Не пригадую вже, хто сказав приблизно таке: добре слово і пістолет краще, аніж просто добре слово. Я ж вистрілю словом.

Отож, мішень - передмова якогось Паненка до моєї статті «Дикий схід», поставленої на головній сторінці Літфоруму.

Опонент звинучачує мене у написанні, на його тверезе переконання, розкольницької статті і вимагає покаятись та вибачитись перед українцями. Не знаю, хто за національністю пан П., і чи є у його крові якісь домішки, але якщо він досить добре читав оце, за його словами, «лайно», то мусив би хоч приблизно зрозуміти, що Петро Гнида, як націоналіст, виступив саме на захист українськості, разом з тим чітко розрізняючи і викриваючи таку національну біду як малоросійство. Заперечення ж останнього є чи не що інше як історична сліпота і неорієнтування у часі й просторі.

З мого боку було б досить вказати на неправдивість слів опонента. Та я хочу, виключно з профілактичною метою, дещо розширити діапазон своєї відповіді. На допомогу візьму таких незаперечних авторитетів нації, як Тарас Шевченко, Іван Франко, найбільший еміграційний український поет ХХ століття Євген Маланюк, котрі в свою чергу досить жорстко картали духовне рабство і при цьому ніхто не наважився вважати їх розкольниками. До прикладу, два Івани Шевченка. Якщо провести паралель із моєю статтею, то стане очевидним, що тенденція однакова і, що найголовніше, актуальна, можливо, навіть як ніколи до того. Хіба ж є великою таємницею той очевидний факт, що програмове зросійщення сходу України в її колоніальному статусі залишило на тілі нації страшні рани, які продовжують ятрити ще до сьогодні, у вже незалежній Україні. «Народе мій, замучений, розбитий...», можливо, це не є актуальним?! Є. Маланюк узагалі, мабуть, як ніхто інший в українській літературі картав національне рабство, оте малоросійство, котре визначав як духове капітулянство перед пануючою нацією!

Відносно того, що на заході живеться краще, аніж на сході, так це не відкриття америки. Тому дискутувати з цього приводу просто смішно. Хоча, звісно, Паненкові, котрий, вочевидь, далі свого спального району не висовував носа, цього не зрозуміти. І ще одне, стосовно будівельників. Якби гурчання крана, биття робочими інструментами та нічні перегуки - усе це відбувавлося під вікнами паненка - хотів би я тоді подивитися на цього добродія у дії.

Ось такою буде моя відповідь усім тим псевдопатріотам, котрі про Україну знають хіба що з бабусиних казочок.