Літературний форум
КНИЖКИ

ПРОЗОРО-СВІТЛА ПРОЗА

06:05 15.09.2009

ПРОЗОРО-СВІТЛА ПРОЗА

До Мордовцева ставився з осторогою – штамп мислення. Але от нещодавно узяв-єм до рук його роман «Цар і гетьман» і сів на дупу. Оце талант, оце любов до України.

Справді, роман Данила Мордовця належить до зразків прозоро-світлої прози, в якій автор живою мовою мовить про далекі часи, характери в тих часах, не гублячи при тому своєї національної гідності і здорового українського духу.

У романі кілька духовних протиборств: цар і митрополит, цар і гетьман. Все інше – прислуга і пристосуванство.

Гарні портрети жиденяти Ягужинського («чорнокудер'явий Павлушка Яґужинський, що мовчки спостерігав за царем своїми живими, ворушкими єврейськими очицями», «такого мальовидного хлопчика, як Павлуша, всякий прагне мати собі коло себе на очах», «плаче мов дівчинка»), гетьмана («Світ цей здавався для нього монастирською келією, острогом, з якого він правив мільйонами вільних, щасливих людей, а сам він був і невільним, і нещасним. Та і з ким розділив би свою свободу, своє щастя? Кому він треба не як гетьман, а як людина?», «Нема нічого крім влади а відчуження»).

У романі Мордовця чимало світлої поезії, точних порівнянь, глибоких образів – «віроподібно», «Якого добра нарвала, повні руки», «Не той здоров, що поборов…», «Де біла сорочка та прямий комнір, то наше…», «сказала вона, не знаючи, що сказати», «козинячий лицар», «козак то козак, тільки чуб не так», «нащо ж прикривати те, що Бог козакові дав», «спотикач», «чуприну почуха», «здозвольте», «моє старе слово», «на гайтані», «кукає гірко зозуля», «отай».

Та головне – україноцентричність авторського світогляду: нема понад Україну раю, лиш біснуватим той рай на землі дістався («Петроград… Ні, це слово огидне, Москвою затхлою пахне», «йому згадується інша природа, інша зеленина, інше сонце…», «Стогоном стогне Москва, страшно довкруж», «Москва, мов лялечки, серце Росії, ну то хай лишається серцем, ке прісно живе у розладі з розумом своїм», «Від москаля полу ріж та тікай», «З ляхом дружи, а камінь за пазухою держи», «виросла, та ума не винесла», «він уже чужий вік заїдає», «Ох, тяжким є Його відвідини. Іде він мором і голодом. Вогнем іде Бог в країну, ось що є відвідини Божі… А мене одвідує Бог темною самотою», «спізнав я московську душу: її і в десяти водах не вивариш»).

Отже, варто сей роман і читати, і перекласти рідною авторові мовою.

Василь ВЕЛИМЧИЙ