* * *
«На капустяному листку
Ледь підрум’янений окраєць,
Якого з казки кинув заєць
На капустяному листку. […]»
Яр Славутич (Тріолет)
з дитячих літ
від зайця хліб
найзапашніший нам у світі
вже капусти дощем умиті
і сто разів дозрів той сніп
і найсолодше пахнув ліс
зайці ходили по суниці
до ніг розніжено стелився
ледачий хитрий в лісі лис
а ніччю білі капусти
лягали долі хлібнокрило
допоки в казку ми щосили
щоразу прагнули втекти
* * *
Молоде вино що й молоко
Упаде незрілим виноградом
Вип’є осінь молодість із саду
Теплокрилим волооким сном
Змінить світу витканий геном
Розгадати – знати і не знати
З шовку трав – у золотистий ром
Перетворить ще зелені шати
Ліс розкриє руки в небеса
«Я боюсь оголення занадто»
Непогаслим в осені багаттям
На калині світиться роса
Не останній птах із могікан
Вигне вирій в мареві дугою
Як скрипаль тектиме зі струною
Просинь потече дощем від ран
Серце
Я серце, я – напохваті боєць,
Навпочіпки у жилах клекотіло,
Коли твоє до болю стяте тіло
Торохкотіло людям про кінець.
Герой ущент розмореної драми
Щомиті кляв оцей неспинний герць,
Коли у грудях билось до нестями
Одне за цілих сто таких сердець.
І вірило, надіялось, летіло,
До щастя намагалося дійти,
Бо що йому омана у безсиллі,
Коли не вмерла віра у світи.
І мусиш йти за грудкою цією,
І честь їй буде, слава і хвала,
Що ти не став у споришах землею
За мить, коли любов твоя прийшла.
* * *
Летів літак, він небо пересік
І кіт утік, коли збирався спати,
І спила осінь з чаші теплий сік,
І стала літо-зелен роздягати.
Узяв Перун і кинув з-поза хмар
Дощі і грім – веселі, заповзяті,
Уперта осінь випила узвар
І стала пісню сонячну співати.
І зацвіло, забарвилось, сплелось
У неймовірні, кольорові шати,
Розлігся день вдоволено котом,
Коли сам кіт лише збирався спати.
Летів літак і лащився до хмар,
І кіт і день розмріялись літати,
Коли п’янкий осінній Світозар
Вихлюпував його величність свято.
жовтень 2006
* * *
Киця скиглить на печі,
Хоче їсти калачі,
Зі сметаною, без супу,
Хрупотіти смачно «хрупу»
І казати: «тупу-тупу»,
Коли хлопчик наш маленький
Замість калачів тепленьких
Принесе їй миску супу.
грудень 2006
* * *
Я не жива, я не вода, й не море,
Я просто сіль, розсипана у вир,
Колись любов випрошувала в горі,
Тепер її виболюю для гір.
В розквітлому травневому двобої
Вмивають грози зраджені світи,
Так тісно бути музикою болю
І без упину плакати і йти.
Я не жива і сіль моя у морі
……………………………...
травень 2007