У Оксани Мельничук дуже добрий смак, тому з радістю відгукнувся на її запрошення переглянути виставу "Сили долі".
Фонд мистецтв Володимира Філіпова здійснив дивовижну річ - покликав до життя музичний проект, що здатен перевернути уявлення про сучасний український танець.
Півтора року команда готувала проект до зустрічі з глядачем. І ось - зустріч відбулась.
Рухомі і стильні декорації Андрія Злобіна витворюють гарячу ауру піску і світла, темряви і дощу.
Одинадцятеро хлопців з`являються на початку вистави у вигляді працівників сцени.
Потім вони вже супровідники старої примадонни у інвалідній колясці.
Ще згодом ці ж хлопці, вбрані у військові однострої - головний герой вистави, єдине тіло, яке то розпадається, то знову збирається докупи, аби знову розпастися.
Чоловічий танець - це ритм, нестрим, мужність і ніжність одночасно. Чоловіче тіло може бути травою, водою, вогнем, твердим і м`яким - різним. Психологічно точно відтворено чоловічу психологію - від ніжності до грубості - один крок. У виставі дуже багато чуттєвої еротики.
Вакуум чоловічого танцю наповнює жіночий голос - сопрано Олени Гребенюк. Поєднання чоловічої сили в дії і жіночої сили в голосі витворює дивовижний художній сплав звірячого в людині, що має в собі одвічну боротьбу чоловічого і жіночого начал.
Вистава - великий успіх режисера і хореографа Раду Поклітару. Відточення кожної деталі, руху, перетворення балерунів у пластилін, з якого сама музика ліпить розмаїття ритмів - це мистецтво.
Разом з тим вистава достатньо цільна, зібрана, багатозначна і багатовимірна. Глядач має де вимістити свої філософські і психологічні шукання, що органічно переростають у самопізнання, пізнання художнього світу, світу загалом. Психологічний досвід вистави стає досвідом самого глядача, його великим набутком.
Звичайно, не останнє значення має та естетична насолода, яку отримує глядач від поєднання сценографії, музики, співу і танцю. А ще - у виставі багато людського подиху: так говорить душа.
Роман КУХАРУК