Український письменник а громадський діяч  Микола Устиянович народився сьомого грудня 1811 року у містечку Миколаїві Жидачівського повіту, де його батько Леонтій Устиянович був деякий час бурґомістром.

Церковного письма навчився від дяка. Закінчивши нижчу школу у рідному містечку, навчається потім у Львівській гімназії. Молодий Устиянович був гарячої вдачі, схильний до революційних поривів і «мало що не дався звабити до повстання польського у Варшаві» (1830). Закінчивши гімназію, вступає до Львівської духовної семінарії, де заприязнився зі своїм ровесником Маркіяном Шашкевичем (1811-1843), ініціятором видання РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ. Коли 1836 року помер учений а заслужений пресвітер Михайло Гарасевич, Микола Устиянович  написав у його пам’ять поезію СЛЕЗА НА ГРОБІ ГАРАСЕВИЧА. Хоча Микола Устиянович був висвячений у духовний сан у 1838 році , він залишився адміністратором у селі Волкові , де 1839народився його син Корнило – майбутній маляр, письменник а громадський діяч. Потім працює також адміністратором, а згодом парафіяльним священиком у гірському бойківському селі Славське. Тут він живе приблизно до кінця 1870 року. у сьому селі 25 падолиста 1861 року народився у нього син Іван, пізніше учень Сучавської гімназії. Власне про нього пише Ольга Кобилянська  у своєму щоденнику 21 лютого 1885 року: «Приїхав Юлько (Юліян, брат письменниці), прибув Ясько Устиянович і став у нас – у Кімполунзі – священиком, а улітку приїде Ольга Устиянович».

Після створення першої своєї поезії Микола Устиянович писав дуже мало. аж революційні події 1846 і 1848 років спонукали го узятися до посиленішої літературної праці та громадської діяльности. Він перший подав думку скликати у Львові з’їзд учених з руських, аби при їх допомозі заснувати культурно-освітнє товариство ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ, же ствило собі за мету поширення української літератури, розвиток української мови, створення українського театру, преси та инше. З’їзд руських учених відбувся 19-26 жовтня 1848 року у будинку духовної семінарії. Його душею був Микола Устиянович. У своїй промові, виголошеній 19 жовтня на сему з’їзді «соловій руський Устиянович Николай так красиво до чувства всіх промовив, же аж ся розплакали». У своїй промові він закликав присутніх до збирання фольклору, не шкодувати «потрудитися до пісней народа, до тої комори природних гадок».

У сей період ряд поезій Миколи Устияновича з’являєсь у літературному збірнику братів Головацьких ВІНОК РУСИНАМ НА ОБЖИНКИ (1847). У ньому надруковано ПОБРАТИМОВІ В ДЕНЬ ГО ІМЕНИН, ОСІНЬ, НАДДНІСТРЯНКА та инші вірші. у відповідь на зазіхання польських шовіністів на українські землі він написав вірш ДО ПЕРЕМИШЛЯН. Соціяльних питань торкається поет у віршах ЖЕБРАК, РЕКРУТКА, ОТВІТ МНОГИМ, ДО ЗОРІ ШАЛИЦЬКОЇ, НАРОДНИЙ ДІМ. Микола Устиянович як і засновники  РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ підносив ідею воз’єднання Галичини з Наддніпрянською Україною. У поезії ПОХІД НА ЦАРГОРОД він описує славні походи київських князів проти Візантії. У багатьох творах відбивається любов до карпатської природи – КРАСА ВЕРХОВИНИ. Вірш ВЕРХОВИНЕЦЬ («ВерховинО, світку ти наш»), музику до якого написав Микола Лисенко, став народною піснею.

Фольклорно-етноґрафічний матеріял поклав Микола Устиянович ув основу своїх повістей МЕСТЬ ВЕРХОВИНЦЯ, СТРАСНИЙ ЧЕТВЕР. Позитивне значення для розвитку літератури у Галичині, а також і на Буковині,   мали го прозові твори СТАРИЙ ЕФРЕМ, НІЧ НА БЕРЕЖАВІ, КРАСА ВЕРХОВИНИ. Останній твір був унесений до шкільного посібника РУСЬКА ЧИТАНКА ДЛЯ НИЖЧОЇ ГІМНАЗІЇ, частина перша, укладена Василем Ковальським а видана у Відни 1852 року. З сеї читанки, починаючи з 1874 року, навчатиме учнів живої української мови у Сучавській гімназії, як пише Степан Смаль-Стоцький, Стефан Репта.

Напевне примірники сеї читанки були у домах Устияновичів, Кобиляньских, діти яких навчалися у Сучавській гімназії. Читанка могла напевне потрапити до рук юної Ольги Кобилянської , яка у своїх листах до професора Степана Смаль-Стоцького пише: «Так минав рік за роком, а для мене не цілком безслідно. Я доповнила за той час своє дрібне знання на власну руку, хапаючи кожну книжку – наукову чи шкільну – від братів, же були старші від мене, і, вступаючи до вищих шкіл, лишали деякі з них удома».

Через кілька місяців від придушення революції Микола Устиянович перейшов у табір реакції, тому австрійська влада доручила му видавати урядову українську ґазету    ГАЛИЦЬКО-РУСЬКИЙ ВІСНИК. Редагував він ґазету сім місяців, коли вона виходила у Львові, а після перенесення ґазети до Відня, повертається у Славське, де гірська природа, життя та мова бойків не переставали впливати на його літературну творчість.

Правильно оцінив значення його літературної творчости понад три чверти століття тему (1910) Іван Франко: «Усі ті писання прозою свідчать про безсумнівний талант автора, і писані досить чистою мовою з відтінками бойківського діялекту. У його поезіях видно вагання між народною а так званою тоді книжкою, же запозичувала лексику а форму почасти з церковної, а почасти з московської мови».

Деякі дослідники убачають у творчости Миколи Устияновича певний уплив французького письменника Ежена Сю та шотландського автора історичних романів Вальтера Скотта.

У зв’язку з громадською діяльністю Миколи Устияновича зазначимо, же він 1861 року був обраний послом до галицького крайового сойму, але там не розвинув визначної роботи, навіть рідко коли брав слово.

Сім’я письменника була численна (десятеро дітей), а прибутки малі, тому він 1870 року переноситься до Сучави. З переходом до міста Сучави закінчується галицький період, бо від 1836 до 1865 років письменник створив близько ста віршів і кілька повістей. «Його поезії мають найбільшу вартість ті, же писані чисто наролним ладом, у писаних книжним ладом видно щось штучного». Ув останні двадцять років, коли жив у Сучаві, «під впливом пануючого тоді у Буковині руху, старався писати чосто по московськи».

Місто Сучава, давня столиця Молдовського князівства (1388-1564) було тоді, як центр Сучавського повіту, досить велике – друге на Буковині за чисельністю населення. У ньому жили румуни, німці, українці (між 1871-1884 –174 особи), поляки, вірмени та инші. Жили українці також у сусідніх селах Іпотешти, Марицея, Ґатна, Данила, Калинешти. За віросповіданням населення ділилося на православних а католиків. До греко-католицької віри належали переважно українці  -- чиновники, ремісники, робітники, а на селі хлібороби. Вони прибули сюди переважно зі Східної Галичини тоді, коли Буковина, як дев’ятнадцята округа, увійшла до складу Галицької губернії (1786-1849). У 1817 році у Сучаві уже був священик греко-католик, але ще не мав церкви». Греко-католики матимуть свою церкву – Воскресіння – аж 1838 року. ся церква, побудована Катериною-Єленою, удовою воєводи Петру Рареша. Тіткою Дмитра Байди-Вишневецького, коли католики звели собі власну, то ся була передана греко-католикам. У сій церкві правив священик-поет Микола Устиянович 1870-1885рр. Але те, же, мабуть, найбільше приваблювало Миколу Устияновича у Сучаві, був мійний багатокімнатний цегляний  парафіяльний дім, розташований поблизу церкви Воскресіння. Залізниця Львів-Чернівці, збудована 1866 року  і продовжена 1869 року аж до Іцкань та Бурдужен, також спричинилася у значній мірі до рішення письменника перейти зі службою до Сучави.

Иншою вельми важливою вигодою для Устияновичевої сім’ї було існування у Сучаві греко-східної гімназії, заснованої 1860 року, з вісьмома клясами уже з 1866 року. Викладовою мовою там була німецька.             Діти Устияновичів а Кобилянських мали можливість вивчати у сій школі, як уже мовлено, й українську мову.  ате, же гімназія називалася греко-східня, не мало значення, бо при наборі учнів релігія не бралася до уваги.перенісся Микола Устиянович до Сучави десь наприкінці 1870 року, бо уже 12 березня 1871 року уперше підписує акт вінчання. Останній акт вінчання підписаний ним 31 травня 1885 року. мабуть, у червні письменник був уже тяжко хворий на рак печінки.

В останні двадцять років, як твердять дослідники, Микола Устиянович майже перестав писати. Усе ж треба визнати го заслугу у спонуканні молодої Ольги Кобилянської писати українською мовою, роль сім’ї а дому письменника у сій справі.

Микола Устиянович мав певний уплив на формування світогляду своїх учнів греко-католиків. Яким викладав у Сучавській гімназії катехізис по українському у 1873-1878 роках.

Маєме безсумнівні відомости, же, живучи на Буковині, Микола Устиянович не стояв осторонь громадського життя. так, 5 жовтня 1875 року у Чернівцях відбулося ЗІБРАННЯ РУСИНІВ, на яке, як 1848 року у Львові, прибув і він.  Тоді було вирішено збудувати НАРОДНИЙ ДІМ, покликаний стати осередком культурного життя буковинських українців. У просторому залі сього дому влаштовувана пізнішими роками спудеями новорічна Маланка завше починалася піснею Миколи Устияновича ВЕРХОВИНО, СВІТКУ ТИ НАШ (ВЕРХОВИНКА – як називали ї самі спудеї). У сьому домі гостював 1903 року видатний український композитор  Микола Лисенко, а 1913 року був унесений спудеями на руках у залю Іван Франко, автор останньої згадки про Миколу Устияновича.

Українська громадськість, святкуючи 1878 року 40-річчя священства письменника, послала йому сердечний привіт, а він відповів віршем МОЇМ ДРУЗЯМ.

Дім Миколи Устияновича був сприятливим середовищем для обміну думок на ниві культури, громадського життя, для нав’язання дружніх стосунків. Доказом пошани письменника може послужити зібрання добірних гостей з нагоди вінчання-весілля дочкт письменника Марії із теологом Сидором Бобикевичем. На весіллі, між єнчими, були присутні директор гімназії Йоґан Лімбертер, професор Степан Кирилович, сім’я Кобилянських з Кімполунґу та сім’я Дроґлі з поетом Мігаєм Емінеску.

  Письменника Миколу Устияновича шанували за життя, шанують го і тепер, коли минуло сто років з дня його смерти. Його поезії, поставлені на музику, широко відомі у світі. Збірник УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ, упорядкований Степаном Левинським, же вийшов у Букурешті у видавництві КРИТЕРІОН 1984 року відкривається улюбленою піснею ВЕРХОВИНО, СВІТКУ ТИ НАШ…

 

ОБРІЇ, Букурешт, 1986.