Літературний форум
ПРОЗА

“ Шлях вітру. Промінь сварги»

12:53 21.12.2020

      “ Шлях вітру. Промінь сварги»

 

 

    

  

 

   Нарешті, ставши на рейд у порту Йопи, де на хвилях розбитих хвилерізом, мирно гойдались щонайменше із тридцять кораблів та  на пірсі пожадливими  поглядали зустріли їх митники, він,  висадивши своїх пасажирів з їхнім товаром,  міг з полегшенням зітхнути.

   А як спочатку все гарно складалося. Навіть, можна сказати просто поталанило.  Він -  Никодим з Галати -  навклір  ( і не просто капітан, а власник)  цього,   досить добротного та швидкого, ще майже нового (всього сім років від калафата39) вантажного судна привіз купців із товаром до  Константіани40 та, отримавши гроші, чекав на те, що підвернеться якийсь  вантаж на зворотній рейс. Воно й не конче йому було необхідне, бо  вже мав угоду з  наступного місяця  везти купців з товаром з Константинополя у Атени, але ж і вертатись порожнім було прикро.

   На вантаж, взагалі-то, сподівання були марними - початок літа   «мертвий сезон». Весна, коли з Істру та Борисфену привозять хутра, здобуті взимку, та ікру  з  Меотіди, пройшла.  Восени піде збіжжя та риб'ячий соус гарус, але ж до неї ще дожити треба. Тож він, як і інші капітани-навкліри,  в марному очікуванні нудьгував із келихом місцевого вина в портовому шинку.

  Аж раптом до нього підійшов цей, високий на зріст та широкий у раменах, купець. Зранку він вже бачив його. Біля  пірсу,  де  пришвартувались декілька човнів,  з тих що по Істру плавають. Вони були вщент завантажені  якимись лантухами та діжками. І цей чоловік владно  командував людьми, що припливли з ним та розвантажували човни. Попри те, що приплив з Істру у супроводі  варварів та мав  світле волосся, він здавався елліном. За поставою, мовою, одягом та манерами.

   - Мені порадили звернутись до вас.  У вас, мені сказали,  швидкісне судно. Я  хочу якнайшвидше доправити свій товар в Єрусалим, - почав було той.

  -  В  Єрусалим морем не допливеш.

  -  Я знаю.  Мені до Йопи40. Далі я вже суходолом.

  - Я можу доправити тільки до Константинополя. Там перевантажите на інший корабель…

 -  Чому так? Це ж згаяний час…

 -  У мене є угода везти крам звідти на Атени.

 - То скасуйте угоду. Я сплачу неустойку та втрачений вами дохід.

 - То ж який у вас вантаж? Чи не смарагди та  срібло? Я ж бачив як ви розвантажувались. Самі діжки та лантухи.

 - Це вас не обходить…

 - Як то? А якщо контрабанда то я ж буду відповідати. Мені в документи вписати треба, бо з порту не випустять.

 - Тоді пишіть: мед, віск та хутро. Митники вже все перевірили  і  в’їзне мито я сплатив.

 - А нащо тобі везти такий  товар аж в Єрусалим? Продай тут або в Константинополі. Звісно я можу  тебе доправити до Йопи. Але ж сам порахуй в  які кошти тобі це стане. Інші он свій товар тут продають. А тобі кортить аж в Єрусалим.

 - Оце вже точно не твоя справа. Навкліре, взагалі-то я можу звернутись до іншого перевізника. Мені порадили тебе, бо в тебе швидке судно.  А про свій зиск я сам подбаю. І  сплачу тобі за швидкість скільки треба.

   Він тоді за перевіз заправив подвійну ціну окрім неустойки, ще й за пасажирів ( бо той всіх тих варварів, числом дванадцять брав із собою) та за втрачену вигоду накинув і гадав, що уклав гарну оборудку. Навіть присутність тих варварів на борту,  до речі чемних та зовсім не брудних, його не здивувала. Різні примхи у людей бувають.

   Тоді вони, як і належить,  вдарили по руках. Згідно вимог «Родоського закону»41  уклали в портовій управі письмову угоду,  в котрій обумовлювались всі ризики аж до наявності на кораблі трьох кішок, котрі мають захищати товар від пацюків. Насамкінець  принесли взаємну клятву  на Біблії. 

   Підозри почались вже на підході до Константинополя.   Найвеличніше місто у світі, з'явившись у полі зору,  як завжди,  приголомшувало. Навіть його, котрий тут виріс і знав тут  усе, особливо припортові райони, виходжені ним  вздовж та впоперек. А що вже казати про тих варварів. Йому  вже було зрозуміло, що  купець теж варвар, хоч і освічений.  Варвари, висипавши на палубу, з цікавістю вдивлялись  на місто та перемовлялись незнайомою мовою.

      Вздовж всього  берега  Золотого рогу стояли, припнувшись один до одного бортами, кораблі різних розмірів, кольору  та конструкцій. А над ними поставало місто в усій своїй неземній красі. Купець та його помічник, старший за інших,  показували рукою на силуети високих  будівель, що стирчали над містом, та щось розповідали   молодшим варварам. З усього того варварського базікання вухо розібрало тільки  одне знайоме слово - «іподром».

   Після оглядин товару та сплати мита купець раптом, попри те що поспішав,    зажадав зробити в Константинополі зупинку на добу.  Зранку і купець і його помічник,  взявши кожен по шестеро варварів, повели їх у місто. І по тому, як вони впевнено  повели хлопців  у ці нетрі, було видно що обоє добре орієнтуються у цьому   місті-мурашнику,  в котрому  і не усякий його мешканець знає усі  закомарки. Пославши за ними двох матросів, щоб прослідкували, Никодим, скориставшись відсутністю пасажирів, разом із трьома іншими  моряками огледів їхній товар та їхню каюту.  Нічого підозрілого. Навіть знайдена зброя – мечі та кинджали -  не була чимось незвичним. Бо купці мають же чимось захищатись від розбійників. Щоправда зброї було трохи забагато.  Ще   вони здивувалися занадто великому мечу.

  І знову він подумав про те, що зиску від продажу такого товару купець не матиме.  Вкралася думка, що тут не усе в порядку, що купець переслідує якусь іншу, мабуть,  злочинну мету. Он він який дужий, більше на розбійника схожий. І хлопці ці під стать йому. Такі ж розбишаки.  Вже й гроші, отримані ним, не гріли душу. Чи не збираються вони захопити його корабель та стати піратами? От вийдуть у  Пропонтиду і тоді вже ...  А там – гуляй по всьому морю аж до Гераклових стовпів. А він із своїми п'ятьма матросами    не в змозі буде  дати відсіч. Бо ті он які гевали. 

    Матроси, котрі ходили назирці за варварами, підтвердили його здогад, що варвари занадто добре орієнтуються у місті. Кожен з них  розповів, що ті нарізно  ходили  оглядати іподром,  акведуки  та імператорський палац.   А потім кожна група   пішла у лазню. І ходили вони чи не в найкращі лазні міста. Чекати їх не було сенсу, а прослідкувати за ними  там не було грошей… 

  Нарешті, прибувши до Йопи,  вони сплатили мито,  розвантажились та   покинули його корабель. І навклір, спостерігаючи як купець торгується із перевізниками,   стоячи серед віслюків, з полегшенням перехрестився.

   

Пройшов тиждень…

  Навклір Никодим з Галати ледь не вдавився…

    Він, сидячи на палубі свого судна,  вже повечерявши у шинку, мирно пив звичайний вечірній келих вина. Не простого, не того що подають у шинку, а міцного згущеного, з барильця, котре він викупив у армійського логістика, коли у позатому році доставляв  діжки з цим вином з Александрії до Равенни47.

   Логістик тоді так розхвалював те вино, казав що такого зараз майже ніде не дістанеш. Його виготовляють та згущують, щоб легше було везти в далекі краї. І він має його доправити в далекий гарнізон на самій півночі Галії. Там його розбавлять водою перед тим як давати легіонерам, щоб зігрівались у холодних краях. А раніше, розповідав він, таке вино виробляли значно більше, бо треба ж було зігрівати вояків у далекій холодній Британії. Никодим тоді спокусився та купив у логістика барильце. А зараз жалкує, що купив тільки одне.

    Густа та солодка, майже як мед, рідина тягучою  цівкою  повільно переповзала, мов та гусінь,  через вінце келиха та зникала за напівстуленими губами. Маленькими ковтками, примруживши очі від задоволення, він повільно споживав цей божественний трунок, майже відчуваючи як він скочується по стравоходу у шлунок, в котрому  від цього  розпалювалась жевринка.  Після кожного ковтка він на мить розтуляв очі.

   І ось після чергового ковтка він,  розплющивши очі, раптом побачив у закутку порту, де зазвичай товчуться перевізники, того самого купця. А з ним і  його супутників, котрі,  стовбичившись за ним, тримали змилених  коней за узди. Матінко божа! Коней, котрих у них ще п'ять днів  тому не було!  Судячи з їхнього вигляду вони тільки-що  на них і приїхали. Купець про щось жваво перемовлявся із перекупником, а тоді,  потиснув  на знак згоди тому  руку. Перекупник поліз у гаман та почав відраховувати   гроші. Варвари,  підходячи з конями до служника, віддавали тому узди. «Боже, нещодавно куплених коней і вже продає!»  

   Никодим  зіщулився  на палубі, намагаючись стати непомітним, та гарячково вирішував - чи зніматись з якоря та рушати подалі від цього непевного  чоловіка, котрий смітить грошима, ніби вітер з Сахари піском.  Ну його з тим вантажем, на  котрого  він чекає,  домовившись із знайомим перекупником.

    А може пронесе?  Ні -  не пронесло.  Купець ( а чи купець? -  в тому він вже був не певний) підняв голову, побачив знайомий корабель та впевнено попрямував до нього. Ще й рукою на знак привітання помахав.

  -  Добридень, навкліре! Довезеш нас до Тарсу!

Олександер Курись