Літературний форум
ПОЗИЦІЯ

Презерватив для журналіста

16:36 08.08.2007

Презерватив для журналіста

Як кидають журналіста?

А дуже просто. Інколи навіть мовчки.

Журналіст наймається на роботу. Йому пояснюють – матимеш стільки-то, проте не все офіційно. Щось маленьке – по касі, все інше – в конвертику, можливо, в твердій валюті. Журналіст погоджується – і працює.

Працює доти, доки наймач на роботу не платить менше, ніж обіцяв. Якщо взагалі платить. Можна кричати, погрожувати – ніщо вже не допоможе. Як то кажуть – після бою руками не махають. Юридично журналіст незахищений. Та й фізично – не дуже. Що ж робити?

Єдиного рецепту, звичайно ж, немає. Проте якісь основні принципи все ж таки є.

Для початку треба з’ясувати для себе інформацію, хто стоїть за виданням, міцність структури, її можливості, а також особистість самого головного редактора. Є такі спритники, що наобіцяють тобі золоті гори – а потім з цими обіцянками-цяцянками і залишишся.

Велике значення має так званий офіс, який одночасно є і твоїм майбутнім робочим місцем. Від умов роботи багато що залежить. Пам’ятається, ми колись робили кольорову ґазету на одному трьохсотому комп’ютері. Звичайно, і таке теж можливе, проте подібна робота нагадує відоме оповідання Азіза Несіна, де хірург вирізає гланди журналістові під час виборчої кампанії через задній прохід. Роботодавець, особливо, якщо він належить до когорти доблесних бізнесовців, не завжди розуміє потребу устаткування. Одного разу мені довелося потратити три місяці на те, аби переконати власника ґазети у тому, що лазерний принтер А-3 варто придбати, і то негайно.

Від умов роботи залежить якість тієї ж роботи. А від якості – рівень видання, ім’я журналіста на ринку ЗМІ, зрештою -- платня.

Знайомлячись з методами роботи свого майбутнього шефа, варто з’ясувати, наскільки він практично знайомий з журналістикою, кому надає перевагу при доборі кадрів. Буває так, що набирають переважно друзів, родичів та знайомих, які будуть тільки числитись, а працювати будеш все таки ти – не друг, не родич і не знайомий. Подібні випадки спіткали не раз і мене. Подібні структури, як правило, потребують тільки редактора. Всі інші кадри вже є. Так було з одною ґазетою. Фірма мала у штаті верстальника-набірника-дизайнера в одній особі, двох рекламістів, двох реалізаторів і одного журналіста. Всі вони приходились родичами чи друзями керівникові фірми. Вакантним залишалося тільки місце редактора. Зайве казати, що воно було вакантним перманентно – редактори просто довго не затримувались. Щось подібне довелося спостерігати і в одному енергетичному журналі. Пані шеф-редактор бідкалась, що не має доброго редактора, хоча готова платити чималі гроші йому за роботу. Я, втішений такою ситуацією, погодився. Проте, як виявилось згодом, у штаті журналу були відсутні дизайнери, заввідділами, журналісти, зате були дві секретарки, загиканий менеджер з питань піару і четверо рекламістів. Що ж до журналістів та виробничої команди, то вони працювали на чисто халтурних засадах. Отже, редактор мав не тільки підписувати номер, несучи відповідальність за все вміщене в ньому, але й писати статті, займатись організацією процесу, добувати інформацію, бувати на заходах, що стосуються енергетичної галузі… Це для однієї людини фізично неможливо навіть за великі гроші, тому, я думаю, той журнал і досі не має редактора.

З’ясувавши систему, у якій доведеться працювати та умови своєї роботи (робоче місце, розпорядок дня, обсяг роботи, особистість шефа) варто братись за найголовніше – умови оплати праці та юридичне забезпечення цих умов. Щодо платні, не варто соромитись високих сум. Треба знати собі ціну і ціни на ринку аналогічних ЗМІ за аналогічну роботу. Добре, коли ціну першим називає роботодавець – є можливість маневру. Арґументація ціни ні в якому разі не має торкатись сімейних проблем. Так, один журналіст, наймаючись до мене на роботу, назвав високу ціну своєї майбутньої роботи. Коли я поцікавився, чому так багато, він арґументував – мені треба знімати дорогу квартиру і годувати маленьку дитину. Безперечно, такі, з дозволу сказати, арґументи не працюють – вартість журналіста -- це його професіоналізм передовсім. Якщо ви назвали ціну в 1000 дол. (до прикл.) то маєте арґументувати це тим, що в таких-то виданнях платять так або й більше, а сама робота варта того. Арґументом є і таке – “Якщо ви хочете, аби була повна віддача і я не відволікався на халтуру в інші ЗМІ – платіть стільки”.

Якщо ціна обумовлена, треба закріпити її в юридичному документі – це може бути угода чи контракт. Не бійтесь вказувати всю суму (включаючи податки) у контракті. Обов’язково включайте в контракт пункт, у якому ідеться про відшкодування в разі розірвання контракту не з вашої вини. Сміливо включайте в контракт умови вашої праці, а також термін дії та інші цифри чи відсотки. Перед підписанням документа не полінуйтесь показати його доброму юристу, а в кращому разі не поскупіться на власного адвоката – вартість його послуг може бути закладена у контракт.

В сучасному світі, коли економічна ситуація нестабільна, а власники видань мало піклуються про дотримання даного слова журналістові – варто якнайсерйозніше ставитись до своєї роботи і турбуватись про захищеність свого заробітку.

Не соромтеся також вимагати аванс за свою роботу – це досить важливий елемент стосунків з працедавцем. Заодно перевірите його готовність платити і серйозність його намірів щодо вашої праці саме у його виданні. Аванс може становити місячну платню – а якщо вона досить висока – половину цієї суми. В усякому разі, якщо ви не підійдете працедавцю з певних причин, час, згаяний на входження у систему і роботу буде оплачений заздалегідь.

Я певен, чи не кожен український журналіст має негативний досвід спілкування з численними кидалами.

Отже, висновок один -- поки в країні не встановиться нормального ринку ЗМІ, не запрацює на повну силу авторське право, журналіст мусить подбати про себе сам.

Роман Кухарук