Літературний форум
ПОЕЗІЯ

На базарній площі, на свято

22:34 14.08.2007

ЛАВРОВИЙ ЛИСТ

На базарній площі, на свято

Жвава тітка, проворна й бита,

Лист лавровий хвалила завзято,

Торгувала букетами літа.

Задарма, бо ціна символічна —

Одна гривня, про смак хто дбає,

Налітайте, купуйте швидше,

Доки черги ніхто не займає.

Не судіть, не ховайте обличчя

(Хто як може в наш час виживає...),

Я читала: в часи античні

Звичай був, а тепер немає.

Суть його полягала в тому,

Що заслуги'малі та великі

Відзначали вінком лавровим

Під фанфари захоплених криків.

Лиш віки пригадають у тиші ...

Лист лавровий борщам присвячуєм.

Кожен день поміж нас ходять вірші,

Тільки ми їх просто не бачимо.

БАЛАДА ПРО ЗОРЮ

Вона була з сузір'я Альфа-Віта,

І так цвіла яскраво угорі,

Що з нею не зрівнятись АфродІті,

Та всі були байдужі до зорі ...

Чи й не зоря! — Якась нічна примара,

На день заходить, на ніч — устає.

І це була страшна для неї кара —

Те, що її ніхто не пізнає.

Колись було улітку, так, під вечір,

Коли на зорях ворожили ми,

Аж ні про що, про несуттєві речі:

Оця впаде ... — не буде в нас зими.

А ця ... ї недоказане збулося,

Вона летіла зорепадом вниз,

її краса болить мені ще й досі,

Болить, пече, душа згора від сліз.

Життя іде і ставляє тенета,

І буде так завжди, до вічних пір:

Ми будемо питать в піснях, сонетах,

А чи бажання наші варті зір?

Вона була з сузір'я Альфа-Віта,

Вона була іскринкою життя.

Створив так мало Бог для неї світу,

Десь у світах своїх вона літа ...

Народжений повзать — літати не може.

Цю формулу древню перечить не кожен.

Народжений повзать лиш мріє безкрило,

А ті, що крилаті — злітать не хотіли б.

Безкрилим нагадують довгі віки —

Ікар із Дедалом злетіли - таки,

А пам'ять крилатих іще береже —

Два дурні безкрилі літали уже!

Ще вірю у казку і вірю в ту мить:

Народжений повзать — колись полетить

ЛЕДІ БОС

Така сучасна, модна, стильна,

А ЇЇ бізнес — просто форс.

Вже алергія на мобільний.

Мадам залізна. Леді Бос.

Все: від авто до манікюру —

Під настрій, навіть кольори.

За маску так схова халтуру —

Брехня чи правда — розбери!

Така сучасна, модна, сильна —

Душа на кінчику ножа.

Танцює ніжність інфантильна —

її жіночність воскреша ...

МОЯ ГЕНЕАЛОГІЯ

Я на цьому правічному дереві брунька.

І не страшно мені,

Як морозом пече!

Бо на цьому правічному дереві — цвіт я,

Що крізь мене тече.

Бо на цьому правічному дереві — плід я,

ї хто зна.

Може, з цього правічного дерева

Починалась весна?

Може, з цього розкішного дерева —

Смак спокуси й гріха?

І, здається, правічне те дерево — я.

І душа того вічного дерева — я.

І коріння моє в рідну землю вросло

Не одних поколінь.

Якщо падав народ мій —

Завжди піднімався з колін.

Катували і били народ мій —

Завжди піднімався з колін.

Доки є іще сили!

Доки будуть ще сили!

У мені воскресає, із мене народ мій — з руїн!

СТЕПОВИЧКА

Я — степовичка, просто степовичка.

Тут джерелом тече мій родовід:

Мій батько — степ, матуся — річка,

Чумацький Шлях — мій древній дід.

Я — степовичка, просто степовичка.

Моє життя любистком поросло.

І це не примха, це вже стало взвичку,

Щораз вертатись у своє село ...

Павутинку снує сивина,

Вам вплітає мережки у коси.

Ви у мене ще, мамо, — весна,

Хоч і трішечки схожі на осінь.

Прихилюся на рідне плече,

Чую: піснею хтось мене будить.

В мене, тату, Ви квітень іще,

З Вами затишно в свята і в будень.

В печі шепочуться полінця,

Регоче вітер за вікном.

Ось мама занесла по вінця

Відро із теплим молоком.

Морозним поглядом колючим

На вікнах зимні рушники...

А дід з млина, аж із-під кручі,

Привіз морозу лантухи.

Кіт Мурчик, гріючи лежанку.

Сопе, аж свище, цілий день.

А миші з радощів до ранку

В хліві співатимуть пісень,

Злітають спогади на крилах,

В минуле поспішають дні.

Вже мама сива, тато білий —

Я вдячна Вам, що Ви живі.

З ДИТИНСТВА ...

Бабусі Наталці

З дитинства спогад; у бабусі

Старенька хата, мов весна.

Мала, з морозу я в кожусі І

з снігом сміху принесла.

У вишиванки одяглися

Бабуся й хата — дівки дві.'

Для мене юними здалися,

Хоч і пройшли їх юні дні.

До Вас приходжу я, бабусю,

Почути жартів і пісень.

До ваших ніг я прихилюся

І п'ю наснагу з Ваших жмень ..

ЛІЧИЛКА

Як під стіл ще ходила я пішки,

Батько вчив рахувать мене трішки.

Не гни ні спину, ні колін —

Один.

І на вітер не кидай слова —

Два.

Вір у любов. У любові рости —

Три.

Із людьми живи завжди у мирі —

Чотири.

Хай образи твої не болять —

П'ять.

Зло тобі ані брат, ані гість —

Шість.

Поділися з біднішим усім —

Сім.

Не дивися погордо, із висі —

Вісім.

З віком, доню, умітимеш ти

Рахувати твердо

до десяти ...

***Віталогія — річ непроста,

Я ще вчуся лічити ...

До ста ...

*** Віта —: життя (з лат.) Логос — наука (з лат.)

Ой кувала горлиця в полі,

То гукала горлиця долю.

Полинцем терпким, блідо-сизим

Розстелився терен по низу.

Ой кувала горлиця в лузі,

То шукала горлиця друзів.

У бездонній неба блакиті

Ширяли орли гордовиті.

Полетіла птиця під хмари,

Там шукати думала пару,

Розгорнувши душу і крила.

Грім сварився, небо штормило.

Побувала птаха за морем,

У лісах, на рівнинах і в горах.

Зрозуміла — краще від раю

Та земля, що зовуть рідним краєм.

Пам*ятІ однокласниці Аллочки Філонець (Шаровської)

присвячується ...

Я напишу колись всім Вам листа ...

Колись всіх Вас із святом привітаю ...

Я ще легка, я ще у снах літаю,

Хоча душа розп'ята. До хреста

Я прихилюсь холодними устами.

І проросте, і пустить він коріння.

І з муки знов народиться горіння.

І не сховать ні в снах, ні за літами

Те, що душа — знущальниця свята ...

Я напишу колись всім Вам листа ...

МИКОЛІ ЛИХОДІДУ

Ми з Вами ніде не стрічались,

Не знала я Вас, Ви — мене,

Давно у народі вже склалось –

Безслідно ніщо не мине.

І Доля вдягнула сорочку

Не шовком розшиту, лляну.

Римують, римують рядочки —

Сорочка була з полину ...

ї хоч ми бездарні нащадки,

Зуміли ж таки оцінить!

Бо ви залишили на згадку

Краси і ліричності мить,

Ми з Вами ніде не стрічались,

Великий Поет - Степовик!

Від Вас нам у спадок дістався

Пташини зажурливий крик.

Ми з Вами ніде не стрічались –

Хай пам'ять нешвидко мине!

Ми з Вами ніде не стрічались

Вас вітер і степ ... пом'яне!

ПОМОВЧИМО

Помовчимо —

І так все зрозуміло.

Помовчимо —

Кохали ми невміло.

Помовчимо —

Душа цілує душу.

Помовчимо —

В любові непорушне.

Помовчимо —

Бокали наші повні.

Помовчимо —

Цей спокій лише зовні.

Помовчимо —

Очам розкажуть очі.

Помовчимо —

Серця мовчать не хочуть.

Помовчимо —

Кав'ярня опустіла.

Помовчимо —

А нам немає діла ...

Помовчимо —

І руки у сплетінні.

Помовчимо —

Любов за нами тінню ...

Помовчимо ...

На березі Любові,

На острові Надії

Зустрілися з тобою

Для сонячної мрії.

І сподівались: диво

Нам веселкове буде,

І дарував порошу

Нам молоденький грудень.

Чого тоді хотіли —

Не знало навіть тіло ...

Молилася: не зникни!

Мороз дививсь у вікна.

А віхола-шаманка

Нам ворожила ранком.

Приходив сон, питався:

Де милий заблукався?

Де веселкові мрії

На острові Надії?..

КАЛЕНДАР ЛЮБОВІ

І на свята великі, в будні

Я чекаю тебе у грудні.

Палить небо різдвяні свічі —

Ти приходиш до мене в січні.

Ледве пісню твою десь чути —

А мене виціловує лютий.

Березнева шепоче водиця —

Хоч-не-хоч, нам обом не спиться.

І душі тоді мало світу,

Як віночки вплітаєш у квітень.

У обіймах травнево-бузкових

Вже без тебе не можу, Любове!

Чомусь щоки горять полуничне

Від червневих твоїх освідчень.

Відчиняю хвіртку із скрипом,

Гляну — поруч закоханий липень.

Зупиняється серце, аж терпне —

Призначає побачення серпень.

Навздогін вітер хвацько засвище,

Коли вересень горнйться ближче.

І стає дуже тепло і жовто,

Як моргає багрянцями жовтень.

Непорочне і свято, пречисте

Я кохаю у час падолисту.

Ось така ти, моя Любове,

Кожен день, кожну мить, в кожнім слові

Лиш ти і я — вогонь і лід,

Так несумісні дві стихії.

Тримаємо в обіймах світ —

Наш світ любові та надії.

Лиш ти і я, наперекір

Усім мусонам і пасатам,

На узбережжях, схилах гір

З цілунків зводимо палати.

Ми неподільна течія,

Нам подруга — вродлива Лада,

Є я і ти, є ти і я —

І просто ми — любов і зрада ..

Нічого не було — це все моя уява:

Співали між снігів тремтливі ручаї,

А я не журавля — велику білу ґаву

Ловила в небесах, а може, на землі.

Мені чомусь тоді хотілося літати.

Хотілося, щоб шлях у один бік проліг.

Із корабля на бал потрапити на свято,

На свято душ і тіл, на перший світу гріх.

Принишкла на даху пороша нам за свідка.

Тривожили вітри натомлене вікно.

Було це восени, а нам здавалось — влітку.

Усе було неправда, усе було давно ...

А я, снігопадом цілована,

Лечу у безмежжя доріг,

Зима так приємно - здивовано

Під ноги жбурля мені сніг.

А я снігопадом засмучена —

Бо теплих цілунків нема.

Ми кимось з тобою розлучені,

А може, це просто зима?

Що є і що буде — хай збудеться,

Життя хай складається в лад.

А серцю так боляче буде ще ...

Цілуй мене ще, снігопад!

Торішній сніг.

Вчорашній рік

Рипить, як спогад під ногами, -

Це лише збіг.

Блаженний гріх –

Усе, що сталося між нами.

Душі політ —

Забута мить.

Минуло свято ...

Згасли свічі ...

Космічно світ

Мені мовчить —

Шукаєш ти слова одвічні...

Каштановим тангом біліють дерева,

В тюльпанових клумб пересохли уста.

Ступає весна голосна і травнева.

І шовковим цвітом у душу вроста.

Ось сонячний зайчик заглянув у очі,

У сквері конвалій луна передзвін,

Нас Доля, напевне, спитати не схоче:

Міняти усе, чи лишити без змін.

Сприйму, як повинно, що є і що буде,

Хай будуть як є: і реальність, і сни.

Це потім зігрію долонями грудень,

Лише б не згубити цієї весни ...

В очах проталин весняних

Сліди згубила завірюха,

Мороз під ранок став і слуха

Дзвін пролісків, як перший гріх.

Гукає радісно лелека,

Вальсують зграями шпаки.

В природи — гамір, сонце, спека.

Чому у нас все навпаки?

Я не порушую цю тишу

І не пишу тобі листів,

Давай як є усе залишимо,

Бо у весни не стало слів ...

У яскравих квітах

Серце з полуниць.

Утопилось літо,

Впавши горілиць.

Наче по едему,

По землі оцій

Ми з тобою йдемо

У реальність мрій.

Роси, наче перли.

Щастя синій птах,

Ми в коханні вмерли,

Перемігши страх.

У нас різні світи

Однієї галактики.

Невідкриті листи

Розліталися в клаптики.

Вже зима, і уста

У троянди припечені.

Чому сталося так;

Ми любов" ю приречені?

Поміж тернів-зірок

Ноги колимо босі ми.

ї відлунює крок

Всі мелодії осені ...

Хтось на зорях "зміта диво-пил",

Хтось вночі бачить сни веселкові,

Я ж у вирій збираюсь без крил

Утекти від твоєї любові.

Щось між нами не так і не те —

І мовчить поміж нами безодня.

Переплутавши з грішним святе,

Я з тобою прощаюсь сьогодні.

Я навчуся прощать і мовчать,

По столі розливається кава.

Щось нам Доля завжди позича,

Лише зрадить не маю я права.

У літеплі осені грілись тумани.

У балках, яругах топтались дими.

А знаєш: у осені літа не стане,

Якщо із тобою розійдемось ми.

Остання миттєвість пожовклих агоній

Цей місяць осінній так швидко мина.

Лиш сонячний зайчик у тебе в долоні

Ще міцно цю осінь за поли трима ...

Занотую сполохану ніч

До альбому цього листопаду,

Віднайду між багрянців - облич

Поцілунки осіннього саду.

Так журливо гукають ключі,

Як востаннє п'ють гайчурську воду.

На твоєму, листочку, плечі

Знову осінь підкреслює вроду.

Паром чайним в балках тумани,

І моргає зоря наді мною.

А душа все ж чекає весни,

Хоч і в осені добре з тобою.

БУКЕТ ДЛЯ ДУШ!

Любові Геньбі

На цьому базарі з нас коні сміються,

Тут хрюкають кури, і свині пасуться,

Качки чи то гуси кричать на удачу,

Торгівля на славу. Розмови на здачу!

"Добридень, кумасю!" "Бувайте здорові!"

Німий, пригадавши запас словниковий,

Приліпить де треба і батька, і матір,

ї родичів ваших в коліні двадцятім...

— Куди преш, макітро, своїм лосапедом?

— Протри лише очі — товар попереду.

•— Згорну, щас! Товар твій — за річку засвище!

— Відсовуй мішки до прилавку поближче.

В салоні квітковім розвиднілось наче,

Що навіть красу цю побачив незрячий.

Легкий аромат у троянди-царівни.

До неї всміхалася пані чарівна.

Меткий продавець з-за прилавку завзято:

"У Вас ювілей, день народження, свято?

На колір і смак: стильні є, є тендітні,

І тільки для Вас є троянди — блакитні!"

"Мені для душі. Нехай будуть в долонці

ї жайвора пісня, і посмішка сонця...

В пакет загорніть літа вроду п"янку.

Букет для душі має ціну яку?"

Звучав осінній полонез,

Серпневе пожовтіло фото.

Прощально сипались з небес

В калюжу тополині ноти.

Мовчить заплутаний сканворд.

Кого шукаю поміж літер?

В моїм вікні дощу аккорд,

А далі вітер.

Сюїта осені, дощу.

Мелодія забута листу.

Я вже тебе не відпущу

Із долі, з серця, з міста ...

Як сік хмільного винограду,

Тулюсь до тебе.

Вже осінь дихає на ладан

І плаче небо.

Душа душі іще чекає:

Сплела альтанку,

Та сон проходить. Все минає

В обіймах ранку .. *

ДІВОЧІ МРІЇ

Раз ворожка мені ворожила.

Якось дивно казала вона,

Що від Бога у мене є крила,

Світла й темна душі сторона.

Ворожко-чарівничко,

Всю правду розкажи.

Мені в купальську нічку

Любов наворожи.

"Красива І хороша,

Червінців не жалій,

Хоч світом правлять гроші —

Без них він буде твій.

Він стане кумом Богу

І другом королю.

Близька йому дорога

Намітила зорю".

Ворожко-чарівничко,

Всю правду розкажи,

Зіркам в різдвяну нічку

Мене наворожи.

Та якось під вербою,

Де в паводі вода,

Я стрілася з тобою,

Як мрія молода.

І світ котивсь без краю,

Я ж спраги не втолю,

І все про нього знаю,

І вже його люблю.

Ворожко-чарівничко,

Дівчатам ворожи.

Горить вінчальна свічка,

І спрагла ніч лежить.

Ворожко-чарівничко,

Ясні твої слова.

Пашить коханням личко,

Збуваються дива.