Ігорю Римаруку 67 років з дня народження.Не знаю,чи важливі мої спогади про часи нашої кількарічної спільної праці у видавництві "Молодь".Але вони є. Власне,з днів і років лишаються пазли,які складаються в цілком окрему картину.

...За оптикою Ігорових окулярів жили спостережливі очі,які точно сканували і друзів,і сторонніх.Здається мені,що він був митцем точної деталі у сприйнятті людей.Коли коментував когось - іноді підсміючись,

іноді іронічно,іноді й роздратовано - завжди "в десятку".Оця усмішка молодого Римарука з під тонкого вуса іноді обеззброювала,іноді смішила,іноді кидала в ступор.Заходжу до редакторів в якийсь із четвергів 1985 року.Чому четвер?Та тому,що Герасим"юк і Римарук уважно читають свіженьку "Літературну Україну".

-Щось цікаве?-питаю.

-Що тут може бути цікавого...-починає Герасим'юк.

-Жодної згадки про метафористів?- підхоплюю я. - Ніяких новин?

-Да, не повезло NN...-розмисливо озивається Ігор й показує мені останню сторінку газети, де під рубрикою "Вишняк"стоїть некролог на старого комсомольського поета,чий рукопис,

аркушів так на 10,- он,лежить на робочому столі в Ігоря...

1986 рік,червень.

Римарук і Герасим'юк їздили виступати перед чорнобильцями в зоні.А повернувшись,вирішили навідати мене.Я жила в комуналці біля метро на теперішній Городецького, і до мене часто приходили гості-перехожі.Василь та Ігор перехожими

не були.Вони були моїми друзями.Тож вирішили поділитися зі мною своїми бойовими враженнями.Приїхала Галя Стефанова.

Ми пили нічну каву,обов'язкове тоді червоне вино.І це був один з найкращих поетичних вечорів на моїй кухні.Людських вечорів.

...Згодом,

через пару років,коли я бавила зовсім маленьку дочку і не могла,як звичайно,відвідувати всі цікаві події,на цій кухні для мене заспівав... Віктор Морозов.У нього через годину мав розпочатися вечір в Спілці,й Ігор,знаючи,

як я шаную Морозова,зробив мені сюрприз: я відкрила двері,побачила красивого,до памороків,Морозова з гітарою,а за плечима у нього посміювався Ігор...

у мене безліч таких пазлів,на яких світять Ігорові діоптрії і його патлата голова.Поруч -Герасим'юк...

В дружбі Ігоря й Василя була якась одержимість.Спостерігати за ними було іноді прекрасно,іноді нестерпно.

Тому я попросила їх ніколи не прикликати мене за рефері в їхніх поєдинках.

Але,коли це були розмови про поезію - це було неймовірно цікаво.Вони знали,про що говорять.

Найкраще про Римарука написав Тарас Федюк.Написав чесно і болюче.Про ті часи,коли у кожного з колишніх редакторів "Молоді" були свої пороги і свої дороги.Але ці дороги перетинались: Ігор редагував мою книжку "Опромінена часом" в "Дніпрі".Часом ми зустрічалися на ностальгійній каві.Бережу в пам'яті його несподіваний-останій дзвінок,який мене здивував:-А я слухаю ваші передачі вранці,Любове Василівно.Ваш голос мене заспокоює...

Ох,загадковий Ігоре,ніколи й ніщо не могло тебе заспокоїти,адже- мені так здавалося,в тобі завжди кипіли твої неймовірні вірші,щоб потім лягти на білий папір почерком неймовірної охайності й чіткості...

Такий закритий і такий ранимий,коли згадую тебе- згадую багатьох людей.Згадую себе.До речі,така властивість дана вибраним,які не стають минулим.Вірші Римарука не стануть минулим.

першоджерело: мережа ФЕЙСБУК