Сьогодні потрапила на премʼєру моновистави «Вечірнє шоу Фрекен Хільдур Бок» режисера Дмитра Леончика.
Думала, що після «Мати Гіркого», яку я задивилась до дірок і яка досі залишається однією з найулюбленіших в репертуарі Чернівецького драмтеатру, мене вже нічого настільки не вразить, але ж ні)
Акторська гра Лариси Попенко, її жива взаємодія з глядачами, робота з декораціями, музичне оформлення, сенси, – все тримало в напрузі від початку і до фіналу. Єдине – я не одразу зрозуміла, коли був фінал і чекала на продовження. Хоча.. найважливіше сказано й показано, усі крапки над «і» розкладено. Відчуття катарсису, відтак полегшення.
Все життя уявляла Фрекен Бок грушеподібною озлобленою жінкою з радянського мультфільму про Малюка і Карлсона. Вайб Лариси Попенко в образі цієї героїні – це щось зовсім відмінне від вайбу анімованої незґрабної домоправительки. У виставі відображено цілу історію її життя, і ця історія розклала зовсім інші, несподівані акценти. Було трагікомічно. Сумно і весело водночас.
Я б хотіла проаналізувати глибше, розібрати усе на деталі, наче якийсь механізм. Але не можу, бо саме в цілісності усе набуває сили. Принаймні в цьому випадку. Дуже чуттєво. Сильно.
Не без якихось маленьких нюансів, але і я не театрознавець, щоб писати про таке обʼєктивно. А субʼєктивно не хочеться.
Марина Горбатюк
СПОВІДЬ ФРЕКЕН ХІЛЬДУР БОК
В ароматній піні ванни Хільдур Бок один за одним наче відшаровує й змиває спогади, життєві страхи, провини, навіяні дорослими в її дитинстві, стереотипи, які стриножували її життя...
Наприклад, мама переконала її, що молодша сестричка Фріда загинула в автотрощі, бо старша, Фрекен, нечемно поводилася...Хтось повчав Фрекен, яка любов буває справжньою, а яка - ні, як має боліти серце від кохання, а як - від хвороби. Тай так під тягарем " знань" Фрекен не змогла вирізнити серцеву хворобу сестри Фріди, від якої та і померла. Тоді як за загальними прогнозами медиків першою мали би померти Фрекен - від тютюнопаління...
Фрекен - медсестра - доглядальниця чудово знаходить спільну мову з особливими дітьми, яких " особливими" зробили - через їхню інакшість - домашнє й шкільне оточення, одне слово - суспільство однакових стандартів. Тому за веселощами (не то справжніми, не то вдаваними...) - болюча сповідь жінки " антикварного" віку. І в цьому комічний ефект від бурлеску - сатиричної оповіді із зумисною невідповідністю теми й засобів її передачі.
У моновиставі заслужена артистка України Лариса Попенко чудово справилася ( " Я нарешті дочекалася, - зізналася актриса, - свого часу, свого режисера і можливостей, які дає творчий майданчик театру-студії!") з " Шоу Фрекен Хільдур Бок". Незадовго до прем'єри актриса зізналася, що раніше не зважилася б на подібний творчий експеримент. Та режисер-постановник Дмитро Леончик переконливий і послідовний. Від пошуку сучасного драматургічного матеріалу - п'єси Олега Михайлова (з Харкова) до сценічного вирішення у форматі сцени - майстерні Чернівецького музично-драматичного театру ім.О.Кобилянської.
З чутливої реакції зали - відчувалося - Фрекен Хільдур Бок вдарила акордом по струнах наших душ...
Отож щиро вітаємо творців вистави з прем'єрою, бажаємо виставі сценічного успіху!
Олена ЧАЙКА.
Р.S. Серед "мух", які дзижчать у вуха ( коли в театрі йдеться про переклади п'єс з російської ): українською є тільки крамниці ( де купують різний крам). Є і лавки - лише ті, на яких сидять...
першоджерело: мережа фейсбук