Я не тямлю політики ВСЛ, бо при приявности стільки добрих поетів, видавати тлін а потеруху – пощо?

Але то не моя справа.

Пішов на презентацію Павла Вольвача у книгарню-каварню ВСЛ на Михайлівській у Київі.

Несподіяно побачив а почув Оксану Луцишину, ка жиє ув Гамеричи, а се йно – проїздом – приїхала до Київа.

Ірма Вітовська принесла цукерки, які дивним чином прикочували до мене домів.

Малого побачив.

Зіґа давав мені поради – але не слушні, бо я – не Зіґа.

Богдан Галасюк не досидів.

Пан капелюшник скрасив моє там присуття а потім ми продовжили шапкування деинде.

Вела Мар’яна Савка.

Респект.

Вона ж і дала мені книзь – респект удвічі.

Сам винуватець події був убраний а з сумочкою на хруді, як перекупник з Троєщини.

Бігом-бігом.

Давай-давай.

Де моя книзь ОХРІМ А ИНШІ ШТОНІ?

І усе про мертвих своїх – Лімонов, Вінґрановський, Ілля…

ЗІБРАННЯ ВЕРТАНЬ книжка мертва наскрізь.

Бо ні про що.

Бо ще на крок – необов’язкову збірку – оддалила автора од себе назадгузь.

Колись Степан Пушик так мовив про одесита Богдана Сушинського.

А я так скажу про автора ЗІБРАННЯ.

 

Вольвач, що починав з КРОВІ ЗУХВАЛОЇ а МАРҐІНЕСУ, завершує свою поетишну кар’єру геть сумно.

Нагромадження приголосних а надмір авторської глухоти аж до соромітних слів: неБО БЕЗБАРВНІЄ, І ДАТИ, ПО Плато, ТА Така, ТА ЖИВ, там Є Р, маЄ Бути,

«Промельк Бога» -- се, звичайно, вартує людини, яка подеколи з’являється у Теплій Софії. Але се, як любить мовити ще один промельк у нашій церкві – Артем Захарченко – не точно.

Що воно базлаю неутямки мені а з контексту збагнути годі.

«Посвітились трохи» -- теж.

«чи душа чи що воно там» -- ого, хворому зле. Дуже зле. Він не вірить у вічність душі.

А чого на Мадрид? Незрозуміло.

Іскра гріха – не гріх. А се про що?

Чимало московитської дрисні. Мо се запорозький диялект? Але не думаю.

Солодов, се даруйте кіто?

Горби вгинають поле – як се?

Типи непевні труться – їбуться?

Зупинка якогось Беретті – а архітект чим панові із Запорожжа не до шмиги?

Якщо ти цитуєш Шевченка У ВІЛЬНІ ГОРОДІ ПРЕСЛАВНІМ – то означ і автора цитати, себто Шевченка.

Балагули віз – балагула і є віз.

«Не знамо де» -- московизм жорсткий.

Таке.

Як мовиться – МОЖЕШ НЕ ПИСАТИ НЕ ПИШИ.

А для ВСЛ скажу – МОЖЕШ НЕ ВИДАВАТИ, НЕ ВИДАВАЙ.

ОХРІМ А ИНШІ ШТОНІ не читатиму принципово.

Не хочу мертвечини духовної.

До речі, напротивагу ЗЕМЛІ МЕРТВИХ Павла Вольвача я написав поему ЗЕМЛЯ ВОСКРЕСІННЯ.

Йо.