Сьогодні йому мало виповнитися 86 років.
Український поет, перекладач, літературознавець, сценарист, мистецтвознавець, кінокритик, археолог. Лавреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка (2002р.) за документальну трилогію "Я камінь з Божої пращі".
Дослідник і упорядник творів Є.Плужника, О.Ольжича, спогадів М.Лукаша.
Автор сценаріїв художніх фільмів та документальних стрічок.
Жив у Бучі, був частим гостем Ірпінської бібліотеки, добрим другом ірпінчан.
Безмежно вдячна долі за те, що в моєму житті з'явилася ця Людина -- Леонід Череватенко.
"Я до рук брав черепи володарів, перед якими гнулися мільйони.
Я звертався до курганів мовою вічності".
"Світ навколишній для древніх був хаосом, зате зоряне небо вражало досконалістю й впорядкованістю. Звідси -- обгрунтована віра в прекрасне, довершене й вічне Небо".
"З неба сіється тиша, і здається, що саме так і звучав первозданний світ, коли в ньому не було ще людини".
"Ми зрештою повинні зрозуміти, що йде війна, і це війна на знищення: на повістку денну поставлене найголовніше питання -- бути чи не бути українській культурі, українській мові, українській державі".
(З принагідних нотаток Л.В.Череватенка)
ЛЕОНІД ЧЕРЕВАТЕНКО
ЦІНА ПОЕЗІЇ
То спалахне, а то пригасне,
То правду скаже, то набреше...
Ціна поезії -- це власне
Життя. Не більше і не менше.
Вужем крутися на пательні,
Тікай, мов сірий вовк, з неволі,
Бо важать у борні смертельній
Лише твої боріння й болі.
Не здумай гордощів заради
Чи в нападі самореклами
Розплачуватись за тиради
Позиченими почуттями.
Німотність змореної плазми
Не годен будеш розцвітити,
Якщо гіперболи й сарказми
Терпіннями не оплатив ти.
Знавці, бува, не вийдуть з дива, Назвуть дотепним чи хоробрим.
Проте матерія дітклива
Не допіка ні злим, ні добрим.
Хай живиться живою кров'ю
Строфа холодна чи понура,
То й вірші будуть при здоров'ю...
А решта, вибачте, халтура.
ВИКОНАВЕЦЬ
Можливо, мій найяскравіший спогад
Студентських років...
Посилали нас
Відроджувать, вертати до життя
Палац Жовтневий (він же інститут
Дівиць шляхетних та еНКаВеДе).
Сміття спресоване слухняно вигортали,
Виносили на ношах биту цеглу,
Розбите шкло і штукатурку мокру,
Що відлипала від підвальних стін.
А в штукатурці (нас це дивувало)
Чомусь поплющені свинцеві кулі,-
Їх відрами на світло витягали,
Перекидали в кузов ваговоза.
І втямив хтось, нарешті, здогадався,
Гукнувши: "Хлопці, тут людей вбивали!
А кулі ці поплющені промчали
Спочатку черепну коробку жертви,
А потім увігналися у мур!"
Ще здивувало нас: почав з'являтись,
За трудпроцесом наглядати став
Підтоптаний такий громадянин --
Обличчя ніби цеглою натерте,
На голові сталевий їжачок.
Ні слова не сказавши, разом з нами
Спускався в темний і страшний підвал,
Все ближче підступав до нас і ближче,
Аж поки хтось зненацька здогадався чи
(Нехай і так) хтось раптом припустив:
"Це, судячи з усього ИСПОЛНИТЕЛЬ,
Ну, комендант цієї установи,
Що вироки виконував тоді
В ПРИСУТСТВИИ ВРАЧА И ПРОКУРОРА.
Він, безумовно, мешкає поблизу,
Десь на Хрещатику. Бо заслужив".
Припущення було сміливе надто.
"Втім, варто перевірить", -- думав я.
І коли ТОЙ наблизивсь, я спитав:
"Цікавитесь, як зроблено роботу?" він
Здригнувся, очі спалахнули. "Що, --
Я запитав і не впізнав свого
(Так одмінився) голосу, -- то, може,
Ви б і мене отут колись поклали?"
Він палець вказівний впритул приставив,
Мов пістолет, і чітко проказав:
"Вот вас бы непременно расстрелял!"
ЛЕОНІД БИКОВ
Ті постійні студійні аврали
Не зникають з нотатника літ.
В "передбаннику" ми розмовляли
Про кіно, про державу, про світ.
Світ насправді пройдисвіт. Загреба.
Вбивця. Здирщик. Брехун. І вівця.
Ти сказав, посміхнувшися: "Треба
Додивитися фільм до кінця".
Не сприяють закони природи.
Заважають сучасники злі.
І вдається не всі епізоди
Прокрутить на монтажнім столі.
Сміх -- на серці зоставлений витиск.
Смерть на кожному кроці пасе.
А життя наше, як роздивитись,
Затуманене мокре шосе.
Дратував обезкрилену зграю:
"Жити -- будемо! І -- живемо!"
Що там сталось, не знаю. Та знаю:
До останку стискав ти кермо.
На стрімкому страшному розгоні,
Проминувши біду не одну,
Нелякливі, легкі, безборонні,
Летимо в навісну далину.
Буде чітко чи знову niezdrovo,
Закортить закричати чомусь,
Запевняю, даю тобі слово:
Я цей фільм до кінця додивлюсь.
ВАСИЛЬ СТУС
То зрадники, то здирники, -- і це
Осклизле заокруглене яйце-
райце, що з нього не худоба й скот,
А брехень рине стадо і підлот,
Ховатись хлопець від яких під землю
Примушений.
"Що ж, я й таке приємлю,
Таку фортуну! Хоч разить од мене
Шахтарським потом, пилом вугляним,
Хоч з уст моїх не полум'я священне,
А бурхає гіркий сірчаний дим:
Я серце розриваю, не одежі!"
От і стоїть, мов привид телевежі,
Мовляв, мов скеля, серед сірих піль,
Обкидуваний брудом звідусіль,
Епоху перекрикує безоку,
Накази блазнів, зойки породіль,
Не збоку десь, нівроку, не з наскоку, --
Всесвітній жаль і всевкраїнський біль, --
З нечистого нестримного потоку
Стримить Рівноапостольний Василь!
СПОВІДЬ
...Нехай не змалку, хай пізніш,
А тільки сам собі на шкоду
Я пив її солону воду,
І жер її отруйний книш.
Голодомор мене разив:
Я гнив знесилений, охлялий.
Не тисячу -- мільйон разів
Мені в потилицю стріляли.
Я знав, що кара не мине,
Та не сахався зненавиди,
І непритомного мене
Жигали мерзосвітні гниди.
Між доленосних лопотняв
Ховав талан я свій на потім, --
То виринав, то потопав
В блювоті друзів-патріотів.
Я слухав, що мені згори
Накажуть, і ревів знестями.
Носив безгрішні прапори
За недолугими вождями.
Виходила нова потала
І кров'ю брався жирний глей --
Притулок зайдам ти давала
І гнала геть своїх дітей.
О незрадливість небувала,
Непоборимий привілей!
Цю мачуху я звав "матуся",
Цій шльондрі я пісні складав,
Але ніколи не продам,
Але нізащо не віддам --
Землі цієї не зречуся.
першоджерело: мережа Фейсбук
Лариса ЮХИМЕНКО