ТО ЧИ ПАЛИЛА КОРОСТЕНЬ КНЯГИНЯ ОЛЬГА,

ПАНЕ МЕРЕ?..

У Коростені, що більше, ніж за сотню кілометрів від Києва, новина: наприкінці липня на березі річки Вуж, у підніжжя пам`ятника деревлянському князю Малу постане ще один пам`ятник – рівноапостольній княгині Ользі. От і все… Але… Ніколи не пізно замовкнути, якщо знаєш, що брешеш», – так писав колись Олександр Дюма (син). Ці слова я хотів би сьогодні адресувати саме тим нашим містечковим історикам, які так прагнуть перекраяти під владні забаганки минувшину, пов'язану зі спаленням древнього Іскоростеня варяжкою Гельгою у далекому 945-му році, піддаючи сумніву „Повість минулих літ”, «Слово о полку Ігоревім»

та ще немало фактів, що підтверджують уже не легенду, а справді історичну подію.

Так, шановна владо, згоден: „не можна зборювати своєї історії” (вислів секретаря Коростенської міської ради К. Сатяєвої в комунальній газеті „Іскоростень” – Авт.), бо той, хто не знає свого минулого, не має майбутнього. Не можна і підта¬совувати історичні факти під власні „заморочки”. Хіба ж це додає авторитету владі, коли вона у своїх ЗМІ робить нині самозаспокійливі припущення про те, що „княгиня Ольга й не палила зовсім Коростень”… і нічого страшного в тому не буде, коли „скульптура княгині Ольги постане на природньому валуні над купальнею”, бо ж „вона свята” (слова тієї ж К. Сатяєвої).

Щодо святості, яку так відстоює, зокрема, вже згаданий вище секретар міськради… „Да не пристало бы вам, дорогая коммунистка Сатяева” так на цьому наполягати. Адже саме комуністи майже цілу епоху гнобили церкву і нехтували будь-якою святістю. А тепер що, вигідно робити і думати навпаки?

Та хіба ж нічого не каже той факт, що рідний син Ольги Святослав так і не прийняв християнство?..

..Коли його батька Ігоря вбили деревляни за „стяжательство” і жорстокий норов, йому було 4 роки. У 915 році князь Ігор уклав угоду з печенігами, мабуть, для того, щоб легше було спільно гнобити деревлян. Але нічого не проходить безслідно: у 964 р. Гельга передала свою владу Святославу, а в 972 р, його вбив печенізький хан Куря і зробив з його черепа чашу для вина, сподіваючись, що таким чином до нього перейде мужність і сила князя Святослава.

А що говорити про матінку скандінавських коренів, яка тільки через 10 років після ганебних дій проти деревлян, у 955-му, майже місяць очікувала (мабуть, замолювала свій гріх) у „золотій константинопільській клітці” святого благословення візантійських басурманів, тримаючи увесь цей час свою бойову дружину на ладіях під стінами заморської фортеці (її, до речі, вихрестили іменем Єлена)?..

Чи ж не так діють теперішні «руські князі»?.. Принаймні коростенські. Ще три роки тому, коли це було вигідно, «новоизбранный председатель Ассоциации древних городов Украины В. Москаленко», він же міський голова Коростеня, розповідав УНІАН, що „общественные организации Коростеня намереваются подать в суд на Киев за то, что княгиня Ольга сожгла Коростень”. Ось такий вам сучасний комуністичний передвиборчий піар-хід...

А перегорніть З0 сторінку „Книги про Коростень” (2003 рік), 29 сторінку її ж перевидання 2005 року! Там, шановні, де йдеться про жахливі діяння княгині Хельги, ви знайдете знову проникливі слова Коростенського мера В. Москаленка, який писав про це: «То був, мабуть, чи не найперший випадок ТОТАЛЬНОГО геноциду в Східній Європі». Коментарі, як мовиться, зайві. Але…

Цього року, у липні, на 1039 річницю з дня смерті Ольги (Хельги) влада за 50 тисяч (ще 150 тисяч грн. дає, здається, житомирська фірма «Оптіма», правда, невідомо, за які такі «коврижни», (можливо, у тій фірмі працюють нащадки княгині), під могутньою ногою деревлянського князя Мала (чи потерпить таку наругу церква), стоятиме лише стилізована фігура гнобительки деревлян з... лілією (пригадуєте, цікавий символ у час мушкетерів) у руці.

Хочеться відразу запитати, а чи не можна за ці ж кошти поставити, наприклад, у цен¬трі міста пам'ятник Тарасу Шевченку, Лесі Українці, яка, можливо, їдучи в Київ або з Києва іноді заходила на кручі Вужа... Чи пам`ятний знак жертвам голодомору… А ще можна привабити туристів чудовими експонатами краєзнавців М. Брицуна і Л. Мельниченка, розмістивши їх у переобладнаному Краєзнавчому музеї, цей музей дуже потребує коштів). Повірте, іноземці по кілька годин не відходили б від тих чудових зразків давньої матеріальної культури нашого величного деревлянського краю, що... гниють у напівсирих приміщеннях.

«Добре, – кажуть манкурти, – нехай стоїть, ми вміємо прощати». Але за які такі заслуги? Що доброго зробила для Коростеня княгиня Гельга-Єлена-Ольга? Мені кажуть знову у міськ-виконкомі: „Такий новоспечений піар-хід приваблюватиме до міста... туристів”.

Отакої! Хіба ж у нас такі добротні дороги, тризіркові готелі, європейська сервісна мережа? А, може, у нашому місті є сучасне бюро подорожей? Чи сучасний європейський кінотеатр? Чи нема на що дивитися у парку імені М. Островського? А той же Краезнавчий музей ? . .

Та ні! Треба поставити ще й пам'ятник засновниці російського Пскова, яка відправила чимало київського золота і срібла на побудову псковського храму (!)… для „зваблення” очманілих туристів.

Для чого? Щоб нагадати, що лише через 19 років її внук, не менш підступний князь Володимир (у боротьбі за владу в 978 р. за посередництвом зрадника вби¬ває свого рідного брата Ярополка, крім того, він ще взяв шлюб з його дружиною, грецькою черницею, яку привів ще Святослав з походу на Балкани. За різними даними у Володимира було до 12 офіційних дружин і 800 наложниць) охрестив усю Русь. АЛЕ ЯК? У 988 році (цікаво, що рівно через 666 років сталася не менш суперечлива і темна подія – Переяславська рада) заради престижу кн. Володимир узяв неприступну візантійську фортецю Херсонес (тут нині Севасто¬поль). Згодом він використав це в одруженні з візантійською принцесою Анною. Але хитрі візантійці умовою одруження зробили хрещення Володимира (воно відбулося саме в Херсонесі). Повернувшись до Києва а Анною, Володимир наказав поскидати у Дніпро всіх язичницьких богів, наступного дня всіх охрестили (у Суздалі, зокрема, заколоти проти християнства придушувалися ще через півтора століття). Треба тут ще нагадати, як Володимир став київським князем. Адже саме варяги, що переховували його в Скандинавії, допомогли взяти приступом Київ.

А північне походження і варязьку рішучість його бабусі Хельги визнає і Московський патріархат, бо 14 грудня 1996 року саме він дарував норвезьким православним жити і молитися під покровом МП на установчих зборах приходу м. Осло, згадуючи при цьому св. кн. Ольгу.

…Літописець Нестор (є навіть вагомий церковним орден його імені) розповідає ось що: „Після вбивства Ігоря деревлянські посли приїхали до Києва і запропонували Ользі піти заміж за іхнього князя Мала. Княгиня веліла тих послів разом з човном, на якому припливли, скинути в глибоку яму, викопану за городом на тюремному дворі. І потім закопати живими.

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до деревлян з проханням прислати за нею найбільш знатних мужів князівського роду –- бояр, купців. Коли ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили разом з послами (чи не боятимуться сучасні туристи подібної „гостинності”?)”

Такими були перші дві її помсти деревлянам.

Сватання князя Мала за Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах деревлян. Для Ольги – поховання сватів у човні, наказ витопити баню для послів – прикмети поминального обряду, що сягають сивої давнини й пов 'язані з кривавою помстою.

„Третя помста за жорстокістю була найстрашнішою, Ольга сповістиш деревлян про своє бажання поплакати над труною чоловіка І вчинити тризну. Поблизу міста Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни повпивалися, Ольжичі отроки посікли їх п'ять тисяч”.

Читаю і подумки звертаюся до Коростенського міського голови, свого земляка: «Коли ж Ви, шановний Володимире Васильовичу, лукавили: тоді, коли писали книгу про Коростень і готувалися до перевиборів, чи зараз, коли, переслідуючи відому тільки Вам „високу” мету, прагнете встановити пам'ятник на березі сивого Вужа гнобительці Ваших і наших предків?..