22 травня 2012 року не стало поета Юрія Крижановського... Настільки, наскільки смерть, за словами іншого київського поета Валерія Сазонова, була «не його форматом», настільки ж цей некролог нє є некрологом, а є «віталогом»,- тобто письмом життя, а не смерті.

Юрій Крижановський - один із найбільш відомих представників сучасної російськомовної поезії України. Про його особистість можна сказати одне: повна відсутність рятівного зазору між словом і життям. Звідси - бунтарство, іронія на межі з клоунадою, маргінальність, некон'юнктурність, трагізм, соціальний протест, епатаж і та глибинна, висловлюючись жаргонізмом, «кондова», духовність, яка формується не по салонах, а в надрах справжнього кревного буття.

Під тексти Юрія довго «підшукували» стилістичний ярлик: авангард? класика? постмодерн? Суміш першого, другого  і третього? Нова формула естетичного синтезу? Чи навіть «поезія в дії», зважаючи на його заняття ще й театром?

Творчість Юрія Крижановського за ступенем народності у кращому, непопсовому, сенсі цього слова можна порівняти з творчістю Володимира Висоцького.  Вона  - зрозуміла усім суспільним верствам: від академіків, які залюбки відвідували концерти Юри в Будинку актора та в арт-кафе, - до маргіналів з київської богемної Великої Житомирської. Один із основоположників контркультурного мистецького руху в країні, який у 1980-х об'їхав стопом практично увесь Союз, Юра був одночасно - лідером хіппі та улюбленцем прогресивної частини київських поетів-академістів.

Звідси - й премії, й перемоги на фестивалях, й інші соціальні маски зовнішнього визнання, якого він, власне, не потребував, пишучи про себе:

 

***

Зарядил теплый дождик.

Я, как в детстве, - по лужам.

Я - свободный художник,

И никто мне не нужен.

 

Не чужой и не близкий,

Никому не понятный,

Я, как будто в химчистке,

Вывожу ваши пятна.

 

Разгребаю коросту,

Вашу накипь на душах.

Вы не парьтесь, все просто:

Я шагаю по лужам.

 

Нонконформізм Юрія Крижановського виявився у складних «іроніко-драматичних» стосунках з офіційною спільнотою НСПУ, частина якої ним ... щиро захоплювалася за незаперечну очевидність таланту, проти якого, як-то кажуть, «не попреш» жодним статусно-рольовим вибриком. Юрій Крижановський входив до складу Асоціації українських письменників (АУП, крило В. Югова) та був автором трьох поетичних збірок («Країна Беломорія», «Виночерпій», «Олександрія-208»: останній у співавторстві з Євгенією Більченко), а також лауреатом численних фестивалів: «Пушкінська осінь в Одесі» (Одеса), «Пушкінське кільце» (Канев-Черкаси), «Малахітовий носоріг» та «Підкова Пегасу»(Вінниця), «Гриновський фестиваль» (Одеса) та багатьох інших. Отримав посмертне гран-прі фестивалю авангардної поезії «Авалгард» (Харків, 26 тарвня 2012 р.).

Можливо, ще сказано буде багато, але краще, ніж будь-які критики, скаже про себе він сам, який так не любив критиканства в усіх його позах:

 

 

Последний ряд

 

Жру водку и пью вино.

Бодун - уже не бодун.

Я ваше смотрю Кино -

В последнем сижу ряду.

 

Экран, где пестрит вранье.

Вещает ведьмак беду.

Над падалью - воронье...

В последнем сижу ряду.

 

Воистину, не секрет:

Мы в разных живем рядах.

Последний - всегда запрет,

А в первом таится страх.

 

Последний - и есть оплот:

Миг трезвости. Боль. Таран...

Я - именно тот пилот,

Кто врежется в ваш экран!

 

Плюю на любую власть.

Казните сто раз подряд.

Но вам не дано попасть

В мой самый последний ряд.