Літературний форум
ПОЗИЦІЯ

Від Оксани Бєлякової

15:15 07.09.2007

Коли в черговий раз знову щось чую про коаліцію демократичних сил стає дивно і навіть смішно! Вона нікому аж ніяк не потрібна. У кожної політичної сили є на це свої резони. Але найяскравіше це видно на прикладі президента і прем`єра. Як би це не банально звучало, але теперішній стан речей для цих двох політичних фігур є ідеальним „раскладом”. На відміну від попереднього президента, який тримав всю країни в їжачих рукавицях за допомогою всіх гілок влади і структур, де на ключових посадах працювали свої, перевірені і навіть досить компетентні кадри.

Нинішній президент не мав шансів на перемогу, якщо б зберігалася попередня модель управління або краще сказати панування. І оскільки його основним гаслом було протиставлення ку(ч)мівській моделі чогось нового, а нічого нового так ніхто і запропонував. І не тільки тому, що пропонувати було нікому, просто держава сама по собі не була готова і пристосована до іншої моделі. Тому „створення” відбувалося у процесі деформації попереднього способу (у)правління. Нова команда після (формального) приходу до влади не мала шансів на зміну існуючого стану речей, бо для цього потрібна або революція, або еволюція і аж ніяк не „реформація”. Наступні парламентські вибори, прямо кажучи, врятували становище, бо дали формальні підстави для того, щоб „повернути” попередню команду до процесу управління. Інакше криза була би неминучою.

І якщо з точки зору політичної логіки вся ця „комбінація” виглядала досить дивно, то з точки зору управлінської логіки – це був єдиний можливий вихід; повернути до управління всіх тих, хто цим займався останні 15 років, тих, хто довів країну до існуючого стану речей, тих, хто не боїться відповідати за те, що зроблено, бо не вірить, що колись прийдеться відповідати.

Останній рік обидві „команди” майже мирно співіснують у часі і просторі. Час від часу кидаючи кісточку, чи одній, чи іншій частині електорату, щоб він не заснув остаточно.І президент, і прем`єр фактично використовують один одного, як противагу у якості аргументу для своїх прихильників і навіть соратників. Майже оптимізована система „стримування і противаг”, про яку всі так мріяли на словах. Як тільки соратники підкочуються до одного з лідерів з вимогою про те, що хочеться більше – одразу лідер каже, що нічого не може вдіяти, бо є команда опонента на чолі з ним самим.

Єдиний політик, якому це насправді не дуже вигідно – це наша шановна лідер опозиції.

Але це не тому, що вона насправді знає, що треба зробити, щоб все ж таки оптимізувати систему управління. А тільки тому, що обидва провідні гравці намагаються „винести її за дужки”). А були б мудріші, знайшли б оптимальну схему у якій її місце було б чітко визначене, то може б і обійшлося без наступних позачергових виборів. Хоча гарантії не має. Бо амбіції у лідерки дуже великі. І всі прекрасно розуміють, що вона і є та єдина особистість, яка насправді може перебудувати систему управління. Але перебудова буде болючою і жорсткою, а цього ніхто не хоче. Ні народ, бо страшно стомився чекати на те примарне краще життя, ні самі фігуранти і їх соратники, бо мало кому з них знайдеться місце у новому устрої. Тому і працюють обидва лідери на противагу одній лідерці.

Бо кожний з них окрема і обидва разом розуміють, що навіть, якщо і піде вона на створення коаліції, бо не буде іншого виходу, то це буде проста формальність, без шансів на довгострокове майбутнє. Питання, як на мене, тільки в тому; чи вистачить лідерці кадрів, з яких можна будувати вертикаль для переформатування системи управління у такій великій, заїржавілій країні, як наша!

Київ, 28.08.2007

Оксана Бєлякова