Наші з Василем Солов’єм життєві орбіти оберталися поруч від часів шкільного дитинства. З одного боку Південно-Західної залізниці – його село Ярешки, за залізницею – село Бровки, між ними – залізнична станція Бровки з хлібоприймальним пунктом «Заготзерно» та плодо-овочевою базою, сільмагом, продмагом і пристанційним буфетом, цей куток так і називали – Станція. Тут мешкала родина мого батька, головного бухгалтера Заготзерна. Такі, як він, службовці, вчителі, залізничники, робітники Плодоовощу отримували заробітну плату.

Колгоспникам обліковували трудодні паличками у книжці колгоспника й оплачували їх нещедрою кількістю зерна, цукру, сіна-соломи. Колгоспники не мали паспортів, і їхні діти не могли через це змінити місце проживання, але можна було занести голові колгоспу щедру корзину й отримати за це довідку про дозвіл виїзду на навчання із зобов’язанням по закінченні навчання повернутися до колгоспу. Таку довідку отримав і Василь Соловей. щоб поступити у Київське річкове училище.

Ми вродилися романтиками . Під час літніх шкільних канікул на ковдрі під густою грушею утрьох, з Василем і Борисом Нечердою, проводили свої літературні майстер-кляси. Співали у шкільному хорі разом з Ольгою Павловською з сусідніх Лебединець, ми з нею були однокласниками, але в дев’ятому класі її залишили на другий рік, бо не витягнула з двійок алгебри й тригонометрії, і цей рік вона вже сиділа на одній парті з Василем. Це приниження 16-річної дівчини не завадило їй через два роки по закінченні школи стати вже уславленою співачкою, народною артисткою України.

Василеве річкове училище на Ігоревській і моє техучилище енергетиків у Контрактовому домі були сусідами на Подолі. Нам обом довелося пізнати сувору природу Пермського краю, Василь там був солдатом у стройбаті, а я в тюрмі, вже після університету.

Василь Соловей ходив рейсом Київ – Херсон – Київ механіком найбільшого пасажирського пароплава, спостерігав неповторні дніпровські ландшафти і писав вірші. У 60-тих був помічений Миколою Сомом, Володимиром Підпалим, Станіславом Вишенським та Віктором Могильним.

Ми удвох з Василем стали хрещеними батьками Аттили Могильного, майбутнього поета, ім’я якого носить тепер київська вулиця. Я хрестив Олеся Солов’я, нині – відомого художника, продовжувача школи Миколи Стороженка. Наші сім’ї знову опинилися неподалік, моя з двома дітьми по один бік Русанівського каналу, Василева з двома дітьми – з Березняківського боку. І, звичайно, всі свята, всі великі і малі події – тільки разом.

Василь Соловей утвердився як поет вже у незалежній Україні, став лавреатом Літературних премій Павла Тичини, Володимира Сосюри. Загалом побачили світ десять поетичних збірок, усі вони з моїм літредакторським, і не тільки, опрацюванням. «Околиця щастя» – ювілейна, вийшла на його 80-річчя.

Світлина: в Національній спілці письменників України з Автором на презентації його книжки «Околиця щастя».

Шість поезій із цієї останньої книжки:

* * *

Зозулі перегуком пророкували

Надії наївні колись.

Крізь кожну берізку Єсенін, здавалось,

Зухвало на мене дививсь.

І я забринів, як чутлива антена,

У чарах дівочих похвал.

Себе, як Сосюра, у віршах запевнив,

Що так ще ніхто не кохав.

Слова гартував, щоб вони не пригасли,

Роздмухував пристрасть горном.

Заскочить кортіло скоріш на Пегаса,

Але проминув стремено.

П`ястук мій, заплетений міцно у гриву,

Лишень зісковзнув – і кінець.

Я, весь розпашілий, у хвацькім пориві

Згубив не одягши вінець.

Затята наївність пройшла стороною,

Лишивсь розпорядником час.

Зозулі кують, необ’їжджений мною

Гарцює десь поруч Пегас.

ОКОЛИЦЯ ЩАСТЯ

Кожен усміх не зайвий.

В кожнім відблиск добра,

Щоб від нього навзаєм

В серце радість добрать.

З теплим усміхом вчинки –

Мов канва між людей.

Як зернинка, смішинка

Хай на душу впаде

І засіється в будні

Й проросте, далебі.

Зі смішинки прибуде

Часом пісня тобі.

І як дивне причастя

Її мед на вустах.

Десь околиці щастя

Ти здається діставсь.

Промайне без акценту

І помилка якась.

Не того президента

Раптом ти дочекавсь.

Все в цім часі напоспіх

Постає між людей.

Хай лиш усміх на посміх

Прикро не перейде.

БУЛЬВАР ШАМО

Ось-ось і сутінь, наче в обичайку,

Русанівку вже зможе обійнять.

Колотяться довкола мене чайки,

Так ніби з ними я у склянці дня.

У вечір осідаючи, спонтанно

Зайде якась у серце благодать

І довго будуть сяючі фонтани,

Як диригенти, настрій мій гойдать.

Вернусь на міст уже без крику чайок,

Залишивши бульвар десь отамо,

Аби у сні моїм не сперечались

Давидов з композитором Шамо.

Я серцем приголубив зміни кожні,

Жалю не залишилось ні за ким.

Хай музика з бульвару переможно

До мене лине на Березняки.

ПАМ`ЯТЬ

Ще гріється ночами комашня

До ранку в бур`яновому кожусі.

В подвір`я, у занедбаний вишняк

Печаль заходить в клопітній зворусі.

Печаль заходить, важко їй будить

Заснулу пам`ять в ностальгійнім стані.

Ось-ось її застануть холоди

І витиснуть тепер тепло останнє.

Вона ішла й верталася не раз,

Де хата обернулася дровами,

Відкланявшись сусідам, без образ

Подаленіла їхніми димами.

Десь, може, біль залишився в золі.

Зело натрапить коренем і згіркне.

І пам`ять часом ходить по селі,

Не торгаючи ні до кого хвіртку.

ДВІ ТРОЯНДИ

Від залицянь аж ген колись,

Як диво, як проява,

Колючками тобі вп`ялись

У серце дві троянди.

Обох у любощах пізнав,

Збудив дівочу тишу,

Їх ревність, як троянд війна

Десь в Англії колишній.

Червона в сяючій красі

Наче зірниця стала.

І біла крізь ментреги всі

Донині будить старість.

Хай трепет той десь ліг на дно,

Роками ревно скутий,

Омана кличе все одно

До нього повернутись.

Бо почуттями не зів`яв.

Живильна пам`ять є в цім.

І тихо молодість твоя

Іздалеку сміється.

ЛИПНЕВА НІЧ

Десь село пішло від мене пріч,

В ревнощах не залишивши звіту.

Київ пригорнув до себе ніч,

І вона вогнями в ньому квітне.

Квітне мій до міста сентимент.

Квітнуть липи, виповнені літом,

І тече від них духм’яний мед

В щільники довкола сяйних вікон.

Десь під ранок серце защемить

Незрадливим почуттям до жінки…

Так мабуть, відчується на мить,

Настає в селі пора зажинків.

І насниться в дивовижнім сні,

Повз усі розчарування й біди,

Пригорнув вогні з Дніпра у сніп

Й золотий собі поставив дідух.