Літературний форум
КНИЖКИ

СОНЦЕ ТЕЧЕ З ВІКНА

17:20 04.07.2016

СОНЦЕ ТЕЧЕ З ВІКНА

Книжка поезій Ірини  МИРОНЕНКО з Харкова ЗА СПИНОЮ СТОЛІТТЯ (Х, Майдан,2013) – остання мирна книжка цього автора.

В ній багато сміливої публіцистики («Москві й Варшаві, вбраним у реклами, твоя земля – як причіпні вагони. В них євровітрогони хоч не голі, але сини шинкарки й козо паса, такі, що заганяють муху в полі за ламану копійку», «країна-сад, об’їдена шпаками», «хіба блищатимеш нестримно як кефаль, в країні, де ознака свята -- шпроти», «знов Україна, мов пес, що відстав від вагона»), багато мандрів («а що в чужих краях люблю збирати я? ранкову радість міст»).

Цікаві цикли з ремінісценціями з давньогрецьких, латинських поетів та істориків: «широколистий лавр пішов давно сенаторам в отруєні салати», «ворона мокра на кущі опалім», «і доки день наслиниться на сході», «сон у лікарні – про сходи у сховок вина – ширші і вужчі, дубові, залізні, з каміння. Світло струмує із кожної пляшки, із дна. Чи не єдине у світі веселе старіння сонячних соків у різнофігурному склі», «навіть порожні долоні знічено все пам’ятають», «зовсім по різному поряд море і берег зимують», «сутінки суму», «а дід його нещадно кривавив тихі води», «аби віки, чоловіки і коні чекали тут доступності воріт», «та вже холонули долоні і дощі», «вже й тінь від яблука примерзла на порозі», «води і світла надвечірня втеча».

Цікавим художнім досвідом є поетичний цикл за світлинами Олексія Іваницького.

Найкращим і  найціліснішим твором у книжці є цикл ЗИМА-ВЕСНА 2013, напоєний Дніпром і Києвом: «блукаючі вогні й каміння, як і мільйони літ до нас. Живеться святу без коріння», «нехай білоголовий птах-тюльпан не знає, де гніздо його печалі», «в соборах загасили теплі свічі», « а раптом вірш – ковток у флязі в пісках безводних уночі», «у селі прокидається перший часник і вагається – спати чи лізти крізь торішню солому», «ця зима поспішала сухою з води, та над нею зімкнулися води», «вокзальна завірюха ще не підштовхує в країну слив і глин», «у місті як великім сиротинці», «муха на морді коня лапками витерла сльози», «налий вина старого з полуниць».

Є цікаві а промовисті художні деталі («розрізав обрій сонце ніби цибулину»), пластика («а навколо саду осінь – сіростінна, буроглинна», «місяць в тумані розсипав відро абрикос», «як відтягує ґроно долоню дорослої доні», «сонце тече з вікна», «говорю ніби липну до пивом облитої лави»), емоційний урбанізм очима українки у ворожому для себе середовищі («в місті масок і майданів навіть миші українці», «місто, поділене поміж Джохарами й Ваньками, ще пам’ятає округлості бортей і клунь», «і голос – неначе бурулька в долонях. Прошепочеш до свічки: «Дідусю Степане!» -- над Мадонною зблисне прахарківський сонях», «чи на сході, де знають Мерефу і Мерчик»).

Не встиг дочитати збірку, а вже у книгарнях нова – МІСТО У СІРИХ ЯБЛУКАХ.

Назва інтригуюча. Але це вже перша книга автора під час війни. Містком до неї є визначення війни: «кожна війна – за прихоплені землі торги»

Василь ВЕЛИМЧИЙ.