Нація – це гідність. Бити по гідності українців, поневажати їх, а потім тягнути за ноги до позірного замирення – злочин, співмірний зі злочинами часів другої світової війни.
В Україні на широкому екрані презентовано фільм ТРИ ІСТОРІЇ ГАЛИЧИНИ.
Не маю нічого проти сього фільму, проте, як українець, мушу висловити свою позицію з приводу політичних акцентів у цій кінострічці.
Преамбула. Автори фільму кажуть, що місцеве населення Галичини складали жиди, поляки а українці. Раптом спливає фраза – ми не знаєм, хто першим з них прийшов на цю землю. Та невже? Зауважте, панове, це споконвік руська (а отже українська) земля. Жиди прийшли на сю землю торгувати і розробляти видобуток нафти (Борислав), а поляки як військові поселенці (чи за першої Польщі, чи за другої).
Жидівський погляд. Російськомовний герой оповідає про погроми, українську поліцію, переховування, праведників світу. Голос за кадром наголошує, що нацисти творили свої злочини руками місцевого населення. Отже, поряд з українською поліцією мала бути польська а жидівська. Про останню мовить Іван Діяк, спогадуючи своє воєнне дитинство. Про жидівський загін привілейованих, що потрошили майно своїх одновірців, стверджує автор роману про Освенцім ЯКЩО НА ЗЕМЛІ Є ПЕКЛО Вадим Бойко. Герой схожий на Горбачова зовні, мовить російською і стверджує, що російська мова, почута з-зовні, винесла його родину зі схрону – отже прийшла їхня влада.
Український погляд. Доля Ольги Ільків, її дітей. Основна ідея «Кагебісти теж люди, здатні на глибокі почуття». Та невже? А як же герої, що їм протистояли? В цьому сюжеті багато недомовок, напівправди, а отже – до правди далеко.
Польський погляд. Гарна історія про пароха з Підляшшя, що береже церкви і поновлює цвинтарі.
Але.
Акценти дивні. ВОЮВАЛИ НАШІ З НАШИМИ. Та ні, панове, українці вели визвольну війну на своїй землі за свою націю. І коли Вятрович лепече про українські злочини в ті часи, він забуває, що на українській землі українець є господарем, а з гостями чинить так, як вони на те заслуговують.
Легко зараз розмислювати про братання і подібні речі, але не можна сьогоднішнім поглядом підміняти мислення і емоції тих часів.
Примирення потрібне, холодний погляд на гарячі часи і речі теж. Проте варто для початку забезпечити рівність сторін.
Жиди мають свою державу, їхні скоробагатьки вкладають мільйони українських грошей у Єрусалим, але
--Український народ досі не почув вибачень (як то зробив президент Кравчук на початку 90-х) ані від уряду, ані від президента цієї країни за вчинене проти українства протягом 20-го сторіччя.
-- кнесет вперто не хоче визнавати голодомор геноцидом українського народу.
-- президент Ізраїлю Шимон Перес під час свого недавнього візиту в Україну закликав українців забути свою історію.
-- на відзначенні роковин Бабиного Яру в оперному театрі у Києві оркестр під орудою Максима Шостаковича виконав шмат однойменної симфонії Дмитра Шостаковича, де ідеться про відповідальність російського народу перед семітами. Таке враження, що Бабин Яр вчинили росіяни. Чому? Бо войовнича риторика і Нетаньягу, і його міністрів, що завітали до Києва, нагадує риторику Геббельса. На жаль.
-- яка нація несе відповідальність за безвідповідальну політику Фєльдмана, Табачніка, Азарова, Чєрвонєнка, Колєснікова…?
Поляки мають свою державу, ніхто не посягає на їхню історію, мову, культуру, їхня Армія крайова визнана державою.
Українці натомість мають державу з обрізаним гербом, з обрізаним гімном, з невизначеним минулим, незрозумілим сучасним і з туманним минулим.
Треба докласти максимум зусиль, аби нація спромоглася на очищення своєї політичної а духовної території від скверни, визначилася зі своєю історією, своїми героями, своїми пріоритетами.
Тільки після цього можна буде мовити про примирення на рівноправних засадах.
Варто відзначити добру операторську роботу Петра Дідули – дуже багато художніх образів а поетичних знахідок.
Максим КРАК.
