Літературний форум
ПОЕЗІЯ

«На капустяному листку

21:05 17.10.2007

* * *

«На капустяному листку

Ледь підрум’янений окраєць,

Якого з казки кинув заєць

На капустяному листку. […]»

Яр Славутич (Тріолет)

з дитячих літ

від зайця хліб

найзапашніший нам у світі

вже капусти дощем умиті

і сто разів дозрів той сніп

і найсолодше пахнув ліс

зайці ходили по суниці

до ніг розніжено стелився

ледачий хитрий в лісі лис

а ніччю білі капусти

лягали долі хлібнокрило

допоки в казку ми щосили

щоразу прагнули втекти

* * *

Молоде вино що й молоко

Упаде незрілим виноградом

Вип’є осінь молодість із саду

Теплокрилим волооким сном

Змінить світу витканий геном

Розгадати – знати і не знати

З шовку трав – у золотистий ром

Перетворить ще зелені шати

Ліс розкриє руки в небеса

«Я боюсь оголення занадто»

Непогаслим в осені багаттям

На калині світиться роса

Не останній птах із могікан

Вигне вирій в мареві дугою

Як скрипаль тектиме зі струною

Просинь потече дощем від ран

Серце

Я серце, я – напохваті боєць,

Навпочіпки у жилах клекотіло,

Коли твоє до болю стяте тіло

Торохкотіло людям про кінець.

Герой ущент розмореної драми

Щомиті кляв оцей неспинний герць,

Коли у грудях билось до нестями

Одне за цілих сто таких сердець.

І вірило, надіялось, летіло,

До щастя намагалося дійти,

Бо що йому омана у безсиллі,

Коли не вмерла віра у світи.

І мусиш йти за грудкою цією,

І честь їй буде, слава і хвала,

Що ти не став у споришах землею

За мить, коли любов твоя прийшла.

* * *

Летів літак, він небо пересік

І кіт утік, коли збирався спати,

І спила осінь з чаші теплий сік,

І стала літо-зелен роздягати.

Узяв Перун і кинув з-поза хмар

Дощі і грім – веселі, заповзяті,

Уперта осінь випила узвар

І стала пісню сонячну співати.

І зацвіло, забарвилось, сплелось

У неймовірні, кольорові шати,

Розлігся день вдоволено котом,

Коли сам кіт лише збирався спати.

Летів літак і лащився до хмар,

І кіт і день розмріялись літати,

Коли п’янкий осінній Світозар

Вихлюпував його величність свято.

жовтень 2006

* * *

Киця скиглить на печі,

Хоче їсти калачі,

Зі сметаною, без супу,

Хрупотіти смачно «хрупу»

І казати: «тупу-тупу»,

Коли хлопчик наш маленький

Замість калачів тепленьких

Принесе їй миску супу.

грудень 2006

* * *

Я не жива, я не вода, й не море,

Я просто сіль, розсипана у вир,

Колись любов випрошувала в горі,

Тепер її виболюю для гір.

В розквітлому травневому двобої

Вмивають грози зраджені світи,

Так тісно бути музикою болю

І без упину плакати і йти.

Я не жива і сіль моя у морі

……………………………...

травень 2007