Літературний форум
ПОЕЗІЯ

На майбутнє і прожите,

15:46 07.09.2007

І ми можемо зараз усе розділить

На майбутнє і прожите,

На прийдешнє і те, що не має кінця

(і якщо не розділим, то знаю - змогли б).

Розділити життя й почуття

На майбутні, теперішні пройдені...

Та куди ти помістиш мене?

Певно, буду завжди поза часом

я і поза простором – де саме –

не знаю я.

Певно десь біля ніг твоїх,

біля фалосу, бо піднятися

вище

самій же

не вистачить

сил.

4 червня 2006 року

того вечора я думала, що збожеволію...

Давно вже літо відцвіло

Давно вже літо відцвіло,

Давно воно тебе у мене вкрало.

І ти пішов, не кажучи мені нічого,

Залишивши в душі свою частиночку брудного.

Я часто чую ще твій голос, -

До боротьби мене він пробудив.

Як в полі, іноді буває, що не сходить колос ,-

Ти теж, мій любий, не діждався жнив.

Пішов в той час, як я не мала сили,

( в моїй душі тоді була весна),

Тобі чекання всі ці вже обридли,-

Не бійся, любий, тебе для мене вже нема.

По правді, не було тебе в мені ніколи.

Це просто все життя потік.

От тільки бруд, неначе чорні смоли

З твоєї в мою душу перетік.

2 вересня 2004

Подивися, коханий, який дощ за вікном,

Іще трохи й сама я заплачу.

Небо вкрите із хмар сірим вінком –

Я без тебе жити не хочу.

Мені важко збагнути, яким буде цей день.

Просто важко без тебе, мій любий.

Я кохаю тебе, як весну соловей,

Мені другий ніхто непотрібен.

Може скоро і стихне природня печаль,

Скоро вітер зжене усі хмари.

Тільки ти не зі мною сьогодні, на жаль,

Не зі мной ти сьогодні, коханий.

Подивися, мій голуб, на вулиці дощ

Пестить ніжно зелене ще листя.

Чуєш, любий, ці співи печальних дібров?-

Це життя, така наша дійсність.

Подивись у вікно – скоро пройде усе...

Прийде жовта, печальная осінь,

Полетять всі птахи, полетять журавлі...

Може й мій журавель мене скоро самою залишить?..

23.08.2004

Знов розгонює вітер сміття по асфальту.

Вже весна – а мороз не пускає.

Я стою в самоті і дивлюсь, і палю сигарету,

І таке відчуття, що крім мене на світі нікого немає.

В самоті все життя.

Все життя поруч з тобою... далеко.

Поруч ти, та не знаєш мого почуття,

А я просо живу і палю сигарети.

10 березня 2006 року

Обсипається листя з гілок,

І в озерах холодна вода.

Йде вже осінь-слухачка пліток, -

В неї дуже тиха хода.

Тихо дні пливуть у тижні, тижні - в місяці...

Згадую все, що було минулого року –

Та не можу зробити ні кроку, -

Зморшки вже на моїм юнім лиці.

Плаче жовта береза-весна за вікном,

Плачуть липи давно вже без квіття,

Плаче небо, що вкрите сірим вінком,

Плачу я, футболячи жовте листя.

13.10.04

Розтікся по стіні промінчик сонця -

Немає клятої зими

І заглядає весна у віконце,

І землю криють квітів килими.

Зима пройшла, а чи надовго?

Весна прийшла, а чи навічно?

Чи будуть знов летіти журавлі?

Чи будуть ще кричати в небі їх ключі?

Чи буде травень, чи буде він

Сидіти ще у мене на плечі?

Чи буде ще рости барвінок?

Чи буду плести з нього я вінки?

Зима заполонила душу,

Зима засіла у мені...

Я, певно, щось зробити мушу,

Та сили всі лишилися в одному дні.

В той день летіли в небі журавлі,

В той день зима зустрілася з весною.

І хмари небо все заволокли,

Але як згадую, то, наче, це було і не зі мною.

Ті журавлі на тлі брудного неба

З собою мою душу понесли.

Забрали все що треба і не треба:

Забрали сни, життя – все понесли.

Чекаю їх тепер я дні і ночі.

Я навіть бачу їх в подобах снів моїх

(Та якщо раптом знов звернуть до мене,

То мої очі,

мабуть, не побачать їх).

Весна 2007

Сонет

Я – тут, а ти – десь там –

За сірим горизонтом хмар,

За зеленим листям,

На далекій вулиці сонного міста.

У небаченім сні,

У полоні меланхолії

Тебе ждуть чужії світи

І незвичні периферії.

Та, мабуть, не важко тобі

І не мучать тебе мрії.

Душа твоя –птахи –

Захотіли і полетіли в далекі краї.

А мені цей душевний відліт

Закрили сусідніх будинків дахи.

26.06.05

Ти далеко...

І навіть не в відстані справа,

Ти далеко...

Не розвіє думки мої твоя мова.

Ти далеко...

Все життя б віддала,

Щоб приблизити тебе до себе,

Щоб почути слова

І побачить печальнії очі.

Я не сплю, як сова –

Мій супутник безсонії ночі.

Я хотіла тебе забути,

Із птахами відпустити у вирій -

Та не можу без тебе я бути –

Не пускають тебе мої мрії.

Бачиш, осінь вже на дворі

І жовтіє листя.

Відчиняю тобі двері –

Ти не йдеш з мого обійстя.

Я боюся, що ти зникнеш,

Станеш чимось буденним для мене.

І думки мої скоро поникнуть,

І не буду я думать про тебе...

Я завжди хочу, щоб ти був зі мною.

Навіть так, як зараз є.

Я живу лише тобою,

Не залиш же ти мене.

2004 рік

Той силует в далечині,

Те жовте листя на асфальті,

І сірі хмари в вишині –

Душа моя, неначе, як на карті.

Але все то мине,

Протече наче річка.

Ніч чорнило проллє –

А за душу горить жовта свічка.

Не побачить ніхто тих дивних ниток,

Що держать мене на цім світі.

Тільки той, хто не чує пліток

Все побачить у істиннім світлі.

11.10.04

Чому без тебе так мені погано?

Чому без тебе я така сумна?

Так хочеться відчути темряву –

Та в світ справжнього нічого вже нема.

Так хочеться відчути темряву –

Розбити ліхтарі

І кинути життя у прірву,

Життя своє і все разом із ним

І розтоптати пам’ять, спогади

І жити в однім дні.

Життя непізнане, непізнаване, лише здогади

І ми живемо в нім.

24 квітня 2006 року

Я стою у окна

и смотрю на лужи.

Никому не нужна,

А кому этот дождь сейчас нужен?

Я стою у окна

и смотрю на листья –

Рисует природа,

Словно я кистью.

Я стою у окна

И смотрю на людей.

Я могу точно сказать,-

у меня никогда не будет детей.

Я открыла окно

вытянув руки.

Какое же грустное это «ничто»,

какие оно приносит муки.

9 мая 2005 года

Все місто заволік туман,

Якщо дивитися на нього з висоти –

То світ – обман,

В якому всі ми коротаєм віку.

Сьогодні відчуваю кроки осені,

Ідуть дощі і падає листя,

А з висоти все жовте,

Хиже мов лисиця.

Весь світ – одна лисиця.

Така велика, хижа, жовта,

Що вже не вистачає місця

Для всіх хто є, хто живе...

Лисиця – осінь – це печаль,

Жовта, наче вбита гепатитом.

А я живу на цій землі, -

Я вбита світом.

28 вересня 2006 року

Так холодно й не вистачає місця,

Життя зжало ланцюгом,

А всі гадали, що то є

Коралове намисто...

Чудові перли оксамиту снів

І теплий дотик срібної сніжинки –

Все загубилося в потоках днів,

Забрало із собою все,

Що мала я від жінки.

Забрало чари і красу,

І молодість, і ніжність...

Забрало спів душі, жагу...

Забрав багато в мене також час,

Що нібито лікує...він лікував

мене (мабуть

професор, що багато знає) і восени,

і навесні, і влітку,

і зимою...

Але мені здається, що моє життя –

Це зовсім не зі мною.

14 листопада 2006 року

Чому без тебе так мені погано?

Чому без тебе я така сумна?

Так хочеться відчути темряву –

Та в світі справжнього нічого вже нема.

Так хочеться відчути темряву –

Розбить всі ліхтарі

І кинути життя у прірву,

Життя своє і все разом із ним.

І розтоптати пам’ять, спогади

І жити одним днем.

Життя не пізнане, непізнаване, лише здогади

І ми живемо в нім.

24 квітня 2006 року

Тихим шумом дощів

Я кохаю тебе

Вітром ранку в саду

Я кохаю тебе

Тихим стоном душі

Проклинаю тебе

Стомленим серцем

Кохаю тебе

Там де люди самотні

Де кінчається світ

Я змогла відшукати тебе

Щоб врешті-решт втратить

Відшукати тебе

Полонити собою

Все забути, і врешті

Не бути з тобою

День № 4

21 червня 2006 року.