах
Людей замордованих тіні.
І батько отой, що над світом
Підняв обгорілого сина.
Печаллю чоло пооране…
Звисає безживне тіло…
Тривожними знаками оклику
Стоять комини обгорілі…
Хотіла б цього – не хотіла,
Дзвони гудуть щоночі.
Від диму з пожеж Хатині
І досі сльозяться очі.